<<
>>

Сутність і місце перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту

У попередньому підрозділі дисертаційного дослідження нами було наголошено, що право на судовий захист є одним із ключових конституційних прав людини і громадянина. Однак реалізація суб’єктивного права на судовий захист часом ускладнюється ухваленням незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Ця обставина обумовлюється гарантуванням у ст. 55 Конституції України права на оскарження в суді рішень органів державної влади, в тому числі і судової. Як одну з основних засад судочинства законодавець у ст. 129 Основного Закону визначив забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом [56, с. 3]. Більш детально особливості перегляду судових рішень адміністративних судів у порядку апеляційного та касаційного провадження будуть розглянуті у подальшому. У цьому ж підрозділі ми хотіли б приділити увагу загальній проблемі визначення сутності та місця перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту.

В першу чергу, на наше переконання, слід визначитись із сутністю ключових понять, зокрема із такими, як: «адміністративний суд» та «судове рішення». Так, одним із перших вчених, хто сформулював поняття «адміністративний суд», був І.Ю. Андреєвський. Автор зазначав, що це

особливий розгляд, який застосовують по справам-суперечкам, які не підпадають під юрисдикцію звичайних судів. Це справи де одною стороною є приватна особа, другою - адміністрація. Далі він вказує, що елементи такого суду в Росії з’явилися в результаті прийняття судових статутів у 1864 р. [13, с. 241-242]. Авторський колектив підручника «Адміністративний процес України» доводить, що адміністративний суд - це суд загальної юрисдикції, до компетенції якого Кодексом адміністративного судочинства України віднесено розгляд і ведення адміністративних. Принциповим у даному випадку є те, що правосуддя здійснюється адміністративними судами не з будь - яких спорів, а лише щодо тих, які виникають із управлінських правовідносин. Такі спори, відповідно до КАС України, іменуються «справи адміністративної юрисдикції» або ж «адміністративні справи» [92, с. 50]. Адміністративний суд, зазначає А.О. Неугодніков, - це державний орган судової влади в Україні, завданням якого є здійснення правосуддя у сфері публічного управління. Посідаючи чільне місце в системі державної влади, адміністративний суд повинен забезпечувати законність публічно-управлінських процесів,

насамперед, з точки зору захисту прав і свобод громадян від їхніх порушень представниками публічної адміністрації під час реалізації управлінських повноважень [153, с. 14].

У своєму дисертаційному дослідженні Ю.С. Педько прийшов до висновку, що адміністративний суд - це організаційно-оформлений інструмент адміністративної юстиції, завдяки якому цей спеціалізований вид правоохоронної діяльності держави інституціоналізується в масштабі функціонування системи судової влади України [176, с.116]. Автор наголошує, що адміністративний суд, займаючи чільне місце в системі державної влади, повинен забезпечувати законність публічно-управлінських процесів, у першу чергу, з точки зору захисту прав і свобод громадян від їх порушень представниками публічної адміністрації під час реалізації управлінських повноважень.

З цією метою даний орган реалізує свої юрисдикційні, превенційні, виховні, правопоновлювальні повноваження у відповідній сфері правовідносин [176, с. 117].

Слід зазначити, що поняття адміністративного суду дістало свого закріплення і на законодавчому рівні. Так, у Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вказано, що адміністративний суд - це суд загальної юрисдикції, до компетенції якого КАС України віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. У цьому ж нормативно-правовому акті вказано, що компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму [85]. Однак, закріплене в КАС України визначення поняття «адміністративного суду», на наше переконання, не є вичерпним і не відображає всю суть діяльності цього органу судової влади.

Таким чином, на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України вважаємо можливим надати авторське визначення поняття «адміністративний суд». Отже, під вказаним терміном слід розуміти державний орган судової влади, який покликаний вирішувати специфічний вид спорів, що виникають між особами (фізичними чи юридичним) та суб’єктами владних повноважень в результаті здійснення останніми своєї владно-управлінської діяльності. Слід зазначити, завершуючи розгляд того чи іншого спору, адміністративний суд обов’язково повинен винести відповідне рішення.

