Північно-західна лінія фортифікаційної забудови.

Західна лінія оборонних стін Херсонеса (Рис. 8) неодноразово привертала увагу дослідників. Але систематичні розкопки велися тут не планомірно. Це виявилося однією з причин, за якою західна ділянка оборонних стін залишилася найменш вивченою в системі фортифікаційних споруд міста.

Найбільша увага на цій ділянці була приділена першій куртині [49,c. 237 — 254; 58, c. 114—115, 128—131, 149—150; 131, c. 109 — 110; 226, с. 51 — 56; 442, c. 72 — 76] (Рис. 9). Проте, як показали останні розкопки, вивчення її не можна вважати закінченим. Перша куртина оборонної стіни, починаючи з обриву берега, йде в напрямку з північного-заходу на південний схід, від моря нагору схилом. З зовнішньої сторони її північно-західного кінця збереглися залишки напівзруйнованої вежі, що обвалилася в море. До неї ліворуч примикають малі ворота. Загальна довжина куртини від обриву берега 45 м. Північно-західна половина її споруджена на скелі, основою південно-східної половини є материкова глина. Під стіною знаходяться два склепи. Один на відстані 8,5 м від воріт, інший — на 15,6 м.

Думки дослідників щодо призначення й характеристики різних деталей куртини й будівельних комплексів, що примикають до неї, різняться. Час спорудження, що навпаки, не викликає істотних розбіжностей, одностайно віднесений до V—VI ст., коли будівництвом нової лінії від першої до п’ятої куртини була істотно змінена система оборони цієї частини міста [50, с. 1 — 54; 67, c. 2 — 134; 132; 202, c. 67 — 171; 446, с. 1 — 174].

Розкопки Херсонеського музею на першій куртині в 1959—1960 р., розпочаті у зв’язку з консервацією оборонних стінЗ, поточнили низку моментів, що раніше залишалися неясними, і змінили уявлення дослідників про дату спорудження фортечної стіни на західній ділянці. Унаслідок проведених робіт виявлені три будівельних періоди на першії куртині, цілком відкрита вежа Іа, уточнений час спорудження третього будівельного періоду першої куртини й лінії оборони, що включає другу, третю й четверту куртини.

На першій куртині стіна першого будівельного періоду — внутрішня з боку міста. Починаючи від обриву берега, вона проходить у південно- східному напрямку на відстані 45 м. Тут вона повертає на схід, утворивши другу куртину. Збереглася лише забутовка стіни на вапняному розчині з включенням великої морської гальки. Північна частина стіни цього періоду протягом десяти метрів зруйнована більш пізнім будівництвом воріт.

На другій куртині на відстані 3,3 м від повороту виявлені ворота в місто у вигляді прорізу. Кутові камені добре оброблені. Ширина воріт 2,3 м. На відстані 3 м від повороту друга куртина зруйнована гарматним гніздом періоду Кримської війни, і подальший її напрямок простежений за збереженими на скелі залишкам розчину. Куртина йшла до розміщеної на сході оборонної стіни античного часу і з’єднувалася з нею. Збережений на

³ Роботи з консервації стін очолювалися завідувачем античним відділом музею С. Ф. Стржелецким першій куртині фундамент дає змогу визначити товщину блоків внутрішнього облицювання стіни в 55—60 см. Висота блоків, судячи із шарів забутовки, становить 50—60 см [26, c. 61]. Зовнішнє облицювання стіни знищене. Реконструйована товщина стіни з зовнішнім і внутрішнім облицюванням дорівнює приблизно 2 м.

Час будівництва цієї стіни визначається V—VI ст. на підставі монетних знахідок, серед яких переважають монети імператора Юстиніана I і характерні типи керамічного посуду4.

Цю дату добре підтверджують матеріали розкопок Уральського університету. Досліджений у 1960 р. господарський комплекс, прибудований до описаної оборонної стіни, датується не раніше середини V ст. [365, c. 86]

Вздовж усієї куртини, впритул до стіни першого будівельного періоду прибудована друга. Від неї також збереглася тільки забутовка на вапняковому розчині з великим домішком крупнобитої кераміки. На місці, де стіна першого будівельного періоду змінює свій напрямок, повертаючи до сходу, збудована вежа Іа. Це призвело до ліквадації тут входу в місто; тепер проріз слугує входом у вежу.

