Задать вопрос юристу

Особливості перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ

Перегляд судових рішень за винятковими обставинами або по окремим категоріям адміністративних справ є малодослідженою процедурою. Обумовлено це, в першу чергу, тим, що правова культура населення та його обізнаність у діяльності органів виконавчої та судової влади на сьогоднішній день є занадто низькою, по-друге, судова система України постійно перебуває у стані трансформаційних процесів, тому дослідження найчастіше здійснюються спочатку щодо найбільш поширених проваджень, де є пряма й безпосередня взаємодія населення і влади, і лише згодом доходять до вищих ланок судового провадження. Більше того, на доктринальному рівні ми можемо зустріти кардинально полярні бачення на природу, зміст та основні напрямки діяльності суду при перегляді таких справ. Так, В. Коваль, Д. Притика, В. Німченко вважають інститут перегляду судових рішень за винятковими обставинами неприйнятним, оскільки Верховний Суд України повинен здійснювати стосовно інших судів не касаційні, а ревізійні повноваження. Водночас Д. Притика зазначає, що Верховний Суд України на Пленумі мав би можливість переглядати справи, які набрали законної сили, якщо вони оскаржуються з питань конституційності закону, що був застосований судом, а також за зверненням сторони зі скаргою на рішення національного суду до міжнародної судової установи, членом або учасником якої є Україна [7, с. 223224]. В.Б. Градовий розглядає перегляд судових рішень за винятковими обставинами в адміністративному судочинстві як сукупність процесуальних дій суду та, зокрема, інших учасників процесу, спрямованих на встановлення наявності або відсутності передбачених законом підстав для перегляду адміністративної справи у порядку касаційного провадження [53, с. 119]. Ми ж, у свою чергу, схильні до тієї думки, що інститут перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ має право на існування, оскільки становить собою винятковий, особливий та екстраординарний спосіб процесуального захисту суб’єктивно-публічних прав, свобод, інтересів осіб. Зокрема винятковість такого провадження, полягає у виключній можливості його здійснення лише у Верховному Суді України, за наявності підстав, спеціально передбачених у Кодексі адміністративного судочинства України (стаття 237 КАС України) та у процедурі подання заяви про перегляд судових рішень, яка принципово відрізняється від подання апеляційної і касаційної скарг.

Більше того, основними завданнями провадження по окремим категоріям адміністративних справ є:

1) встановлення (визначення) порядку, умов та вимог однакового застосування судом (судами) однієї й тієї самої норми права;

2) виправлення помилок суду (судів) касаційної інстанції в питаннях застосування норм матеріального чи процесуального права;

3) адаптація та впровадження норм міжнародних стандартів у правозахисну практику;

4) формування судової практики і визначення політики та ідеології правозастосування для судів загальної юрисдикції, оскільки рішення Верховного Суду України обов’язково враховуються при розгляді справ та носять прецедентний характер.

Отже, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд України - є найвищим судом у системі судоустрою України. До його основних повноважень зокрема належить:

1. здійснювати правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2. надавати висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою;

3. забезпечувати однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;

4. здійснювати інші повноваження, визначені законом [216].

Обумовлений законодавцем правовий статус Верховного Суду України

має свої особливості. Так, незважаючи на передбачену можливість здійснення ним касаційного, а в окремих випадках і апеляційного провадження, перегляд судових рішень Верховним Судом України є екстраординарним провадженням, яке, як стверджують окремі науковці, «вмонтоване» в процедуру судочинства з метою реалізації Судом функцій здійснення правосуддя та забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції [ 2, с. 261]. В юридичній літературі ми також можемо зустріти такий перегляд, сформований як «повторна касація», оскільки перегляду за винятковими обставинами підлягають судові рішення, що набрали законної сили та які були переглянуті в касаційному порядку або які є рішеннями суду касаційної інстанції, але підстави такого звернення мають свої характерні особливості. Відповідно під винятковими обставинами пропонують розуміти окремий інститут, тобто самостійний вид перевірки законності та касаційних рішень адміністративних судів, що не відповідають об’єктивній істині справи [24, с. 91]. Так, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно за таких умов (підстави перегляду є):

по-перше, у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ще в 2000 р. Конституційний Суд України висловив правову позицію про те, що однаковість практики застосування законодавства і усунення неоднозначності застосування законодавства судами в їх рішеннях забезпечується шляхом перевірки судових справ у касаційному порядку чи в порядку нагляду, узагальнення практики Верховним Судом України і Вищим господарським судом України. Тим самим Конституційний Суд України визначив, що питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції, підлягають самостійному вирішенню ними й не належать до компетенції Конституційного Суду України [7, с. 224]. При цьому заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, може бути подана після їх перегляду в касаційному порядку, тобто лише після прийняття Вищим адміністративним судом України постанови чи постановлення ухвали за наслідками розгляду касаційної скарги у такій справі [215].