Так, аналізуючи природу судового рішення, П.П. Заворотько та М.Й. Штефан справедливо зазначили, що для того, щоб судове рішення повно й об’єктивно відбивало свій внутрішній зміст, необхідно до змісту визначення ввести його політичну, економічну, правову характеристику, його роль і значення в системі цивільних процесуальних актів по виконанню завдань цивільного судочинства, його суть і значення в здійсненні правосуддя [67, с. 13; 52]. Автори пропонують розглядати судове рішення як основний і найважливіший цивільний процесуальний акт правосуддя, постановлений у встановленому законом порядку колегіальним складом суду і спрямований на виконання завдань, поставлених перед цивільним судочинством, в якому від імені держави виявляється владна воля суду по суті справи, переданої на його розгляд з приводу необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, державних і громадських інтересів, зміцнення правопорядку та сприяння вихованню членів суспільства в дусі виконання законів [67, с. 13; 52; 274].

О.М. Шиманович прийшла до висновку, що судове рішення - це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню [274; 292, с. 9]. Вчена також обґрунтовує, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів осіб, інтересів держави [274; 292, с. 10].

Ще один вчений І.В. Андронов у своєму дисертаційному дослідженні, присвяченому рішенням суду першої інстанції в цивільному процесі України, відзначає, що судове рішення - це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин [16, с. 7].

На переконання О.В. Підлубної, судове рішення - це один з основних актів правозастосування, що здійснюється від імені держави і повинно забезпечувати реальний захист порушених, оспорюваних, невизнаних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб та держави [184, с. 162]. М.А. Гурвич переконливо доводить, що судове рішення - це постанова суду першої інстанції, якою вирішується матеріально-правовий спір і дається тим самим відповідь на звернення до суду про захист суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу [250, с. 245]. М.Г. Авдюков зазначав, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є актом правосуддя, що захищає права сторін, правопорядок у державі шляхом розв’язання судом першої інстанції правових спорів між сторонами по суті. Судове рішення, на його переконання, містить в собі і наказ і підтвердження, а сутністю його є захист прав сторін шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідношення, взаємних прав і обов’язків [1, с. 16; 28]. Відповідно до точки зору І.В. Решетникової та В.В. Яркова під судовим рішенням необхідно розуміти такий акт суду першої інстанції, яким суд на підставі встановлених у судовому засіданні юридичних фактів згідно з нормами процесуального і матеріального права, вирішує цивільну справу по суті, тобто задовольняє позов, скаргу, заяву повністю чи у певній частині або відмовляє в їхньому задоволенні [228, с. 209-210; 292].

Заслуговує на увагу думка Ю.С. Педько, який зазначає, що судове рішення - це постанова адміністративного суду, в якій вичерпно та обґрунтовано сформульовано відповідь на правові вимоги громадянина, який звернувся зі скаргою. Так чи інакше, адміністративний суд закінчуючи розгляд усіх адміністративних спорів, повинен винести відповідне рішення [176, с.168]. Науковець слушно наголошує, що рішення адміністративного суду повинно відповідати певним вимогам; по-перше, воно повинно бути прийнято з дотриманням принципу законності; по-друге, судове рішення повинно бути обґрунтованим; по-третє, судове рішення має бути безумовним і таким, що може бути виконане [176, с. 169-170].