Лінія оборони в цей час зберігала свій колишній напрямок і з’єднувалася з античною оборонною стіною. Можливо, стіни першого і другого будівельних періодів існували одночасно, і друга була потовщенням першої.

⁴ Аналогічні краснолакові блюда з відтиснутими штампом зображеннями хреста і птахів, знайдені в Піцунде й Антіохії, датуються V—VI ст. О. Д. Лордкіпанідзе.

У третій будівельний період перша куртина будується наново. Лінія оборони змінює свій напрямок. Друга куртина нової оборонної лінії повертає на південний захід, у в напрямку, що майже протилежний попередньому. Опинившись усередині кріпосних стін, вежа !а втрачає бойове значення й перестає існувати. На північному кінці куртини, у самого берегового обриву, споруджуються в цей час прямокутна вежа I і під її захистом перебувають малі ворота. Праворуч ворота обгороджені пілоном, побудованим одночасно з вежею і стіною третього будівельного періоду. Доказом цьому є однакові розчини і зроблене вперев’язь мурування пілона і стіни. Під час будівництва пілона дві перші стіни були зруйновані рівно на стільки, на скільки вони заважали його спорудженню. Вузький (приблизно 0,5 м) простір між розібраним муруванням стін і пілоном після закінчення його будівництва було засипано каменем-бутом і землею. Збережені в лицьовому муруванні пілона й зовнішньої сторони стіни великі плити розміром 1,25 х 1, 10 х 0,80 м не можуть бути взятими на на увагу під час датуванні, тому що вони використані в муруванні втретє. Друга куртина нової оборонної лінії побудована впритул до першого.

Така послідовність будівельних періодів на цій ділянці доводиться також іншою обставиною: саме стіна третього будівельного періоду зберегла найбільшу висоту, (до рівня парапету, як вказував К. К. Косцюжко- Валюжинич) [226, с. 51 — 56], у той час, як дві перші стіни розібрані майже до основи. Таке становище, природно, не могло виникнути у разі послідовності будівництва, зазначеної Г. Д. Чистовим [50, c. 55 — 60]. Не аналізуючи причин, що спричинили капітальні перебудови оборонної лінії на цій ділянці, зазначимо лише, що вони не могли бути зроблені в хронологічно короткий термін [26, c. 67].

Час спорудження стіни першого будівельного періоду, як мовилось вище, археологічним матеріалом визначається не раніше середини V століття.

На підставі даних стратиграфії, монетних знахідок, поливяного посуду, деяких конструктивних особливостей, як найбільше ймовірну дату спорудження стіни третього будівельного періоду зазначене IX—X ст.

Хронологічні рамки будівництва стіни іншого періоду обмежуються часом між першим і третім періодами й наразі ще не можуть бути визначені більш точно.

Одночасність спорудження першої, другої, третьої й четвертої куртин відзначалася багаторазово, у всіх роботах, присвячених аналізу оборони Херсонеса. Матеріали, отримані під час розкопок у 1957 році четвертої куртини, ще раз підтверджують правильність цієї думки. На підставі знову отриманої під час дослідження західної ділянки міської території інформації, варто говорити про те, що розширення території міста в цій частині відбувалося не один, а два рази.

Перший раз у V—VI ст. міська територія була збільшена на невелику площу, обмежену стіною першого будівельного періоду першої куртини і знищеною згодом другою куртиною, що з’єднувалася зі стіною античного часу.

У другий раз спорудженням нині існуючих інших, третіх і четвертих куртин у IX—X століттях до міської території була приєднана значна площа.

Перебудова оборонної лінії була викликана не стільки необхідністю збільшення міської території, скільки фортифікаційними міркуваннями.