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права Пленум Вищого Адміністративного Суду України пропонує розуміти, зокрема:

- різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб’єктивних прав і обов’язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов’язків осіб, які беруть участь у справі [215];

- різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню [215];

- різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню [215];

- різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах [215].

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи [215].

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог [215];

по-друге, при неоднаковому застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів. Зокрема у цьому випадку заяви про перегляд ухвал Вищого адміністративного суду України (суду касаційної інстанції), постановлених із процесуальних питань з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, може бути подана за наявності двох умов: 1. ухвала перешкоджає провадженню у справі; 2. судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права [215].

Неоднакове застосування норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Це правило не поширюється в разі подання заяви про перегляд судових рішень з мотивів установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Однак необхідно враховувати, що в разі якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 статті 237 КАС України, буде встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов’язань є наслідком недотримання процесуального права, Вищий адміністративний суд України постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішує питання про необхідність витребування справи [215];

по-третє, при встановленні міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом. Міжнародними судовими установами, юрисдикція яких визнана Україною, є, зокрема, Європейський суд з прав людини та Міжнародний суд ООН. Одним із міжнародних зобов’язань України щодо забезпечення прав і свобод людини є Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року від 17 липня 1997 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», згідно з якими Україна визнала положення цієї Конвенції частиною національного законодавства та взяла на себе зобов’язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини;

по-четверте, у разі порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171 -1 КАС України. Зазначена стаття регламентує особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Зокрема, Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої ради правосуддя; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

по-п ’яте, при невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права [85].

Установлений статтею 237 КАС України перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає [215].

Відтак, право на звернення до Верховного Суду України про перегляд судових рішень мають особи по адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку та за результатами провадження Вищого адміністративного суду України з питань, передбачених статтею 171 -1 КАС України [215].

Подати заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку мають право сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У такому разі цим правом наділені позивач, відповідач, треті особи, представники сторін та третіх осіб у справах, що переглядалися в касаційному порядку. Цей перелік є виключним, а тому відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.10.2010 р. № 2, не мають права на подання заяви про такий перегляд особи, які не брали участі у справі, але вважають, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки [215].

Варто акцентувати увагу на тому, що згідно з приписами ч. 1 та 2 статті 60 та ч. 5 статті 61 КАС України також до осіб (представників сторін та третіх осіб за законом), які мають право від імені вищеперерахованих осіб на подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси (представляти інтереси) осіб, які беруть участь у справі, у тому числі й тоді, коли перераховані органи та особи не брали участі у справі [215].

Крім того, прокурор може звернутися з відповідною заявою в інтересах держави, у тому числі й в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, якщо вони виконують делеговані повноваження держави та брали участь у справі. Інші представники сторін або осіб, які беруть участь у справі, мають право на подання такої заяви в разі, якщо це право спеціально обумовлено у виданій їм довіреності, у тому числі й у разі, коли ці представники не брали участі у справі [215].

Заяву про перегляд судового рішення в адміністративних справах з мотивів установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом може бути подано особою, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. У цьому разі не вимагається, щоб рішення адміністративного суду, про перегляд якого подається заява, було переглянуто в касаційному порядку. Крім того, до осіб, які мають право звернутися з такою заявою, належать представники зазначеної особи, яким довіреністю або законом надано право на подання заяви від імені такої особи [215].