В рамках нашого дослідження обов’язково слід вказати думку Я.П. Синицької, яка досліджуючи теоретичні підходи щодо тлумачення поняття «судове рішення», прийшла до висновку, що його характерними особливостями є [237, с.96]: по-перше, основна особливість полягає в тому, що судовим рішенням адміністративна справа вирішується по суті. Судове рішення є тим кінцевим актом правосуддя в суді першої інстанції, на який спрямована діяльність суду й осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, судове рішення є актом, характерним саме для тієї сфери діяльності держави, яка становить правосуддя;

по-друге, судове рішення - це перш за все акт державної влади. Воно не може бути ухвалено жодним іншим органом, крім суду. Тільки суд здійснює правосуддя, спираючись на владу й силу держави. Як будь-який інший акт органу державної влади, рішення суду ґрунтується на законі й спрямоване на дотримання закону. Розпорядження, що міститься в рішенні, є обов’язковим для всіх осіб, на яких воно за законом поширюється. Саме в судовому рішенні зосереджене державно-владне розпорядження щодо примусового втілення в життя правових норм;

по-третє, судове рішення є також правозастосовчим актом. Рішення суду забезпечує зв’язок між конкретною ситуацією, нормою права і силою державного примусу. Коли поведінка окремих осіб суперечить встановленим

правилам і воля їх вступає в конфлікт із волею держави, виникає необхідність у примусовій реалізації нормативних розпоряджень. У відносини, які видавалися автономними, втручається держава через правозастосовчий процес. За допомогою судових рішень вона всупереч волі зобов’язаних осіб диктує свою волю, спрямовану на приведення поведінки цих осіб у відповідність до правил, встановлених законом;

по-четверте, судове рішення - це процесуальний акт-документ, який ухвалюється в особливому порядку, визначеному законом. У законі передбачена сама назва цього акта, детально перераховані його реквізити. КАС України передбачає обов’язкове публічне оголошення ухваленого рішення [231, с. 96].

Таким чином, узагальнюючи наведені вище точки зору науковців можемо надати авторське бачення щодо розуміння поняття «рішення суду». Отже, в контексті представленого наукового дослідження, «рішення суду» - це акт правосуддя який приймається адміністративним судом першої інстанції від імені держави та є логічним завершенням розгляду справи. В ньому повинна бути змістовно та обґрунтовано сформульована відповідь на скаргу позивача. Однак, як ми вже зазначали на початку розгляду даного підрозділу наукового дослідження, рішення суду не завжди може бути чесним та справедливим, і за певних обставин його може бути переглянуто. В цьому контексті слід відзначити, що КАС України містить досить детальний перелік підстав, наявність яких зумовлює можливість перегляд рішення адміністративного суду. Такими підставами, відповідно до вказаного нормативно-правового акту, є 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу; 4) адміністративний суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи; 5) обставини, які адміністративний суд вважає встановленими, визнані недоведеними; 6) висновки суду не відповідають обставинам справи; 7) існує порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи [85; 88, с. 309].

Таким чином, погоджуючись із точкою зору Д.А. Козачук, ми прийшли до висновку, що наведені вище підстави для перегляду рішення адміністративного суду можна розділити на дві великі групи: перші порушують вимоги законності судового рішення, другі - обґрунтованість судового рішення [88, с. 310]. Так, в юридичній літературі під законністю судового рішення деякі процесуалісти розуміють дотримання судом при розгляді і вирішенні справ діючих норм матеріального і процесуального права [55; 1; 284]. Законним, зазначає І.В. Андронов, є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до розглянутих судом правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України [15, с. 64]. В.М. Щеглов підкреслює, що законність судового рішення залежить більшою мірою від суду, від дотримання ним вимог норм адміністративного судочинства, які визначають повноваження суду, а також порядок розгляду і вирішення спорів. Проте, підкреслює автор, процес правильно розвивається і закінчується ухваленням правосудного рішення лише в тому разі, коли суд правильно застосовує правові норми і всі суб’єкти процесуальних правовідносин неухильно і точно виконують свої процесуальні права й обов’язки [301, с. 17].

