<<
>>

Поняття та види конституційних гарантій судового захисту

Конституційні права і свободи людини і громадянина мають такі специфічні властивості, які здатні виділити їх із загальної системи прав та визначають їх вирішальну роль у визначенні правового статусу особи в суспільстві та державі.

Ці права відрізняються від інших не тільки за змістом, а й за формою свого закріплення через те, що вони набувають статусу конституційних тільки після визначення їх в Конституції України. Такі права і свободи людини і громадянина є основними за своїм змістом, тому що за їх допомогою більш глибоко і повно визначаються та регулюються найважливіші відносини між громадянином та державою [99]. Слід відзначити, що однією з засад на шляху розбудови демократичної, соціальної та правової держави є реалізація принципу захисту прав, свобод та законних інтересів всіх суб’єктів правовідносин в державі. Основний Закон нашої держави проголосив, що одним із ключових державних органів, що має забезпечити захист зазначених прав, є суд. Отже, в усьому державно-правовому механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина саме право на судовий захист відіграє одну з основних ролей. Однак, як би широко ці права не були декларовані, вони не становлять реальної цінності без гарантій їхньої реалізації. У свою чергу, в України, гарантування практичної реалізації прав і свобод перебуває на досить низькому - не лише правовому, але й загальнокультурному, світоглядному рівні.

Визначенню сутності поняття конституційних гарантій судового захисту, на наш погляд, об’єктивно має передувати розкриття змісту та встановлення обсягу таких правових категорій, як «судовий захист» та «конституційні гарантії». Так, у загальному розумінні захист - це охорона, заступництво, підтримка [156, с. 110]. Захищати означає «обороняти, охороняти кого-, що- небудь від нападу, замаху, удару ворожих, небезпечних та інших дій» [248, с. 379, 380; 302]. Відповідно до точки зору М.А.

Бояринцевої, захист - це самостійне суб’єктивне право, яке відображає юридично закріплену можливість правомочної особи використати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Забезпечення захисту здійснюється переважно за рахунок юридичних засобів [27, с. 161]. П.М. Давидов доводить, що захист - це все те, що протиставляється обвинуваченню та його наслідкам, це заперечення чи послаблення обвинувачення, це діяльність обвинуваченого, спрямована на поновлення порушених у зв'язку з обвинуваченням прав, охорону його законних інтересів [57; 83].

На думку Є.Г. Коваленка та В.Т. Маляренка «захист - це процесуально- правовий інститут, який являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність і відносини, пов’язані з запереченням або пом’якшенням обвинувачення. Інститут захисту регулює кримінально-процесуальну діяльність всіх суб’єктів захисту і є частиною кримінально-процесуального права» [84, с. 63; 295]. В контексті

представленого наукового дослідження вважаємо необхідним погодитись із точкою зору С.В. Приходько. Автор зазначає, що захист - це самостійне суб’єктивне право, яке відображає юридично закріплену можливість правомочної особи використати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Забезпечення захисту здійснюється переважно за рахунок адміністративно- правового регулювання [199, с. 19; 82].

Переходячи до розгляду змісту поняття «судовий захист» слід зазначити, що в науковій літературі його розглядають як інститут конституційного права, як суспільні відносини та державну функцію, іноді судовий захист ототожнюється з правосуддям або розглядається як гарантія доступу до нього [17, с. 225-226]. В теорії права судовий захист розглядається як складова частина правоохоронної функції держави [255]. Отже, судовий захист - це вид державного захисту, який є гарантією і конкретним засобом (можливістю) ефективного поновлення громадянина в правах через правосуддя. Це право не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану [100, с.

248-254; 132].

О.В. Дзера розглядає судовий захист як один із галузевих принципів цивільного права і визначає його як базовий принцип, без існування якого ефективність досягнення договірної правової мети була б проблематичною. Автор наголошує, що проголошення в ст. 3 ЦК судового захисту цивільного права та інтересу як правової засади цивільного законодавства важко переоцінити, але для впливу суду на контрагентів, що порушують зобов’язання, важливим є також механізм застосовуваних судом заходів до порушника. Такий механізм утворюють конкретні способи захисту цивільних прав, які може застосовувати суд [282, с. 68].

