4.1. Візантійська воєнно-адміністративна система в Криму.

Оскільки Таврика була, передусім, прикордонним районом, управління нею підлягало переважну більшість часу військовій адміністрації.

Після появи загрози гунської навали наприкінці IV ст., римська адміністрація розквартировує в Херсонесі регулярну військову частину, на чолі з Феоною [151, c.

Про зацікавленість в утриманні Таврики й лояльності її населення свідчить велика фінансова допомога, надана Херсонесу імператорами Феодосієм (379 — 395) і Аркадієм (395 — 408) [337, c. 39 — 40].

Після переходу від римської до візантійської сфери інтересів, на чолі військової гілки влади в Криму став військовий трибун (tribunus militum), який, у свою чергу, підпорядковувався коміту. Про це свідчить напис на кам’яній плиті з Херсонесу, у якому згадується трибун Флавій Віт та «вельможний коміт Євферій» [348, c. 74]. В VI ст. військовослужбовець у званні коміта призначався керувати мобільними об’єднаннями на окремих ділянках кордонів Імперії [376, c. 253]. Дукс (начальник прикордонного округу) на IV ст. стояв значно нижче рангу коміта [416, c. 509], тому його головування підкреслювало особливий статус цієї території в очах імперської адміністрації, тим більше, що дукати в IV ст. успішно діяли й несли охорону кордонів Римської держави [80].

Призначення коміта, а не дукса може бути викликано стратегічним

положенням міста. Ще Прокопій Кесарійський підкреслював приморське розташування Херсонеса, адже, флот у Візантії традиційно мав надважливе значення у воєнних кампаніях [235, c. 12 — 13].

За свідченнями Стратегікону імператора Маврикія, військовий трибун командував тагмою — підрозділом чисельністю 256 — 400 воїнів [360, c.

— дукатів на найнебезпечніших ділянках візантійських кордонів [104, c. 66 — 67].

Тривалий час було прийнято вважати, що внаслідок тюркської навали вже в середині VI ст. воєнна присутність Візантії в Північному Причорномор’ї була перервана майже на два століття [212, c. 179; 115, c. 87; 299; 440, c. 152, 158]. Проте ця сентенція наразі викликає великі сумніви. Навряд чи міське та сільське життя в Криму припинилось, а візантійська влада зникла разом із військовими силами та адміністративним апаратом. Безпека Константинополя залежала зокрема і від вчасно поставленої жителями Таврики інформації щодо переміщення і планів нападу великої кількості племен, що упродовж усієї історії кочували через Північне Причорномор’я. Окрім того, лояльність підданих імперії в Криму забезпечувала дипломатичну, продовольчу, військову (хоча, можливо, і незначну) допомогу. Візантія в другій половині VI ст. мала військовий конфлікт з аварськими племенами, які перейшли Дунай, оселилися в Малій Скіфії, а в 567 — 568 роках у війні з ромеями зайняли Паннонію [21, c. 11; 35, c. 22 — 26; 189, c. 171]. Союз із хозарами здавався єдиним можливим виходом із ситуації, що склалась. Тим більше, що сукупність чинників, як-от: укладення союзу з одним угрупуванням приазовських праболгар [421, c. 379

— 382], ускладнення стосунків Хозарського каганату з Китаєм, внутрішні конфлікти хозарів, повстання деяких племен, засухи, зрештою, розпад самого каганату, який остаточно завершився в 631 — 632 роках, дали змогу Візантії встановити мирні взаємини з хозарами [35, c. 39; 189, c. 199]. 598 року було підписано мирний договір із тюрками [387, c. 188 — 192]. Втім, бойові дії, захоплення Боспору (хай і на короткий час), безпосередня загроза, могла змусити жителів Таврики шукати захисту саме в Константинополя.

Вірогідно, уже в третій чверті VI ст. херсонеських баллістаріїв — загонів, які, умовно кажучи, виконували поліцейську функцію, змінили частини регулярної візантійської армії, а Херсон став центром окремого регіонального командування під керівництвом дуки (або дукса) і частиною Тавроскіфської єпархії [355, c.

Дука Херсона, комендант міста і, одночасно з цим військовий намісник Імперії, вперше згадується в будівничому написі 565 — 578 років [227, c. 122 — 123; 442, c. 67 — 68]. Найімовірніше, діяльність цього чиновника була пов’язана з тюркською загрозою, протиставити якій вирішили оновлену фортифікацію наявних міст та відбудову нових укріплених захистків.