В свою чергу обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які були досліджені в судовому засіданні [54, с. 284]. На думку В.М. Кравчука обґрунтованість рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів. Від цього залежить правильність правової кваліфікації спору [112, с. 521]. В контексті нашого дослідження слід погодитись із точкою зору В.М. Жуйкова, який вважає, що обґрунтованим є рішення, коли в ньому відображені факти, що мають значення для даної справи, які підтверджені перевіреними судом доказами, що задовольняють вимоги закону про їх належність і допустимість, чи загальновідомими обставинами, що не потребують доказування, а також тоді, коли рішення містить вичерпні висновки суду, що випливають із встановлених фактів [93, с. 488; 292].

Отже, лише за наявності хоча б однієї із зазначених вище підстав рішення адміністративного суду може бути переглянуте у визначеному законодавством України порядку. Переходячи безпосередньо до розгляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту слід зазначити, що в науковій літературі не існує єдиного підходу щодо визначення сутності даної категорії. Так, на думку П.М.Тимченка, сутність перегляду, полягає у процесуальній діяльності судів з перевірки законності й обґрунтованості оскаржених або опротестованих постанов суду; виправлення виявлених судових помилок; створення умов для правомірної роботи судів першої інстанції в подальшому (включаючи формування загальних положень судової практики) [267; 170].

Слід погодитись із точкою зору Р.П. Кайдашева, який у своєму науковому дослідженні прийшов до висновку, що сутність перегляду судових рішень в адміністративному суді є гарантією права на судовий захист, з одного боку, а з іншого - є засобом, який дозволяє суду, що здійснює правосуддя в адміністративних справах, перевірити у межах своєї компетенції законність та обґрунтованість судового рішення, що було прийняте судом нижчої інстанції. Кожна подальша інстанція є контрольною щодо попередньої та надає додаткові гарантії законності та обґрунтованості судовому рішенню [76, с. 130]. Автор також слушно відзначає, що як процесуальна гарантія права особи на судовий захист, перегляд судових рішень в адміністративному суді виявляється через: 1) можливість звернення до адміністративного суду відповідної інстанції в оптимальні строки; 2) можливість звернення до суду апеляційної інстанції для перегляду судового рішення у справі про адміністративне правопорушення; 3) наявність спеціального процесуального порядку перегляду судових рішень відповідними інстанціями; 4) мотивоване судове рішення при завершенні відповідною інстанцією адміністративного провадження [76, с. 130-131].

На наше переконання, для того, щоб більш змістовно визначити сутність перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту необхідно визначити мету, завдання та функції такого перегляду. Так, видатний радянський мовознавець С.І. Ожегов писав, що слово «мета» використовується для позначення інтеграції різних дій в деяку послідовність чи систему. Крім того, зазначає лінгвіст мета являється однією з форм детермінації людської діяльності. Це передбачувана, так би мовити, завчасно побудований результат діяльності людини; ідеально розумове, те, що передує результату діяльності [162, с. 713]. З філософської точки зору, зазначає Л.Ф. Ільїчев та інші автори філософської енциклопедії, дана категорія є елементом поведінки і свідомої діяльності людини, який характеризує передбачення в мисленні результату діяльності та шляхів його реалізації за допомогою певних засобів. Автори підкреслюють, що мета виступає як спосіб інтеграції різних дій людини в певну послідовність або систему. Аналіз діяльності як цілеспрямованої передбачає виявлення невідповідності між наявною життєвою ситуацією і метою; здійснення мети є процесом подолання цієї невідповідності [276, с. 762].

Таким чином, мета - це той кінцевий бажаний результат якого хочуть досягти учасники спору за допомогою перегляду рішення адміністративного суду. Аналізуючи норми чинного законодавства України та наукові погляди вчених ми прийшли до висновку, що метою перегляду рішень адміністративних судів України, як конституційної гарантії судового захисту, є забезпечити справедливий розгляд справи, що в свою чергу дозволить належним чином забезпечити захист та реалізацію конституційних прав та свобод людини і громадянина. А від так можна говорити про те, що саме захист прав та інтересів осіб (фізичних чи юридичних) є кінцевою метою здійснення перегляду рішення адміністративним судом.