Заслуговує на увагу точка зору авторського колективу підручника «Сравнительное конституционное право», який зазначає, що судовий захист - це одна з необхідніших та ефективних гарантій реальності прав і свобод людини і громадянина. Саме правосуддям повинне забезпечуватися безпосередня дія конституційних прав громадян, що є ознакою їхньої реальності та ефективності. Однак, сфера його впливу не повинна обмежуватися тільки захистом конституційних прав [253, с. 643; 277]. Як справедливо зазначається у літературі, продовжує автор, суд виступає спеціалізованим державним органом, який здійснює функцію соціального контролю за наявності конфлікту між окремими членами суспільства, між ними та державою, який виник у будь-якій сфері діяльності людини, яка врегульована правом [253, с. 643; 277].

Необхідно також вказати думку Є.Ю. Соболя, який у своєму науковому дослідженні прийшов до висновку, що судовому захисту притаманні такі характерні риси: 1) специфічний суб'єкт - суд; 2) необмежений предмет - він поширюється не тільки на права та законні інтереси особи; не менш важливим, як зазначає В.М. Кудрявцев, є й захист судом інтересів суспільства, держави, права [116, с. 112; 249, с. 177-178]; 3) специфічні форми реалізації - шляхом відправлення правосуддя та здійснення судового контролю; 4) встановлений законом порядок розгляду судом справи, який має значення гаранти забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу; 5) стабільність акта судової влади, можливість його скасування або внесення до нього змін виключно самою ж судовою владою [291, с.

163-165; 249, с.177-178].

В рамках нашого дослідження слід також приділити окрему увагу визначенню сутності терміна «право на судовий захист». Так, І.В. Дашутін відмічає, що право на судовий захист - це передбачена законодавством можливість фізичних та юридичних осіб захищати свої права в судах як загальної, так і конституційної юрисдикції. Його зазначає вчений, слід розглядати, з одного боку, як одне з конституційних прав людини в державі нарівні з іншими політичними, економічними, соціальними й культурними правами, а з другого - як закріплення спеціального механізму захисту всіх без винятку вищезазначених прав [59, с. 66-67]. С.Д. Мігоряну «право на судовий захист» визначає як «право кожного на справедливий відкритий розгляд і вирішення упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону, конкретної судової справи правовими засобами, наданими суду для здійснення судочинства з метою захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави» [140, с. 390].

Таким чином, під судовим захистом слід розуміти універсальний інструмент, який можуть використовувати як фізичні так і юридичні особи у разі порушення гарантованих їм національним та міжнародними законодавством прав та інтересів. Вважаємо, що досить закономірним в правовій державі є посилення впливу судової влади, її відокремлення від правоохоронних органів, виділення в самостійну гілку державної влади, що неминуче приводять до переростання судового захисту прав і свобод громадян в самостійну державну функцію. Для того, щоб судовий захист був більш ефективним, він має бути підкріплений відповідними гарантіями, які в свою чергу повинні бути закріплені на рівні нормативно-правових актів [68].

Загалом, поняття «гарантія», походить від французького «garantie» - порука; умова, яка забезпечує щось [247]. Дане поняття у свою чергу охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, а також на усунення можливих перешкод їх повного і належного здійснення.

Основним завданням усіх гарантій є забезпечення виконання, дотримання і використання прав і свобод громадян [261, с. 382]. Нажаль, доводиться констатувати, що на сьогодні в нашій державі поняття «гарантія» не знайшло свого законодавчого закріплення, що у свою чергу викликає неоднорідні підходи вчених стосовно визначення даної правової категорії.

Так. наприклад, В.Д. Перевалов вважає, що гарантії - це система умов, засобів і способів, що забезпечують всім і кожному рівні правові можливості для виявлення, отримання та реалізації своїх прав і свобод [261]. А.С. Мордовець під гарантіями розуміє систему соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють рівні можливості особистості для здійснення своїх прав, свобод та інтересів. Їх основною функцією, продовжує автор, є виконання зобов’язань державою та іншими суб’єктами у сфері реалізації прав особи. Об’єктом гарантій виступають суспільні відносини, пов’язані з охороною та захистом прав людини, із задоволенням майнових та немайнових інтересів громадян [262, с. 171, 275; 143, с. 275]. В. Князєв пише, що гарантії - це відповідні умови і засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених у Конституції України прав, свобод та обов’язків [81, с. 29].