Перед круглою вежею III, якою закінчується 3-а куртина, на відстані біля чотирьох метрів видні невиразні сліди передової огорожі — протейхізми завтовшки півтора метри, складеної з дуже великих, майже не оброблених каменів. Протейхізма знаходиться між вежами III і VIII, XII і XVIII. Протейхізма на куртинах 5 і 6 побудована уступами, а біля вежі V у два ряди, але в принципі повторює напрямок основної стіни і проходить від неї в середньому на відстані 16—17 м.

Поблизу вежі III спостерігається випадок самостійного значення протейхізми, що що також простежується по протейхізмі неподалік від вежі Зенона. У той час як основна лінія оборони відступає на схід (куртини 3 і 2), протейхізма йде в косому напрямку прямо до берега, обороняючи від ворогів мертвий простір перед куртинами 1, 2 і 3. На жаль, ця частина протейхізми не досліджена. На куртинах 5 і 6 розкопками Р. Лепера було виявлено навіть дві паралельні передові стіни й рів, вирубаний у скелі Щоправда, ці стіни з нетесаного буту дуже поганого мурування. Товщина стіни „в» всего 1,50 м. проходить вона на відстані 8 м від головної стіни. Наступна стіна „с» проходить на відстані від 1,55 до 3 м від стіни „в», зроблена з такого ж матеріалу, але ще тонша. Збережена висота залишків стіни — до 2 м. Глибина й ширина рову перед стіною „с» розкопками не була визначена. Очевидно, ця подвійна протейхізма більш пізнього часу (ймовірно, X—XII ст. н.е.) [362, c. 51 — 63].

Дві куртини — 4-а і 5-а — досягали завдовжки приблизно 100 метрів кожна. Причому 5-а куртина з’єднувалася з західною стіною античного часу. Ця стіна починалася від берега моря й була частиною 5-ї куртини. Судячи з поховань некрополя, над якими вона була збудована, її будівництво (чи ґрунтовна перебудова?) припадає приблизно на I ст. н.е. У місці стику обидві куртини, нова — середньовічна і стара — антична, утворювали кут, звернений у середину міста. У середині цього кута, у 4-й куртині, поруч із залишками великої, майже квадратної вежі IV видний слід проїзду завглибшки 11 метрів і завширшки близько трьох метрів, для оборони якого ліворуч і була споруджена вежа.

На жаль, 5-а і 6-а куртини майже не збереглися. Їх зрили в 1885 і 1893— 1895 роках під час робіт військового відомства для будівництва неподалік трьох ліній артилерійських батарей. За вцілілими ділянками куртин можна зробити висновок, що вони ремонтувалися й надбудовувалися, найімовірніше, у ранньосередньовічний час, а між 5-ю і 6-ю куртинами побудували велику прямокутну вежу, на яку з внутрішньої сторони міста вели сходи завширшки 1,8 метра. Наступна велика, масивна кругла вежа V діаметром майже 14,5 метрів була кутовою. Звідси починався найбільш важливий фронт оборони, що перекривав вершину перешийка до півдня, — найдоступнішу для ворогів частину фортечної огорожі. Тому за невеликої довжини — приблизно 115 метрів тут була влаштована грандіозна основна стіна завтовшки приблизно 4 метри й заввишки не менше 9—10 метрів із близько розташованими вежами.

Навіть за збереженою основою почасти уцілілої вежі V видно, що вона була влаштована не звичайно — випнута вперед і пов’язана з основною оборонною стіною своєрідним проходом. З боку в ньому, імовірно, була вилазна хвіртка, через котру можна було потрапити в простір між основною й передовою стіною — перібол.

У 7-й куртині знаходилася квадратна вежа VI, на жаль — не збережена. Вона теж була особливого різновиду, випнута вперед і з’єднана з куртиною вузьким проходом-коридором. Як і в попередньому випадку, це було важливо для зручності ведення бічного обстрілу [441, с. 3 — 245].

Далі йде ще одна зовсім коротка 8-а куртина й точно така ж, як попередня, квадратна вежа VII, що не збереглася до нашого часу. Останній невеликий відрізок цієї ділянки стіни — 9-а куртина завершувалася фланговою вежею VIII діаметром понад 11 метрів, круглої в середині і 12 — 14-гранної зовні, в іншому повторює конструкцію попередньої вежі V.