Ще одну категорію, яку необхідно розглянути визначаючи сутність перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту, є завдання перегляду рішення суду. Етимологічно завдання - це те, що потребує виконання, вирішення [163, с. 175]. Відповідно до словника української мови, «завдання» - це наперед визначений, регламентований для виконання обсяг роботи, справа, настанова, розпорядження виконати певне доручення [248, с. 40]. Отже, завдання - це своєрідні проміжні «мікроцілі», виконання яких у своїх сукупності дозволить досягти головної мети. Аналізуючи норми чинного законодавства України нами було виділено такі завдання перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту:

- забезпечити обґрунтованість та законність прийнятого судового рішення;

- встановлення порядку, умов та вимог щодо однакового застосування судом (судами) однієї й тієї самої норми права;

- виявлення помилок, які були допущені при першому розгляді справи, та вжиття відповідних заходів для їх виправлення;

- створення відповідних умов для правомірної роботи адміністративних судів у подальшому.

Визначившись із завданнями, можемо перейти до розгляду функцій перегляду судових рішень адміністративних судів України. Так, «Новий тлумачний словник української мови» визначає функцію як: «1. Явище, що залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін. 2. Робота кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось, чогось; обов’язок, повинність, місія» [156, с. 707; 302]. У суспільних науках під функцією переважно розуміють стійкий спосіб активної взаємодії речей, при якому зміна одних об’єктів приводить до зміни інших; роль, що виконується певним елементом соціальної системи в її організації як цілого, в здійсненні цілей та інтересів соціальних груп та класів; залежність між різними соціальними процесами, яка виражається у функціональній залежності змінних; стандартизована, соціальна дія, що регулюється певними нормами і контролюється соціальними інститутами [251, с. 397; 125]. Цікавою є точка зору М. Касьяненко, М. Гринюка та М. Цимбал, які наводять наступне визначення функції: «функція - це науково обґрунтований та логічно завершений набір процедур, видів діяльності, спрямований на досягнення мети, виконання завдання та отримання чітко визначеного кінцевого результату; процедура - це логічно завершений набір операцій, які виконуються у визначеній технологією послідовності» [77, с. 59; 275].

Таким чином, під функціями перегляду судових рішень адміністративних судів України слід розуміти ключові напрямки, які власне розкривають їх основне призначення інституту, що досліджується. Отже, основними функціями перегляду судових рішень адміністративних судів України, на наше переконання є:

- контрольна функція. З етимологічного погляду контроль - це порівняння (зіставлення чи протиставлення) кількох тверджень [281, с. 259]. О.Ф. Андрійко відзначає, що контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція. На її думку, функція контролю у державному управлінні полягає в аналізі та порівнянні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху [144; 800]. Відповідно до точки зору Г.Г. Зуйкова, контроль - це своєрідна форма своєрідного зв'язку, що дозволяє встановити, наскільки точно дотримуються завдані системі параметри. За його допомогою, зазначає автор, вирішуються наступні управлінські завдання: забезпечення неухильного виконання законів і нормативних актів, регламентуючих діяльність державних органів та інших об'єктів управління; досягнення своєрідності і якості виконання прийнятих рішень; підвищення виконавської дисципліни, відповідальності за доручену справу; своєчасне прийняття заходів до усунення виявлених в процесі контрою недоліків; виявлення передового досвіду і впровадження його в практику роботи; сприяння правильному підбору й розстановці кадрів, своєчасне попередження їх від помилок; надання необхідної допомоги підпорядкованим апаратам та працівникам [149, с. 155-156]. О.В. Кондратьєв разом з тим справедливо зауважує, що судовий контроль - це іманентна функція, змістом якої є захист прав суб’єктів шляхом перевірки застосування до них заходів, пов’язаних з обмеженням їхніх прав [95, с. 4]. Отже, контрольна функція перегляду судових рішень адміністративних судів України беззаперечно має важливе значення не лише для особи, яка намагається захистити свої права у судовому порядку, а й для самого суду, оскільки це дозволяє оцінити роботу суддів, перевірити обґрунтованість та справедливість його рішень, правомірність дій під час розгляду судової справи, його кваліфікаційний рівень і т.д. Здійснення такого контролю також дає можливість перевірити діяльність суддів адміністративного суду не порушуючи їх конституційного права на самостійність та незалежність. Слід також зазначити, що особливостями контрольної функції перегляду судових рішень адміністративних судів України є те, що контроль: 1) здійснюється не систематично; 2) реалізується тільки під час розгляду справи; 3) має об’єктивний характер; 4) ініціатором такого контролю є не державні органи, суб’єкти чия справа розглядається у суді; 5) є ефективним засобом захисту конституційних прав особистості.