На думку А. Олійника, С. Гусарєва, О. Слюсаренко, гарантії - це відповідні умови і засоби, що сприяють перетворенню в життя проголошених прав, свобод та обов’язків [165, с. 156]. Гарантії, зазначає А.С. Мордовец, - це система соціально-економічних, політичних, юридичних, організаційних умов, засобів та способів, що створюють рівні можливості для здійснення особами своїх прав, свобод і інтересів. Їх основною функцією є виконання зобов’язань державою та іншими суб’єктами у сфері реалізації прав особи. Об’єктом гарантій виступають суспільні відносини, пов’язані з охороною та захистом прав людини, із задоволенням майнових та немайнових інтересів громадян [143, с. 275].

Переходячи безпосередньо до розгляду такої правової категорії як, конституційні гарантії, слід зазначити, що в юридичній літературі дане поняття визначається, як вид правових гарантій.

Т.М. Заворотченко зазначає, що конституційні гарантії - це сукупність встановлених конституцією норм, правозахисних інститутів, які є базою гарантування основних прав, свобод та обов'язків громадян. А саме по конституційних гарантіях, наголошує вчений, вже можна судити про реальність проголошених прав, про їх суб'єктивний, особистий, діючий характер забезпеченості не тільки і не стільки індивідуальними можливостями окремого громадянина, скільки всім існуючим ладом [66, с. 36-37]. Н.О. Боброва доводить, що конституційні гарантії - це комплекс найбільш значущих гарантій найрізноманітнішого змісту, які мають, унаслідок конституційного закріплення, найвищу юридичну силу. Конституційні гарантії, по суті, являють собою серцевину всього юридичного гарантування [23, с. 51, 53; 238].

Таким чином, конституційні гарантії є механізмом забезпечення дотримання, виконання, застосування і використання конституції та інших норм права органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, іншими фізичними і юридичними особами. Гарантії, що визначаються у Конституції, мають найвищу юридичну силу, є основою правових гарантій, які спрямовані насамперед на охорону Конституції України, а також передбачених нею інститутів, зокрема: основ державного і суспільного ладу; прав, свобод і обов'язків людини та громадянина; форм прямого народовладдя; Президента України; органів законодавчої, виконавчої і судової

влади; інститутів місцевого самоврядування, територіального устрою України та інше [304]. Отже, дана правова категорія є одним із видів гарантій, який закріплено в Основному Законі України.

На наступному етапі нашого дослідження вважаємо доцільним розглянути поняття «конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина», оскільки судовий захист - це в першу чергу гарантія здійснення прав і свобод, що існує у всіх демократичних державах світу [97]. Так, вчені В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко вважають, що під гарантіями конституційних прав і свобод людини слід розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина. Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного та державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших [186, с. 235]. На переконання Н.К. Шаптали та Г.В. Задорожної, конституційні гарантії прав і свобод людини та громадянина - це об’єктивні умови і засоби, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи [286, с. 200].

В.Ф. Годованець слушно доводить, що у сучасних демократичних державах, гарантії конституційних прав і свобод людини прийнято розглядати як сукупність установлених конституцією процесуальних норм, що є засобом захисту основних матеріальних прав і свобод людини, а також передбачені конституцією правозахисні інститути та основні принципи їх діяльності та, нарешті, особливі правила, які містяться в конституції та встановлюють межі й умови можливого обмеження прав і свобод людини [49, с. 115]. Аналогічної позиції дотримуються також й інші вітчизняні конституціоналісти, зокрема, О.О. Майданник [127, с. 155]. Із зазначеного вище слідує, що конституційно - правові гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні - це передбачена Конституцією та законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона та захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина [66, с.32].