Звернення із заявами про перегляд судових рішень в адміністративних справах інших осіб, крім зазначених, тягне за собою повернення заяви заявнику. У той же час слід ураховувати, що заява про перегляд судового рішення, подана від імені особи, яка бере участь у справі, іншою особою без належного на це уповноваження, є поданою без додержання вимог статей 239 та 239-1 КАС України, про що повідомляється особа, яка її подала, з наданням строку для додання оформленого належним чином документа про свої повноваження. У разі неподання такого документа заява повертається заявнику з підстав, передбачених п. 1 ч. 4 статті 239-2 КАС України, а саме: заява повертається заявнику, якщо він не усунув її недоліки протягом установленого строку [215].

Враховуючи викладене, можна виділити предмет перегляду судових рішень у Верховному Суді України за винятковими обставинами. Так, враховуючи положення статті 236 КАС України ним є:

1) судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку;

2) судові рішення суду касаційної інстанції;

3) судові рішення, а також рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною такою, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Законодавець визначив такі строки подання заяви про перегляд судових рішень:

- заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пп. 1 і 2 ч. 1 статті 237 КАС України (за підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та за підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів), якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Варто враховувати, що відповідно до ч. 1 статті 238 КАС України заява про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, подається протягом трьох місяців: а) із дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд Верховним Судом України, але не пізніше одного року з дня ухвалення цього рішення (про перегляд якого подається заява); б) із дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 статті 237 КАС України, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява [215];

- заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 статті 237 КАС України (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом), подається не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало або мало стати відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного;

- заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 статті 237 КАС України (порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171 -1 цього Кодексу), може бути подана не пізніше десяти днів з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд;

- заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 статті 237 КАС України (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права), подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 статті 237 КАС України, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява [85].

Варто відмітити, що на відміну від перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, при перегляді рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ чітко визначено момент з якого починають обчислюватися строки провадження.

З метою зменшення навантаження на Верховний Суд України законодавець встановлює певні обмеження щодо оскарження за винятковими обставинами судових рішень суду касаційної інстанції. Зі змісту ч. 3 статті 236 КАС України випливає, що оскарженню окремо за винятковими обставинами підлягають не всі рішення суду касаційної інстанції, а лише його постанови, а також ухвали, що перешкоджають провадженню у справі. За правилами касаційного провадження до них належать ухвали про:

1) залишення позовної заяви (касаційної скарги) без руху;

2) повернення позовної заяви (касаційної скарги);

3) відмову у постановленні чи продовженні порушеного процесуального строку (ч. 3 статті 102 КАС України);

4) відмову у відкритті касаційного провадження в адміністративній справі;

5) залишення позовної заяви (касаційної скарги) без розгляду;

6) зупинення провадження у справі;

7) закриття провадження у справі [61].

Питання про допуск справи до провадження вирішується суддею - доповідачем, визначеним у порядку, встановленому ч. 3 статті 151 КАС України (закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами). У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є обґрунтованою, він відкриває провадження. У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді -доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття [85].

Необхідно мати на увазі, що ухвала про відмову в допуску справи або про допуск справи до перегляду Верховним Судом України повинна бути вмотивованою. При цьому мотивувальна частина відповідної ухвали повинна містити:

- констатацію матеріально-правової норми, яку неоднаково

застосовано судами, з посиланням на відповідну редакцію норми на час виникнення спірних відносин;

- викладення того, у чому саме полягало неоднакове застосування відповідної норми;

- аналіз фактичних обставин справи на предмет їх подібності;

- констатацію факту ухвалення протилежних за змістом судових рішень [215].

Справи, які були допущені, розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV КАС України. Справи про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пп. 1, 2, 4 ч. 1 статті 237 КАС України, розглядається Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України. При цьому засідання судової палати є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України [179].

Якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. У такому випадку засідання є також правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України [179].

У разі якщо під час розгляду справи Верховний Суд України встановить, що існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України, яка була прийнята іншим складом суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні), справа передається на розгляд спільного засідання судових палат Верховного Суду України, яке проводиться за участю палати (палат), яка розглядала справу до моменту її передання, та палати (палат), яка приймала відповідну постанову Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України [179].

У свою чергу, справи про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 статті 237 КАС України, розглядається на спільному засіданні всіх судових палат Верховного Суду України. Засідання, як і в попередніх двох випадках, є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з судових палат Верховного Суду України [85].

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: 1. про повне або часткове задоволення заяви; 2. про відмову у задоволенні заяви. Якщо судді не погоджуються з постановою, вони можуть висловити окрему думку, що додається до постанови. Таким чином, Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом. Прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення Постанови, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня їх прийняття [179].