590-м роком датується інший напис, присвячений будівництву кесарської будівлі в Боспорі [224, c. 105 — 109; 225, c. 662 — 672]. У ньому також згадується «прославлений стратилат і дука Херсона» Євпатерій [224, c. 105 — 109; 225, c. 662 — 672] З цього можна зробити висновок, що на цей час, незважаючи на недовге перебування під владою гуннів, а згодом — тюркютів, Боспор був частиною Візантії [356, c. 117]. Поєднання титулів стратилата й дуки, а також той факт, що цей чиновник одночасно виконував свої обов’язки й у Херсонесі й на Боспорському півострові, дозволяють припустити, що саме він уособлював верховну владу ромеїв у Південно- Західному, Південному, Східному Криму й на Боспорі, поставав головнокомандувачем військами, а також здійснював вищу адміністративну та судову владу, ніс цивільну службу в кордонах дуката [152, c. 123 — 124].

С. Б. Сорочан вважає, що дукат було формально ліквідовано й замінено на архонтат не раніше останньої чверті VII ст. [356, c. 119] Таке рішення було пов’язане зі становленням мирних взаємин із Хозарією, яке, радше за все, проявилося створенням на території Криму візантійсько-хозарського кондомінату, який, безумовно, передбачав демілітаризацію на цих землях.

Дукат же означав обов’язкову військову присутність. Саме з цієї причини такий політичний режим був змінений на більш гнучкий архонтат, який залишиться діяти до другої чверті ІХ ст. [355, c. 337 — 338]. З історії розправи Юстиніана ІІ Риномета над кількома десятками простатевонов полісмат з округи Херсона, можемо заключити, що велика позаміська зона залишалась у володінні Херсонського архонтата і в 710 році — незважаючи на особливі хозарсько-візантійські взаємини [356, c.

Про адміністрацію міст кримської Таврики в VII ст. достеменно відомо вкрай мало. Основними джерелами постають печатки візантійських імператорів та чиновників, знайдені на території херсонеського городища та деякі дотичні дані. Єдине, що нам відомо достеменно, це те, що Херсон поза сумнівом залишався під протекторатом Візантії. Щодо решти міст такої впевненості немає. Крім того, свідчення про чиновників Херсона не дають змогу простежити зміни адміністрації упродовж VII — ІХ ст. [412, c. 79] Можливо усі відомі історикам чиновники, існували одночасно й корелювалися між собою.

В історії поневірянь Юстиніана ІІ Безносого, які описані в багатьох хроніках [452, c. 167, 169 — 176; 457, c. 776 — 784; 463, c. 97; 464, c. 323 — 329; 478; 481, c. 273 — 275; 486, c. 570 — 585], є відомості про те, що на початку VIII ст. Херсоном управляв протополіт. Так свідчать Феофан [486, c. 578] та Нікіфор [478, c. 108]. Треба зазначити, що протополіт — це не назва посади, прямий переклад цього терміну — «перший громадянин». Це міг бути представник місцевої адміністрації, який прийшов на зміну ліквідованому дуці, щоби згодом поступитися повноваженнями колегії архонтів.

Вперше термін «архонт Херсона» з’являється у Феофна та Нікіфора. При чому, Феофан зазначає призначення спафарія Іллі архонтом Херсона, а Нікіфор називає архонтами крім Іллі також і правителів областей Готії в Тавриці (ці області також названі архонтіями).

Зазвичай констатується, що архонти очолювали адміністрацію Херсона. Їх було принаймні декілька, вони мали печатки, імперські титули, згадувалися в офіційній табелі про ранги [449, c. 72; 471, c. 300 — 301], але водночас, мали місцеве знатне походження. Кандидата на цей пост могли висувати місцеві нотаблі, а приймав на службу його імператор, перед яким архонт звітувався й ніс відповідальність [16, c. 487; 148, c. 305, 309; 344, с. 113 — 115; 472, c. 54; 479, c. 320 — 321]. Подібну гіпотезу виказав Ж.-К. Шане, зідно з нею, архонт був найвищим представником центральної влади в Херсоні, виконував цивільні функції, обирався з місцевих жителів [429, c.