Слід також зазначити, що характерною рисою конституційних прав і свобод є наявність власної системи та ознак, які відрізняють їх від інших існуючих прав і свобод [288]. Так, слушною є думку Н.К. Шаптали та Г.В. Задорожньої, які доводять, що основними рисами конституційних прав і свобод людини і громадянина є: мають верховенство, тобто вони є правовою базою для прийняття всіх інших прав і свобод; є нормами прямої дії і мають гарантований захист; базуються на конституційних принципах рівності для кожного і не можуть бути обмежені чи скасовані; основні права людини належать їй з моменту народження; їх якісний рівень залежить від рівня соціально-економічного, політичного, культурного та іншого розвитку суспільства і держави [286]. З цього випливає, що права і свободи людини і громадянина наділені верховенством, вони є ніби то правовим базисом для прийняття та закріплення всіх інших прав і свобод, що деталізують їх, а тому всі інші права і свободи обов’язково повинні відповідати їм. Права і свободи є нормами прямої дії і мають гарантований захист [288].

Таким чином, узагальнюючи усі наведені вище точки зору науковців, можемо надати авторське визначення поняття «конституційних гарантій судового захисту». Отже, під зазначеним терміном слід розуміти визначені в Основному Законі нашої держави умови та засоби, які забезпечують фактичну та належну реалізацію законних прав та інтересів осіб (фізичних чи юридичних) у судовому порядку. Реалізація суб’єктами свого права на судовий захист їх порушених конституційних прав є невід’ємним елементом законності у державі, а можливість отримати судовий захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу є одним з найважливіших прав особи. Реалізація права на судовий захист має не тільки юридичне, але й важливе соціально-політичне значення. Судовий захист надається кожному, хто має на нього право та потребує його. Будь-яка особа, що вважає своє право порушеним, має можливість звернутися за судовим захистом та доводити свою правоту [99].

Переходячи до розгляду видів конституційних гарантій слід зазначити, що в юридичній літературі і досі не існує єдиного підходу щодо їх класифікації і взагалі дане питання залишається малодослідженим. Саме тому, на основі аналізу норм чинного законодавства України та наукових поглядів вчених, нами було виділено такі дві основні групи конституційних гарантій судового захисту: 1) загальні гарантії; 2) спеціальні. Розглянемо зазначені види гарантій більш детально.

Так, загальні гарантії охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод на шляху здійснення громадянами своїх прав і свобод [97]. До загальних конституційних гарантій судового захисту, на наше переконання, слід віднести: юридичні конституційні гарантії та організаційні. У свою чергу, під юридичними гарантіями М.С. Малеїн розуміє норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому, з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою [129, с. 43; 131]. Протилежної думки дотримується О.В. Міцкевич, який у свою чергу, під юридичними гарантіями вважає встановлений державою порядок діяльності державних органів та установ, громадських організацій, спрямований на попередження й припинення посягань на права громадян, на відновлення цих прав і залучення до відповідальності за порушення цих прав [139, с.16; 131]. На переконання В.М. Бесчастного, під юридичними гарантіями слід розуміти надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїм конституційним правами і свободами загалом та судовим захистом, зокрема. ці гарантії, продовжує науковець, встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства. їх мета - реальне забезпечення максимального здійснення громадянами своїх прав і свобод за допомогою правових методів [97]. О.А. Куций свідчить, що юридичні гарантії - це сукупність норм і правовідносин, що забезпечують використання різних охоронних і захисних засобів щодо реалізації, охорони й захисту прав громадян, виконання ними своїх обов’язків, попередження та припинення правопорушень, а також ліквідації їх наслідків [118, с.176; 131].