З викладеного можемо виділити такі стадії провадження по окремим категоріям адміністративних справ:

1. звернення зі скаргою щодо касаційного провадження за винятковими обставинами;

2. допуск скарги до провадження за винятковими обставинами;

3. розгляд по суті скарги за винятковими обставинами;

4. прийняття рішення за наслідками провадження за винятковими обставинами;

5. виконання судових рішень Верховного Суду України. Відповідно їх невиконання, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З метою надання кількісної характеристики діяльності Верховного Суду України щодо перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ, варто звернутися до оцінки ефективності їхньої роботи та інформування громадськості про результати процесуальної діяльності судів. Статистичні показники здійснення судочинства є мірилом не тільки ефективності роботи судів, а й критерієм оцінки діяльності публічної адміністрації та реформ, впроваджуваних нею. Так, у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» [207] у Верховному Суді України за 2016 рік сформовано два статистичних звіти про результати перегляду рішень в адміністративних справах (за періоди до і після набрання чинності цим Законом). Відповідно дані цих звітів Управлінням вивчення судової практики та судової статистики також проаналізовано окремо.

Отже, за даними статистичного звіту Верховного Суду України, з 1 січня 2016 року за правилами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 29 березня 2015 року, з урахуванням кількості нерозглянутих заяв і справ на початок 2016 року, на розгляді Верховного Суду України перебувало 39 заяв і справ. Із них 27 адміністративних справ розглянуто по суті. Станом на 1 січня 2017 року цим судом не розглянуто 12 заяв, або 31% загальної кількості заяв і справ, що перебували на розгляді.

За результатом розгляду заяв у 15 справах (56%) Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви про перегляд рішень Вищого адміністративного суду України. У 12 справах (44%) заяви задоволено та рішення Вищого адміністративного суду України скасовано. Підставою скасування судових рішень Вищого адміністративного суду України у всіх справах було неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права.

У 2016 році Верховним Судом України розглянуто 13 справ, або 48% розглянутих справ, предметом перегляду були рішення у справах зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії). Аналіз складових цього показника засвідчив, що у звітному періоді найбільшу частину справ цієї категорії становили справи про оскарження рішень органів Державної фіскальної служби України (7 справ, або 54%) та Державної митної служби України (3 справи, або 23%). У загальній кількості цих справ скасовано 5 судових рішень Вищого адміністративного суду України, або 38% переглянутих рішень у справах цієї категорії.

Крім цього, у зазначеному періоді розглянуто 13 справ, або 48% розглянутих справ зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його дій чи бездіяльності (крім справ, пов’язаних з виборами). За результатами перегляду рішень у цих справах скасовано рішення у 7 справах, або у 54% розглянутих справ цієї категорії.

За іншими статистичними даними, з урахуванням кількості нерозглянутих заяв і справ, що надійшли до Верховного Суду України після 29 березня 2015 року, на початок 2016 року на розгляді перебувало 4956 справ і матеріалів. Упродовж 2016 року до суддів Верховного Суду України надійшло 4129 заяв про перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України. Із них 1555 заяв повернуто, щодо 2296 заяв відмовлено у допуску справ до провадження та 594 справи розглянуто по суті.

На кінець 2016 року Верховний Суд України не розглянув 511 заяв і справ про перегляд рішень Вищого адміністративного суду України, або 11% загальної кількості таких заяв і справ.

Упродовж цього періоду у 341 справі, або 57% розглянутих справ, відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішень Вищого адміністративного суду України. У 240 справах, або в 40% розглянутих справ, Верховний Суд України скасував рішення Вищого адміністративного суду України (у 224 справах - повністю, у 16 - частково). У цьому періоді у 13 справах (2%) провадження закрито з різних підстав.

Із загальної кількості справ, у яких судові рішення Вищого адміністративного суду України скасовано, у 53 справах, або 22% загальної кількості справ, у яких рішення скасовано, ухвалено нове рішення, у 20 справах (8%) залишено в силі рішення суду першої інстанції, 72 справи (30%) передано на новий розгляд до суду першої інстанції, у 42 справах (18%) провадження закрито, у 20 справах (8%) залишено в силі рішення суду апеляційної інстанції, 25 справ (10%) передано на розгляд до суду касаційної інстанції, 3 справи (1%) передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та у 5 справах (2%) судове рішення змінено.