- правозахисна функція. Суть вказаної функції, зазначає В.Л. Ортинський, полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства (як юридичних, так і фізичних осіб) відносно спірних питань їхніх прав і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання органів влади та управління [172]. На слушну думку В.С. Несесянца, правозахисна функція - це діяльність держави щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, ствердження законності і правопорядку у всіх сферах суспільного і політичного життя [150, с. 258, 260]. Таким чином, суть правозахисної функції перегляду рішень адміністративного суду полягає в тому, щоб дати особі можливість захистити свої права не лише у частині відновлення її порушених прав шляхом перегляду її скарги у суді, а й від неправомірних дій судді, що цю справу розглядав вперше.

- правовідновлююча функція. Стосовно зазначеної функції О.Ф. Скакун говорить, що правовідновлююча функція спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов'язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права) [241, с. 434]. Р.О. Кукурудз уточнює, що правовідновлююча функція спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов’язків з прийняття певних рішень, здійснення певних дій, або ж в припиненні їх незаконного здійснення [117, с. 51-52]. Таким чином, сутність правовідновлюючої функції перегляду рішень адміністративного суду полягає в тому, щоб відновити порушене право особи на справедливий та чесний суд, яке виникло через протиправну поведінку судді чи інших учасників судового процесу під час першого розгляду справи у суді.

- виховна функція. Суть даної функції, на слушну думку М.І. Кагадія, полягає у тому, що вона має внутрішній та зовнішній вплив. Внутрішній вплив судової практики здійснюється на самих суддів з метою недопущення винесення ними незаконного чи неправильного рішення, а також об’єктивного розгляду судової справи. Відповідно зовнішній вплив судової практики здійснюється на всіх інших осіб, які поінформовані про будь-яке судове рішення і не повинні порушувати прав та законних інтересів інших осіб [75, с. 125].

Таким чином, можемо із впевненістю наголосити на важливому місці перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту. Зазначене пояснюється тим, що перегляд судового рішення дозволяє: по-перше. захистити конституційні права та інтереси осіб (як фізичних, так і юридичних) та забезпечити реалізацію їх права на справедливий та безпристрасний суд; по-друге, сприяє здійсненню ефективного контролю за діяльністю адміністративних судів при цьому не порушуючи принципів самостійності та незалежності їх діяльності. А відтак, це дозволяє усунути недоліки у функціонуванні суду, що були виявлені після перегляду відповідного рішення.

1.3.

Подготовка к ЕГЭ/ОГЭ
<< | >>
Источник: ГЛУХАНЧУК ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ. ДИСЕРТАЦІЯ ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Сутність і місце перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту:

  1. 5.1. Судочинство княжої доби
  2. 5.5. Рефомування судової влади в процесі утвердження незалежної України
  3. Місце і роль перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у механізмі цивільного судочинства
  4. Сучасний стан та перспективи розвитку правового регулювання перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції
  5. ЗМІСТ
  6. ВСТУП
  7. Сутність і місце перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту
  8. Нормативно-правова регламентація інституту перегляду судових рішень адміністративних судів
  9. Принципи перегляду судових рішень адміністративних судів
  10. Зарубіжний досвід визначення адміністративно-правового статусу прокуратури