Л.В. Тихомиров і М.Ю. Тихомиров обстоюють позицію, що юридичні гарантії - це законодавчо закріплені засоби та способи охорони суб’єктивних прав громадян та організацій, способи їхньої реалізації, а також засоби забезпечення законності та охорони правопорядку, інтересів особистості, суспільства та держави [269, с. 58; 63]. В.М. Скобєлкін вважає, що юридичні гарантії - це правові та організаційно-правові засоби і способи, за допомоги яких забезпечується реалізація прав та виконання обов’язків, передбачених законодавством. Вони являють собою складну систему взаємозалежних елементів, що дають змогу організувати різностороннє забезпечення, яке охоплює різні стадії реалізації прав та обов’язків, захист від посягань, поновлення порушених юридичних прав [244, с. 78; 21]. На переконання В.С. Нерсесянца, юридичні гарантії - це система взаємопов’язаних форм і засобів (нормативних, інституційних, процесуальних), які забезпечують належне визнання, захист і реалізацію певних прав та їх обов’язків. Юридичні гарантії - це конструктивне вираження принципу самозахисту прав. Вони, продовжує науковець, втілюють ідею узгодженої дії права і держави, коли одні форми, напрямки і функції державно-правового регулювання та діяльності служать разом з тим захисним механізмом для інших і навпаки. І лише в такому загальному контексті взаємної підтримки й узгодженості різних частин і аспектів всього державно-правового комплексу окремі спеціальні форми та конструкції юридичних гарантій прав і свобод особистості можуть реально здійснити свою захисну роль. Словом, юридичні гарантії самі потребують юридичних гарантій, а такими в кінцевому підсумку можуть бути лише правова держава та правові закони [151, с.142; 111].

Прикладом реалізації юридичних конституційних гарантій судового захисту є стаття 55 Конституції України, яка гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [101]. Магновський І.Й., зазначає, що судовому захисту підлягають будь-які права і свободи, в якому б нормативному акті вони не були закріплені - в Конституції, галузевих законах, в інших нормативних або локальних правових актах. Таким чином, право на судовий захист має універсальний характер. При цьому суд не може відмовити у правосудді при умові, що громадянин України, іноземець або особа без громадянства вважають, що їхні права чи свободи були порушені чи створено або створюються будь-які перешкоди для їх реалізації, або наявні будь-які інші порушення їхніх прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене [126]. У цьому сенсі - пише Демків Р.Я. - стаття 55 Конституції України в повній мірі відповідає вимогам, сформульованим в статті 8 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення його прав, наданих їй конституцією або законом» [600].

Слід також відмітити, що відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [141], який зобов’язує державу забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушені, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було скоєне особами, які діяли в офіційній якості, існує можливість оскарження в суді рішень та дій (бездіяльності) будь - яких державних органів, в тому числі самих судів. Права, які порушені судом не можуть бути вилучені з числа об’єктів судового захисту. Таке право на судовий захист передбачає право на охорону прав законних інтересів не тільки від свавілля законодавчої та виконавчої влади, але й від помилкових рішень суду [127, с.60-61]. Таким чином, значення загальної юридичної конституційної гарантії судового захисту полягає у тому, що в Конституції України закріплюються норми, які передбачають існування права оскаржити в судовому порядку рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових та службових осіб за умови, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують права та свободи зазначених осіб або перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Ще одним видом загальних конституційних гарантій судового захисту є організаційні, під якими слід розуміти систематичну організаторську діяльність держави і всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій, яка спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами [97, с. 220-221]. У своєму дисертаційному дослідженні В.П. Васьковська прийшла до висновку, що організаційні гарантії - це передбачені в нормативно-правових актах суспільно- політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і повноваження по організації і здійсненню юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав людини на безпеку [35, с. 149]. В свою чергу В.С. Венедиктов під організаційними гарантіями розуміє спеціальну діяльність уповноважених державних органів і їх посадових осіб, що спрямована на реалізацію всіх видів гарантій [167, с.172].

Прикладом організаційних конституційних гарантій судового захисту є норма Конституції України, яка визначає, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Крім того, в Основному Законі закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Стаття 126 Конституції також гарантує незалежність і недоторканність судді. Таким чином, значення організаційних конституційних гарантій судового захисту полягає у тому, щоб організувати діяльність судів таким чином, щоб створити всі необхідні умови для афективної реалізації права на судовий захист. Для цього Основний закон гарантує створення відповідних судів загальної юрисдикції, їх належне функціонування, а також незалежність та самостійність суду та суддів. Зазначене відіграє дуже важливу роль, адже цілком логічно, що без існування суду здійснення такого захисту буде просто неможливим.