Підставою скасування судових рішень Вищого адміністративного суду України у 178 справах було неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права та у 21 справах - неоднакове застосування судом норм процесуального права [122].

Як бачимо, з наведеного аналізу, статистичні дані, щодо результатів діяльності судів можуть суттєво відрізняти в залежності від умов правового регулювання функціонування судової системи. У цьому, як зазначалося вище, і виникають труднощі при вивченні інституту перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ. Тобто судова система на сьогоднішній день є недосконалою, вона постійно трансформується в залежності від процесів правотворчості міжнародного та вітчизняного рівнів. Проте, за будь-яких умов, ми повинні розуміти, що людина та її право на судовий захист є пріоритетним, тому зміни, які відбуваються в межах судоустрою не повинні ні в якому разі обмежувати таке право, про що неодноразово наголошує міжнародна судова практика.

Якщо розглядати статистичні дані показників розгляду Верховним Судом України заяв про перегляд судових рішень предметно, то у 2016 році (за класифікацією адміністративних справ Верховним Судом України) найбільше судових рішень переглянуто у справах зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи актів індивідуальної дії). Їх кількість відповідала 317 одиницям, або 53% розглянутих справ. У загальній кількості цих справ вирізняються:

- 164 справи щодо оскарження рішень Державної фіскальної служби України;

- 6 справ - Державної фінансової інспекції України;

- 31 справа - Пенсійного фонду України;

- 10 справ - Антимонопольного комітету України;

- 38 справ - органів місцевого самоврядування;

- 40 справ - інших органів державної влади.

Із них у 118 справах, або 37% загальної кількості розглянутих справ цієї категорії, судові рішення Вищого адміністративного суду України скасовано.

Крім цього, судові рішення переглянуто у 66 справах зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльності (крім тих, що пов’язані з виборами). У цій категорії справ рішення скасовано у 38 справах.

Найменша кількість переглянутих рішень спостерігається у справах зі спорів за зверненнями суб’єкта владних повноважень, яка становила 7 рішень, зі спорів між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень - 6 рішень, та з приводу прийняття громадян на публічну службу - 5 рішень. Із них скасовано відповідно 3, 6 та 3 рішення [ 12].

Підводячи підсумки, слід зазначити, що перегляд рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ має свої особливості, які відображають у:

1. адміністративно-правовому статусі судового органу, який

уповноважений здійснювати перегляд рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ;

2. підставах, умовах, строках подання заяви про перегляд судових рішень та у самому порядку розгляду справи;

3. порядку допуску справи до провадження;

4. суб’єктах, які беруть участь у провадженні щодо перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ;

5. юридичній силі прийнятого рішення у справі.

<< | >>
Источник: ГЛУХАНЧУК ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ. ДИСЕРТАЦІЯ ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості перегляду рішень адміністративних судів по окремим категоріям адміністративних справ:

  1. ГЛУХАНЧУК ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ. ДИСЕРТАЦІЯ ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ. Київ - 2017, 2017
  2. 67. Система та структура адміністративних судів в Україні.
  3. 42.Компетенція адміністративних судів
  4. 69. Підсудність та компетенція адміністративних судів в Україні.
  5. В. Вимоги «повної довіри і зарахування»Стаття Конституції про принцип «повної довіри і зарахування» вимагає, щоб штати надавали рішенням у справах, ухвалених в інших штатах, такого ж ефекту, як і рішенням власних судів.1. Виконання та ефект рішень, ухвалених в інших штатах
  6. 39. Інстанційна підсудність адміністративних справ
  7. 76.Предметна підсудність адміністративних справ
  8. 97.Територіальна підсудність адміністративних справ
  9. Тема 19. Провадження у справах, що виникають із адміністративно-правових відносин
  10. § 57. Адміністративно-правові відносини, види, особливості.
  11. § 83. Поняття й особливості адміністративного процесу.
  12. §2. Особливості порушення кримінальних справ щодо окремих класифікаційних груп екологічних злочинів і початкового етапу розслідування
  13. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про злочини проти довкілля
  14. Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень
  15. 7. Адміністративно –правове забезпечення митної справи.
  16. 2. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження
  17. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту