Зброя як категорія адміністративного права

На сьогодні зброя є невід’ємною складовою людського існування, що органічно вписана в контекст культури всіх народів світу. Філософія як спосіб пізнання світу дає декілька інтерпретацій виникнення зброї в людському середовищі.

У процесі з’ясування сутності чинника «зброя» та побудови дефініції цього концепту ми будемо відштовхуватися від наріжного положення О. Фролова. Свого часу цей вітчизняний вчений увів до наукового обігу узагальнений концепт «зброя взагалі» (зброя - у найбільш загальному визначенні цього поняття) та висунув тезу про дуалістичну природу чинника «зброя взагалі»: по-перше, «зброя - це річ матеріального світу»; по-друге, «зброя - це соціальне явище» [408, с. 39]. Це положення доцільно співвіднести з визначенням «річ», що належить Д. Рахмакуловій: річ як результат людської діяльності - це явище, що має складну природу: вона виступає не лише як матеріальний продукт, але і як феномен [337, с.5].

Тож у подальших міркуваннях ми спробуємо розвинути ці ідеї, почергово довівши такі чотири тези: а) зброя як матеріальна річ має штучну природу; б) зброя як матеріальна річ має утилітарну мету створення; в) зброя як соціальний засіб задовольняє суспільні потреби; г) зброя як соціальний засіб має відбиток у правовій площині (підкреслено нами - І.В.).

Перша теза щодо штучної природи зброї базується на відповідних гіпотезах. У монографії К. Лоренца «Так зване зло. До витоків агресії» привертає увагу така теза: «винахід штучної зброї відкрив нові можливості для вбивства ...» [368]. Подібна інтенція існує також у дисертаційному дослідженні В. Гамова: зброя - це штучне знаряддя (артефакт), що виступає закономірним результатом розвитку загальної культури людства [8888, с.7]. Нарешті, за семантикою прикметник «штучний» означає «зроблений рукою людини» [42, с.1409]).

Отже перша теза, що підлягає доведенню, має такий вигляд: зброя - це штучна річ, що створена людиною.

Першим аргументом, що доводить штучність зброї, ми вважаємо судження Аристотеля: усяка річ становить єдність форми й матерії [244, с.224]. Процес переходу речі від можливості (матерії) до дійсності (форми) античний мислитель пояснює вченням «чотирьох причин». Саме в цій площині і спробуємо довести тезу, що зброєю є штучна річ, створена людиною. Властивість будь -якої речі в онтології Аристотеля зумовлена чотирма фундаментальними причинами, які зробили річ тим, чим вона є. Філософ на прикладі глиняної чаші вибудовує категоріальну систему чотирьох причин. В інтерпретації Г. Скірбекка та Н. Гільє ця система має такий вигляд: кінцева або цільова причина (final cause) - це уявлення про завершену чашу, що є метою, на досягнення якої спрямовано весь процес створення чаші, - те, заради чого здійснюється рух. Чинна або рушійна причина (efficient cause) - це рушійна сила або джерело процесу обробки, якій гончар піддає сирий матеріал, - те, що здійснює процес зміни та доводить його до кінця. Чаша виготовляється з матеріалу, який є її матеріальною причиною (material cause) та відповідає матерії - тому, чим глина є для чаші. Нарешті, маємо конкретні форми, які в кожен момент часу мають чаша і глина, - це формальна причина або причина форми (formal cause) - те, що визначає форму матерії і надає їй досконалості [358, с.123]. Гадаємо, що систему чотирьох причин можна спроектувати і на процес створення зброї.

Другий аргумент, що доводить штучність зброї як речі матеріального світу, знаходимо в апологета «філософії техніки» М. Гайдеґґера, який, спираючись на вчення чотирьох причин Аристотеля, у своїй праці «Питання про техніку» (Die Frage nach der Technik, 1954 р.) зазначає: століттями філософія вчить, що існують чотири причини (приводи) інструментальності, які дозволяють речі з’явитися та завдяки яким річ стає присутньою: 1) causa materialis - матеріал, речовина, з якої виготовляється засіб; 2) causa formalis - форма, образ, яку приймає матеріал, втілений у засіб; 3) causa finalis - мета, яка зумовлює вибір матеріалу і форми засобу; 4) causa efficiens - майстер, який збирає воєдино три попередні причини, з якого починається та через якого досягається остаточна готовність реального засобу [458].

У цій самій монографії німецький філософ зазначає, що «техніка» як частина істини чи одкровення може бути засобом для досягнення певних цілей роду людської діяльності. У розвитку цієї гіпотези М. Гайдеґґер формулює такий висновок: техніка, репрезентована як засіб, - це

інструментальність, зведена до чотирьох аспектів причинності. Далі німецький мислитель пише: там, де переслідуються цілі, застосовуються засоби, де панує інструментальне, там править причинність, каузальність [458]. Гадаємо, те, що М. Гайдеґґер вважає «інструментальним», можна назвати «штучним».