Судячи з печаток, в VIII — на початку ІХ ст. архонтами назначалися чиновники з титулами стратор, іпат, спафарій, спафарокандидат [16, c. 490]. Певно, на цю посаду назначали людей різного досвіду та заслуг [16, c. 486]. У першій половині ІХ ст. відбулась уніфікація: усі архонти почали носити титул спафарія [16, c. 490 — 493; 79, c. 301 — 303]. Можливо, такий титул надавався всім, обраним на посаду архонта.

Архонти в Тавриці виконували функції загального цивільного управління, що ж до військової сфери, то її питання досі відкрите. Теоретично, архонт міг виконувати функції командира гарнізону, проте, якщо прийняти за основу кондомініум Візантії й Хозарії в Криму, договір про демілітаризацію унеможливлював будь-які регулярні військові формування. Костянтин Багрянородний пише про те, щодо становлення феми, гарнізон Херсона складався з місцевих жителів і підпорядковувався місцевому управлінню [197, c. 246 — 259].

Інший посадовець із не зовсім ясними функціями — це кір. Відомо шість печаток кірів Херсона [1 1, c. 160 — 161; 17, c. 213; 92, c. 122 — 123; 352, c. 210]. З них п’ять датуються рубежем VIII — IX ст. — першою чвертю ІХ ст., а одна — останньою третиною ІХ ст.

За думкою А. Ф. Вишнякової, кір Херсона був представником Візантії в місті, міським головою з обмеженим впливом [92, c. 123, 130]. І. В. Соколова вважає, що він контролював господарське життя міста [344, с. 114]. М. О. Алєксєєнко допускає, що посилення тиску хозарів на містян, змусило візантійців ввести в місті особливу форму управління на чолі з кіром, який мав не тільки цивільні, але й військові та дипломатичні повноваження і призначався з місцевих жителів Херсона [17, c. 217 — 218]. С. Б. Сорочан, К. Д. Смичков та А. І. Домановський дотримуються думки, що кір (у випадку з Домановським, протополіт, кір і патер) — це чиновник, що займався збором податків, мита й контролював торгівлю [136, c. 95 — 96; 352, c. 21 — 213].

Можна з упевненістю сказати декілька речей. Згідно з печатками, кір Херсона — офіційний візантійський посадовець. Він виконував свої функції в той час, коли містом управляла колегія архонтів.

Воєнна функція адміністрації візантійського таврійського міста часів архонтії могла бути організована наступним чином. Тут треба зауважити, що незважаючи на стратегічне положення Херсона й наявність зручної гавані, військового флоту в заданий період тут не було, місто приймало тільки торгові кораблі, які були пристосовані для каботажного плавання узбережжям Криму [197, c. 170 — 172; 485, c. 123; 414, c. 315]. Джерела нічого також не говорять нам про які-небудь частини регулярної армії, які б розміщувались у Тавриці [7, c. 196]. Проте якісь воїнські формування там мусили бути. Вірогідно, що це було місцеве ополчення міських власників — подібно містам Італії та Далмації [74, c. 85 — 87; 466, c. 62 — 63; 475, c. 29 — 31; 476, c. 35 — 36, 43]. Очолювати таке ополчення могли архонти, у цьому разі можна говорити про принцип об’єднання цивільної та воєнної влади.

В ІХ ст. імператор Феофіл (829 — 842), керуючись

загальноімперськими політично-адміністративними настановами, створив нове військово-адміністративне формування — фему Херсон. Джерела пов’язують цю подію з такими обставинами. Згідно з Продовжувачем Феофана, до двору василевса прибуло посольство хозарів із проханням допомогти в будуванні фортеці Саркел — Білої Вежі [306, c. 83 — 84]. Імператор не відмовив своїм союзникам і відрядив для цієї місії свого наближеного, спафарокандидата Петрону Каматира. Шлях Перони пролягав через Херсон, де він набрав необхідних робітничих: будівельників та плінфоробів. Після повернення з успішної місії, спафарокандидат не рекомендував імператору довіряти «батькам міста» архонтам і призначити туди стратига. Феофіл погодився й назначив стратигом самого Петрону. Адміністративна одиниця, якою мав командувати ново призначенець, отримала назву «Херсон і Клімата». Ця назва походить від терміну, яким ромеї позначали гірські та прибережні райони Таврики [273, c. 697 — 698; 292, c. 42; 451, c. 182].

