Клейсури Таврики як головний елемент оборонної стратегії Візантії в Криму
Характерною особливістю Кримських гір є наявність вузьких долин, які в межах передгірних гряд мають вигляд ущелин, розділяючи гряди на окремі ділянки, а в пониженнях розширяються [295, c.
27]. Ці долини були порівняно доступними для нападів кочовиків там, де гірські річки та їх притоки розділяють Внутрішню гряду. Тому можна припустити, що «довгі стіни» імператора Юстиніана І слугували як захисні системи саме в цих долинах, наче перекриваючи їх. Таке припущення досить імовірне, адже, припустимо, на Русі саме в цьому аспекті використовувалися Змієві вали. Різниця полягає тільки в матеріалі, що використовувався для спорудження укріплень. Проте, це якраз дуже логічно: у місцевості, де було багато каміння, для будівництва укріплень використовували його, а де цього матеріалу було замало, чудово обходилися дерев’яними клітями й земляними валами.Прокопій Кесарійський зазначає, що «наш імператор поєднав ліси та ущелини, поєднав море з горами, всю Елладу оточив укріпленнями» [307, c. 253]. Щодо Таврики, то цей автор наголошує, що «Сама країна Дорі лежить на підвищенні, вона не кам’яниста й не суха, навпаки, земля дуже добра... У цій країні імператор ніде не побудував ні міста, ні фортеці, тому що люди ці не терплять бути ув’язненими в яких би то не було стінах, бо понад усе вони любили жити в полях. Оскільки здавалося, що вся їх місцевість легкодоступна для нападу ворогів, то імператор укріпив усі місця, де можна ворогам ступити довгими стінами й у такий спосіб усунув від готів турботи про вторгнення до їхньої країни ворогів. Такі були його справи тут» [307, c. 249 — 250].
Оборонні споруди, які захищали гірські проходи називались «клейсурами» (κλεισοΰρα) [286, c. 356]. Описуючи військово-інженерні заходи візантійців у горах Лазики, Прокопій Кесарійський повідомляє: «... укріпили стінами всі ущелини в цій країні — їх зазвичай називають клейсурами, щоби таким чином перед ворогами були закриті всі шляхи до Лазики» [307, c.
249]. Інший воєнний автор, Маврикій Тиверій вважав, що воїни, які боронили клейсури могли утримувати їх скільки завгодно часу завдаючи великих втрат ворогам, самі ж залишатися невразливими [360, c. 163 — 164].У «Житії св. Іоанна Готського» розповідається про перебіг антихозарського повстання наприкінці VIII ст. єпископом кримської Готії Іоанном. Невідомий автор цього джерела повідомив, що хозари під час придушення заколоту захопили укріплені «довгими стінами» клейсури (гірські проходи) [139, c. 16 — 17; 424, c. 178], потім каган захопив столицю князівства Дорос і залишив у ній озброєний контингент [279, c. 25 — 34; 424, c. 178].
Де ж розташовувалися візантійські клейсури й чи можна за їхнім розположенням ідентифікувати північний кордон військово-політичного, економічного та культурного впливу Візантійської імперії в ранньосередньовічній Тавриці?
Залишки однієї «довгої стіни» відкрив В. О. Сидоренко в ущелині Каралез у Бахчисарайському районі на північ від Мангуп-Калє [7, c. 120; 98, c. 255 — 256; 339, c. 114]. Довжина стіни дорівнювала 150 м, товщина 2,3 — 2, 4 м, сучасна висота — приблизно 2, 5 м. [101, c. 51]. Стіна була прибудована під кутом у 2 — 3 градуси до прямовисних скель з обох боків ущелини Каралез. У місці, де стіна з лівого боку улоговини стикувалася зі скелями було обладнано кілька бойових майданчиків, стрільбою з яких перекривався «мертвий простір» перед захисним рубежем [101, c. 51]. Ці ж майданчики могли використовуватись і для спостереження. Стіна складається з двох панцирів — зовнішнього і внутрішнього, посередині — забутовка з «дикого каменю» й гальки на вапняковому розчині. Регулярне мурування складене з великих квадрів. Окрім цих блоків виявлені трапецієподібні блоки від великих зубців, які були встановлені зверху. Час зведення цієї стіни датується першою половиною VI — другою половиною VI — початком VII ст. на основі аналізу тарної кераміки [339, c. 114]. Щоправда, тільки на основі цих знахідок (виявлених не в стіні й не в її фундаменті, а неподалік) важко датувати цю споруду.
На щастя, є й інші можливості, наприклад стиль мурування, який є досить характерним саме для періоду раннього середньовіччя.У 1979 р. В. Л. Миц відкрив залишки ще однієї подібної оборонної системи в ущелині Текме-Таш, поблизу середньовічного городища Ескі- Кермен [270, c. 27; 350, c. 144]. Її розташування, характер оборонної спроможності, особливості мурування та розчину, на якому вона була складена ідентичні стіни в ущелині Каралез. Тактичним призначенням цієї споруди, на думку О.В. Вуса, було так само прикриття вузького гірського дефіле, яке виводило на шлях до Херсонесу [105, c. 196].
Існування ще однієї клейсури, яка перегороджувала каньон річки Качі засвідчує гравюра початку ХІХ ст., опублікована Т. Фадєєвою [384, c. 194]. Розташовувалась «довга стіна» в районі сучасного с. Передущельне. Основним призначенням цієї стіни був захист візантійських еспондів, які мешкали в качинській долині [105, c. 197]. Качинський каньон — справжні «гірські ворота». Вони доступні до нападу з північно західного напрямку, з північного в нього можна потрапити через ущелини Мар’ям-Дере та Ашлама- Дере. Безумовно, кваліфікація візантійських інженерів не могла дозволити їм залишити без охорони такий зручний прохід. Про цю клейсуру згадує й Евлія Челебі, підтверджуючи у такий спосіб її достовірність [184, c. 39], а це в даному контексті має суттєве значення, адже, на жаль, вищеназвані «довгі стіни» не збереглися — хазяйновиті місцеві мешканці розібрали їх на будматеріали.
У цьому контексті, здебільшого, так само, як і з фруріями, ми можемо тільки теоретизувати щодо того, існували клейсури в кожній значимій ущелині, чи ні. О.В.Вус вважає, що одна з найбільших гірських долин Криму — Бельбекський каньон, теж, найімовірніше, був захищений великим фортифікаційним комплексом [105, c. 199]. Сюйренське укріплення, яке збереглося до сьогодення могло бути не єдиним спостережно-охоронним пунктом, а лише частиною єдиної системи.
Клейсури гірської Таврики та їхні гарнізони виконували подвійне завдання — на тактичному і стратегічному рівнях [105, c. 208]. Тактичним призначенням клейсур були: місцева оборона, утримання кочовиків на відстані, захист «країни Дорі» [105, c. 208]. Стратегічним призначенням «довгих стін», щонайперше, була охорона важливих шляхів, які вели зі степів у гавані узбережжя та прикриття дальніх підступів до головних осередків
Візантії в Причорномор’ї, насамперед, Херсонеса. Така організація оборони зарекомендувала себе ще з часів римської імперії й успішно була використана і в середньовічному Криму [105, c. 208 - 209].
2.2.