На наступному етапі представленого наукового дослідження приділимо увагу спеціальним конституційним гарантіям судового захисту. Спеціальні гарантії - це правові засоби й способи, за допомогою яких реалізуються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, відновлюються порушені права [97]. Однак, проводячи аналіз

загальнотеоретичних підходів, а також доктринальних досліджень, можемо наголосити, що на сьогодні відсутні спроби вчених визначити спеціальні види конституційних гарантій судового захисту. Тому, посилаючись на вищевикладений матеріал, а також на наукову літературу та доктринальні дослідження, пропонуємо виділити наступні види спеціальних конституційних гарантій судового захисту:

- проголошення, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом;

- закріплення право на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи а суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Слід зазначити, що вказана норма з’явилась саме завдяки впливу ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи [145, с. 59];

- проголошення права на професійну правничу допомогу. Дане право знайшло своє відображення у статті 59 Конституції України, яка визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав [101].

- закріплення рівності всіх учасників перед судом. Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які належать до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підсудність кримінальних, цивільних, адміністративних і господарських справ не суперечить цій засаді, бо громадяни не дістають ніяких привілеїв. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом і судом, як і громадяни України, та користуються правом на судовий захист, за винятками, встановленими законом [101].

Однак, слід зауважити, що на сьогодні, існують і багато інших гарантій судового захисту, які не знайшли свого відображення та закріплення в Конституції України. Але, вони закріплені в законах та підзаконних нормативно-правовий актах, які виступають з метою забезпечення належної та ефективної реалізації конституційного права на судовий захист.

Таким чином, підсумовуючи все зазначене у даному підрозділі дисертаційного дослідження слід відмітити, що забезпечення конституційних гарантій судового захисту є невід’ємною складовою у діяльності будь-якої сучасної соціально-спрямованої держави. Адже визнаючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, держави бере на себе обов’язок створити всі умови, за яких людина ці права може відстояти та захистити. Саме тому, у Конституції України - основному законі нашої держави, визначаються основні гарантії судового захисту, від яких ні в якому разі не можна відступати під час нормотворчої та правотворчої діяльності будь-якого органу державної влади. Наявність таких гарантій має важливе значення як для всієї держави, так і кожної окремої особи, оскільки існування можливості захистити свої права створює впевненість людини у своїй країні та у «завтрашньому дні». Слід також погодитись із точкою зору Я.М. Ніколаєнко, який зазначає, що рівень судового захисту є основним показником правового характеру держави та демократичності суспільства. За допомогою суду та судового захисту реалізується одне з основних (конституційних) прав громадян - право на судовий захист. Слід визнати, що сьогодні більшість громадян не можуть звернутися для захисту своїх порушених прав за кваліфікованою юридичною допомогою, яка багатьом з них, на жаль, просто не по кишені [154, с. 50].

1.2.

<< | >>
Источник: ГЛУХАНЧУК ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ. ДИСЕРТАЦІЯ ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття та види конституційних гарантій судового захисту:

  1. 5.1. Судочинство княжої доби
  2. 5.5. Рефомування судової влади в процесі утвердження незалежної України
  3. Міжнародні стандарти захисту прав осіб, які є потерпілими від кримінальних правопорушень
  4. Процесуальні права потерпілого як основа його процесуального становища
  5. Право на оскарження рішень суду першої інстанції як гарантія реалізації права на судовий захист
  6. Місце і роль перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у механізмі цивільного судочинства
  7. Суб’єкти права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції: поняття, види та особливості їх правового статусу
  8. 1.1 Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  9. АНОТАЦІЯ
  10. Поняття та види конституційних гарантій судового захисту
  11. Сутність і місце перегляду судових рішень адміністративних судів України як конституційної гарантії судового захисту
  12. Нормативно-правова регламентація інституту перегляду судових рішень адміністративних судів
  13. Принципи перегляду судових рішень адміністративних судів
  14. Особливості перегляду судових рішень адміністративних судів у порядку апеляційного та касаційного провадження
  15. 2.3 Основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинів персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  16. Загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  17. Поняття та елементи адміністративно-правового статусу прокуратури України