Аналіз перших двох аргументів, наведених у працях Аристотеля та М. Гайдеґґера, дозволяє сформулювати допоміжну дефініцію: створення будь-якої штучної речі - це здійснюваний людиною процес надання певному матеріалу спеціальної форми відповідно до майбутнього утилітарного призначення цієї речі. Зброя (в іпостасі «річ як вона є») безумовно штучна річ, оскільки процес надання певному матеріалу спеціальної форми у прокрустовому ложі мети майбутнього застосування здійснюється саме людиною.

Третій аргумент, що доводить штучність зброї, має таку логіку: за Аристотелем, рушійною причиною, що здійснює процес зміни та доводить його до кінця, є творець, виробник.

Відповідно до М. Гайдеґґера дієва причина - це майстер, з якого починається та через якого досягається остаточна готовність реального засобу. Творці, виробники, майстри, що спочатку замислюють, а потім виготовляють зброю, є людьми. Бо саме майстер, подумки збираючи воєдино три причини, уявляє остаточний вигляд реальної зброї. Саме творець заздалегідь осмислює утилітарну мету подальшого застосовування зброї, внаслідок чого розуміє, який матеріал використати та яку специфічну форму надати речі, щоб вона стала ефективною зброєю.

У подальшому ми докладно розглядатимемо призначення зброї крізь призму юриспруденції. Зараз лише наведемо найбільш вживані мовні звороти, які використовуються фахівцями в галузі права при характеристиці зброї: а) «матеріальний засіб, що має конструктивне призначення» (В. Плескачевський [250]); б) «спеціально створений засіб»

(А. Семенов [353, с.9]); в) «пристрої та предмети, конструктивно призначені» (Ю. Белінський [26, с.191]). Гадаємо, що наведені дефініції додатково аргументують штучний характер зброї як речі матеріального світу.

Ще одним підтвердженням тези про штучність зброї є четвертий аргумент у вигляді інтенції щодо місця цього знаряддя у філософії техніки. Так, німецький філософ Е. Капп у трактаті «Основні напрями філософії техніки. До історії виникнення культури з нової точки зору» (Grundlinien einer Philosophie der Technik. Zur Entstehungsgeschichte der Kultur aus neuen Gesichtspunkten, 1877 р.) запропонував тлумачити історію людства як історію технічного розвитку цивілізації, як філософію техніки, де знаряддя і зброя - це різні види продовження («проекції») людських органів [141]. Ми б сказали - «штучні проекції».

Зброя як річ матеріального світу має три ознаки штучності. По-перше, людина має обрати матеріал, з якого виробляється зброя. Якщо цього матеріалу не існує у природі, то штучно створити його. По-друге, форма зброї апріорі є штучною - такою, що не існує у природі. Отже, на час виготовлення зброї суспільство має належні технічні можливості для надання матеріалу специфічної форми.

Отже, зброя - це створена людиною штучна річ матеріального світу. Саме такий вигляд має дефініція першої тези щодо штучної природи зброї як матеріальної речі.

Друга теза стосується мети створення зброї і має такі первинні гіпотези: Платон зазначав, що майстер виробляє ту чи іншу річ, вдивляючись в її ідею [159, с.390]. В. Любченко, інтерпретуючи Платона, наводить такі висловлювання: фахівець знає, що таке річ з точки зору її цілі, призначення; форма предмета задається його цільовим призначенням [198]. Ф. Кессіді, аналізуючи праці Аристотеля, зазначає: античний мислитель був переконаний, що у всесвіті панує доцільність і що в основі речі лежить мета, цільова причина [143, с.21].

Таким чином, друга теза, що підлягає доведенню, має приблизно такий вигляд: зброя як предмет матеріального світу створюється відповідно до ідеї чи мети майбутнього використання цього знаряддя. При цьому і causa materialis (матеріал, речовина, з якої виготовляється зброя), і causa formalis (форма, яку приймає матеріал, втілений у це знаряддя) мають відповідати causa finalis - меті використання зброї за прямим призначенням.

Щодо мети створення зброї можна сказати точніше: існує утилітарна мета створення зброї. Семантично прикметник «утилітарний» означає «пов’язаний з практичним застосуванням, використанням» [34, с.508].

Можна стверджувати, що будь-яка штучна річ (не феномен) створюється з утилітарною метою. Кореспондуючись з думкою О. Фролова щодо відмінності концептів «зброя як річ матеріального світу» та «зброя як соціальне явище» [408, с.39-41], пропонуємо розрізняти утилітарну мету створення зброї (як матеріальної речі) та утилітарну мету використання зброї як соціального засобу задоволення суспільних потреб. Розмежування матеріальної та соціальної сутності зброї - це, користуючись термінологією філософа С. Мартиновича, ніби демаркація явища і речі [202, с.59].

Створення зброї відбувається у площині буття зброї як матеріальної речі. Використання зброї - це царина буття зброї як соціального явища. Утім не можна не звернути увагу на очевидний зворотній зв’язок: утилітарна мета створення зброї - завжди зумовлена метою використання зброї виключно за прямим призначенням.

Перший аргумент щодо наявності утилітарної мети створення зброї такий: наріжним каменем створення будь-якої штучної речі (у нашому випадку - виготовлення зброї) є кінцева або цільова причина (final cause). Н. Амельченко вибудовує таку логіку: Аристотель розуміє ентелехію (від тєХо