У візантійській табелі про ранги 842 — 843 років присутній новий адміністративний пост «стратиг Кліматів» [470, c. 48 — 49]. Посилається на ці райони й Костянтин Багрянородний [197, c. 172 — 173].

Найважливішим завданням фем — на противагу архотіям, які виконували здебільшого функцію цивільного управління, — була організація оборони її території. З цієї причини, вони мали досить велику кількість війська. Точних свідчень про чисельність воєнних формувань Кліматів немає. Ф. І Успенський вважає, що точне число військових у фемі визначити неможливо, воно ситуативне [380, с. 164]. За розрахунками А. Л. Якобсона, населення Херсона складало близько шести-семи тисяч людей [443, c. 161], тому військовозобов’язаних набирали всією Таврикою.

Основою фемної армії являлися стратіоти — категорія людей, які мали земельні наділи і водночас мали служити в армійських лавах.

Сфрагістичні дані повідомляють, що не пізніше середини ІХ ст. назва феми з «Кліматів» змінилася на «Херсон». В ІХ — Х ст. існуванню цієї територіально-адміністративної одиниці не раз загрожувала небезпека. У 896 році відбулося повстання херсонеситів [306, c. 150]; за часів правління Романа Лакапіна (920 — 944) виникла нова хозарська небезпека [284, c. 216 — 218]; пізніше Херсон захопив київський князь Володимир [427, с. 48 — 49;

428, с. 137 — 138]. Однак, повсякчас візантійці поновлювали свою владу на Кримському півострові.

Територіально фема «Херсон» займала області східної та південно- західної Таврики. Не пізніше останньої чверті ІХ ст. в її склад увійшов Боспор. Це підтверджує константинопольський патріарх Фотій [482, c. 132] та арабський письменник Ібн Русте [303, c. 167; 415, с. 675 — 676]. Археологічні джерела свідчать про будівельні роботи на Ескі-Кермені, Баклі, Сюйрені, Чуфут-Калє в другій половині ІХ ст. [5, c. 47 — 48; 7, c. 216 — 219; 118, c. 189 — 190; 330, с. 56] Безумовно, таке масштабне будівництво не могло бути спровоковане ніким, окрім візантійців.

У другій половині Х ст. адміністративно-територіальний поділ знову зазнав змін. За свідченнями печаток, області південно-західної Таврики, які входили у фему, утворили окремий округ — турму Г отії. У табелі про ранги 971 — 975 років окрім стратига Херсона, окремо зазначений стратиг Боспору [470, c. 266 — 269] — а це автоматично означає появу нової феми «Боспор». Дещо пізніше, у написі 1059 року з’являється також і стратиг Сугдеї [225, c. 15 — 19], — отже, існував і такий окремий пост, що підтверджується знахідками шести печаток цього чиновника, датованих ХІ ст. [79, c. 314 — 315; 359, c. 303; 483, c. 49] Таке дроблення однієї великої феми на кілька малих можна інтерпретувати по різному. Це може бути пов’язано з внутрішніми обставинами — особливостями розвитку регіону, рельєфу місцевості, різноетнічним населенням або зовнішніми чинниками —як-от еволюція імперської адміністрації загалом.

Відомо, що в Італії та на східних кордонах Візантії створювалися нові воєнно-адміністративні структури, які тяжіли до зменшення контрольованої території [460, c. 113 — 123]. За військової загрози вони могли об’єднуватися під єдиним командуванням.

Основну військову функцію відтепер несли не землевласники- стратіоти, а експедиційні армійські корпуси (тагми) і найманці [449, c. 82 — 90; 462, c. 84 — 85]. Основне керівництво здійснював стратиг, якого призначав імператор. За даними М. О. Алєксєєнко, строк служби стратига міг становити від трьох до тринадцяти років [13, c. 734]. Візантійські чиновники традиційно не були прив’язані до місця своєї служби — їх періодично переводили з феми у фему [15, c. 259 — 260; 197, c. 244 — 245].

Резиденцією стратига, з моменту створення феми був Херсон, а місцем безпосереднього знаходження — преторій, віднайдений у процесі археологічних розкопок у південно-східному куті міста [408, c. 101 — 107]. Тільки у разі повстання містян, стратиг мав покинути Херсон і зупинитися в одному із міст Кліматі або навіть Боспору, які б залишалися лояльними Імперії [197, c. 274 — 275].

Першим і головним обов’язком стратига було забезпечення безпеки ввіреної йому території. Хозари, мадяри, Русь, печеніги, болгари в різний час несли потенційну або реальну небезпеку Тавриці, а через неї — і Візантії [197, c. 36 — 37, 52 — 53; 223, c. 141; 343, c. 78; 427, с. 48 — 49; 428, с. 57, 86, 137 — 138; 458, c. 137 — 210, 216]. За таких умов, ромеї завжди більше покладалися на дипломатичні хитрощі, аніж на військове протистояння [197, c. 57, 86]. Тому, оскільки така політики була прерогативою центральної влади, таврійським стратигам ставилося в обов’язок розвідка, збір інформації, а також вчасна постачання даних до Константинополя. Такий стансправ підтверджують письмові джерела — Ніколас Містик [477, c. 58 — 59], «Житіє» Василя Нового [89, c. 85], «Повість минулих літ»[428, с. 50].

Крім того, обов’язком стратига була підтримка міських фортифікацій у належному стані, їх поточний ремонт, відбудова тощо [225, c. 15 — 19].

Підтримка громадського порядку — тобто, суто поліцейські функції також перебували у віданні стратига.

За свідченнями джерел, адміністрація стратига складалась із великого штату чиновників та офіцерів, у якому були начальники адміністративно- територіальних підрозділів округів та штабу, командир його особистої гвардії, секретар, знаменосці та ін. [449, c. 341; 489, c. 100] Існують молівдовули членів фемної адміністрації Херсона, датовані першою третиною

Х ст.[344, с. 159; 470, c. 403] Вони належать хартуларію — посадовцю, який відповідав за списки військовослужбовців, який ніс відповідальність не тільки перед своїм безпосереднім начальством, але і звітувався центральному державному апарату [470, c. 314, 341].

Відомі також дві печатки «турмарха Г отії», датовані другою половиною

X ст. Вони належать посадовцю, який очолював турму (воєнно- адміністративний округ феми) південно-західної Таврики [12, c 230 — 233; 18, c. 566 — 567].

Численні знахідки молівдовулів коммеркіаріїв — митників та податківців [79, c. 308 — 309], які окрім іншого, займались і постачанням фемного війська.

Колегія архонтів збереглась і після створення феми — вони згадуються в «Тактиконі Успенського» разом зі стратигом Кліматів [470, c. 56 — 57]. Невідомо, які обов’язки були на них покладені, можливо, вони виконували виключно дорадчу функцію і зберігали ілюзію місцевого керівництва, яка бере початок ще з античних часів. Також можна припустити, що створення феми не призвело до повної й негайної ліквідації попередніх органів влади — вони могли бути поступово інтегровані в адміністрацію стратига.

Остання достовірна згадка про стратига Херсона датується 1059 роком [225, c. 15 — 19]. Також маємо печатку безіменного стратига другої половини

XI ст. [423, c. 248]

Вірогідно, фемний устрій змінив катепанат. Давньоруський літопис повідомляє, що в 1066 р. херсоніти вбили візантійського катепана [428, с. 210]. У ХІ ст. катепан — командир великого армійського підрозділу, якому були підлеглі збройні сили кількох округів [449, c. 64 — 67; 459, c. 344; 462, c. 84 — 85]. Джерела не дають нас яких-небудь підказок щодо великого військового формування того часу в Тавриці, проте теоретично, це могло бути об’єднання контингентів фем Херсона, Сугдеї та Боспора під керівництвом катепана. Аналогією в такому випадку слугує катепанат Італії, який зводив разом феми Лангобардії, Лукані та Калабрії [461, c. 127 — 134].

Наприкінці ХІ ст. Таврика ще управлялася візантійською адміністрацією [1, c. 106 — 107; 24, c. 266; 234, c. 480, 486, 493], але після того, як у квітні 1204 року хрестоносці взяли штурмом і розграбували Константинополь, влада на Кримському півострові переходить до рук Трапезундської імперії. Історія Візантійської воєнної присутності на цій території закінчується, щоби більше ніколи не поновитися.

Отже, використовуючи одночасно свідчення письмових джерел, сфрагістики й археології, можна простежити еволюцію візантійської військово-адміністративної системи з часів раннього середньовіччя й до кінця ХІ — початку ХІІ ст. і констатувати, що вона розвивалася за загальноімперськими законами, зберігаючи незначні елементи місцевого колориту.

4.2.