Традиційно вважається, що в куті 9-ї куртини й одночасно в крайньому південному куті флангової вежі VIII поблизу Західних воріт міста розташовувалися великі міські ворота. Втім, І. А. Антонова вважає, що ворота могли знаходитися північніше, під захистом двох однакових квадратних веж VI і VII, саме між ними. Нині там проходить дорога всередину городища. У будь-якому разі, саме ці ворота називали „червоними» чи „святими», якщо вірити спискам „Житій» херсонських єпископів-мучеників [145, с. 1255 — 1274].

З матеріалу, отриманого під час розкопок, і з того, що записали й замалювали очевидці, що бачили на початку XIX століття залишки Західних великих воріт, можна зрозуміти, що вони були збудовані між двома товстими стінами-пілонами, перекритими склепінням, або знаходилися в особливій коридороподібній будівлі. Прохід замикали двостулкові двері, як підп’ятники для обертання яких були використані 2 п’єдестали від статуй II століття н.е. [350, c. 654]

Лінія 14-ої куртини відходить від прямокутної вежі XII і тягнеться на 65 метрів. Від цієї ж вежі продовжувалася вибудована наприкінці I— II століття н.е. передова стіна — протейхізма, що прикривала весь південно- східний край міста аж до берега Карантинної бухти.

Середній відрізок 14-ої куртини виявився особливо сильно ушкоджений під час будівництві в XIX столітті кам’яної огорожі з воротами, через які нині проходить асфальтована дорога, що веде до одноповерхових будинків, де розмістилися реставраційні майстерні і фонди музею. У п’ятьох метрах на схід від проїзду виступає частина мурування античного пілона — усе, що залишилося від південних великих міських воріт. Наймовірніше, у II столітті н.е., вони були влаштованих тут замість давньогрецьких воріт, що втратили колишнє значення під час розширення території Херсонеса. Дорога до них ішла зі східної сторони — по періболу, від зовнішніх міських воріт поруч із кутовою вежею „Зенона».

Залишки великих південних воріт свідчать, імовірніше, про їхній двопілонний пристрій. Обидва пілони, кожен завтовшки приблизно 2 метри, були розкопані К. К. Косцюшко-Валюжинічем, але згодом розібрані й засипані монастирською управою [159, c. 83]. Судячи з уцілілого плану, вони були випнуті зовні головної оборонної стіни й утворювали коридорообразний прохід завдовжки 9 метрів і завширшки 5 метрів. О. Л. Бертьє-Делагард припускав, що пілони «... представляли як би проїзд через вежу і, звичайно, мали над собою баштовий ярус оборони, заміняючи, заразом, і вежу».

Не виключено, що в раннє середньовіччя саме ці ворота називалися «Мертвими». До такого висновку прийшов А. Л. Якобсон, зважаючи на свідчення Житій св. єпископів Херсонських. У них говориться, що тіла вбитих язичниками Євгенія, Агафодора й Еліпідія «Оумерша же телеса ихъ извлекоша из града враты, имиже мертвыхъ» [145, c. 1275 — 1276]. Отже, це були ворота, розташовані проти великого некрополя біля Карантинної бухти, а «мертвими» вони називалися тому, що через них зазвичай виносили небіжчиків для поховання на цвинтарі.

14-а куртина з міськими воротами завершується руїнами недостатньо збереженої вежі XIII. Спочатку антична вежа XIII була круглою, діаметром 10 метрів. Пізніше, імовірно, на самому початку раннього середньовіччя, її оточили спереду новим кільцем мурування з великих кам’яних блоків, що утворили напівкруглу вежу діаметром 14 метрів.

Можна констатувати, що Херсонес-Херсон, безсумнівно, належав до сфери інтересів Візантійської імперії весь період свого існування. Масштабні перебудови його веж та куртин, розширення території, постійне проведення ремонтних робіт — усе це вказує на високий для свого часу рівень економіки міста, а численні знахідки написів та печаток імперських чиновників — на присутність роменської адміністрації. На Кримському півострові, Херсонес був найбільш укріпленим містом, яке транслювало культуру та політику Візантії на решту території Таврики.

2.2.