<<
>>

2.1.1. Південно-східна ділянка оборони міста.

У районі порту знаходиться протяжна лінія веж і фортечних стін- куртин, від яких найкраще збереглася нижня частина майже 4 метри завтовшки, відкрита під час масштабних розкопок 1899 і декількох наступних років [350, c.

495].

Оборонні стіни міста вважалися священними. До пізньої античності на них не дозволялося нічого будувати чи робити до них прибудови. Візантійці намагалися дотримуватися правил римського будівничого простору, що проходив смугою поруч із куртинами і слугував для пересування військ. Цей простір у Римі називався померіумом, (військова дорога або вулиця, що проходить вздовж тильної сторони стін) але з перших століть нашої ери його функції дедалі більше перебирає на себе перібол [325, c. 140].

Поблизу 16-ї куртини знаходиться великий будинок, що був наполовину розкритий на самому початку XIX століття К. К. Косцюшко- Валюжинічем. Дослідник встановив на основі знахідок пізнього

чорнолакового посуду, що він існував з IV століття до н.е. [201, с. 1 — 35] Оскільки будинок античного часу знаходився поруч із давньогрецькими міськими воротами стало звичним стверджувати, що тут розташовувалася казарма, де перебувала міська варта.

Це ствердження нічим не обґрунтоване і є лише здогадкою. Поки ясно те, що на цій ділянці херсонесити не менш двох разів кардинально перебудовували оборонну систему, прагнучи пересунути її лінію на захід [30, c. 8 — 25]. Саме цим пояснюється, чому будинок „казарми» розташовано не паралельно, а під кутом до фортечної стіни, побудованої, як свідчить археологічний матеріал, найвірогідніше, близько 360 року до н.е. [130, c. 5104]

До цього уздовж її фасаду, викладеного з плит, оброблених у руст, проходила більш рання оборонна стіна, залишки якої були помічені в 1927 році під час розкопок К. Е. Гриневича [132, c. 28 — 31]. Аналіз знахідок кераміки дав змогу дослідникам датувати стіну кінцем V століття до н.е.

Похила скельна основа, що поступово, але помітно знижується до ранніх міських воріт, визначила для херсонеситів остаточний кордон оборонних стін. Нижче цієї кам’яної крайки насипано свого роду дамбу з гравію та гальки шаром приблизно потужністю 3,7 метри. Це було зумовлено тим, що ґрунт був ненадійним, насичений вологою. Але навіть після цього в нього було потрібно опускати фундаменти двометрової глибини, а подекуди забивати дерев’яні палі, щоби вони могли тримати вагу багатьох рядів масивної кам’яного мурування. Досвідчені будівельники-фортифікатори не могли не розуміти, що перенос стін хоча б ще на кілька метрів до заходу, у бік Карантинної бухти міг зробити їх хитливими. Кожен новий метр стіни, загальною довжиною з боку суші приблизно півтора кілометра, зводився з максимальним врахуванням особливостей місцевої топографії.

Античні міські ворота, побудовані в IV ст. до н.е., були влаштовані у 16-й куртині [48, c. 48]. Прямо над ними мііститься середньовічна хвіртка, збудована в ІХ—Х ст. Через неї можна було потрапити в портовий район.

На відстані півтори сотні метрів від них, західніше, вище схилом плато, були зроблені нові, на жаль, погано збережені, мабуть, баштові ворота (умовно названі ворота Д чи південні), побудовані близько I ст. н.е. Вони знаходилися у фортечній стіні неподалік від античного театру.

До IX—X століття засипали й обидва пілони — виступи, що прикривали й посилювали з боків давньогрецькі ворота міста. Такі споруди зводили перпендикулярно основній оборонній стіні й у разі потреби під час облоги міста простір між ними, як і самі ворота, завалювали, щільно забивали каменями, колодами й землею, роблячи його нездоланними для стінобитних машин.

Завдяки великим пілонам довжина прорізу херсонеських воріт досягла 8,7 метрів (цифра, що зазвичай вказується, 8,39 метра не правильна [350, c. 501]). Уже в раннє середньовіччя широкий південний пілон майже весь сховала земля, але залишався майданчик зі сходами, звідки кам’яні сходи вели на стіну.

У середині прорізу воріт по сторонах входу завширшки 3,8 метри в стінах видні добре збережені вертикальні пази завширшки 15 і завглибшки 6—8 сантиметрів, якими із надвратної вежі спускали й піднімали оббиту залізом дерев’яну решітку-катаракту. Пази не доведені до самого низу, щоби зуби падаючих ґрат не ламалися об бруківку. Такий спосіб оборони в’їзду в місто був відомий із дуже давніх часів, його описували грецькі й римські автори, наприклад, Вегецій [129, c. 153 — 306] в IV столітті до н.е. Саме сліди катаракти дають нагоду припускати наявність тут вежі, у якій розміщувався підйомно-спусковий пристрій і люди, що призводили його в рух. Грати прикривали ворота, що розкривалися всередину міста й замикалися із середини дерев’яним брусом, кінець якого поміщали в прямокутне поглиблення, що розміщувалося біля самого верха стіни південного пілона, на відстані біля двох метрів від кінця проходу.

Біля північної стінки воріт притулені довгі сіро-коричневі камені, одна зі сторін яких двосхила. Це ковпаки фортечних зубців — мерлонів, встановлених на парапеті, за яким ховалися від снарядів каменеметів і стріл оборонці міста. Про те, що на всіх херсонеських стінах, принаймні, до раннього середньовіччя були такі зубці може свідчити унікальна фреска з зображенням укріплення. Вона була нанесена червоною фарбою на стіні склепу, відкритого неподалік від міста, біля Піщаної бухти, який датовано другою половиною IV - V ст. [59, c. 161]1(Рис. 3)

О. Л. Бертьє-Делагард припускав, що художник обрав сюжет зображення, тому що мав стосунок до будування або ремонту фортифікаційних споруд або міг бути представником міської влади, військовим, інженером, чи начальником міської стражі й запозичав подробиці для фрески з того, що постійно бачив перед очима [59, c. 160 — 162]. Привертають увагу двоє воріт із напівкруглими арками, правильні ряди кам’яних блоків у стінах. Одні з воріт зображені відчиненими, а інші — зачиненими двостулковим полотнищем. Вежі на малюнку видаються на 2—3 метри над лінією стін; стіни мають прямі зубці, а вежі мають нависаючі зубці, імовірно, для навісної стрільби.

Ворота фланкіровані двома вежами, перекриті коробовим (римським) склепінням і на собі несуть башенку. Таким 1 Склеп, де знайдена фреска відкритий в 1911 р. на землі помістя Н. І. Тура біля крайньої західної ділянки Херсонесу.

нам має представлятися Херсонес — укріплення в ранньовізантійську добу [350, c. 502].

За воротами простягнувся коридор між двома стінами — основною й більш низькою передовою, котру греки називали протейхізмою (гр. προτείχισμα) (Рис. 4). У давньогрецький час місто не мало передової стіни. Це доводиться тим, що на південно-східній ділянці, території штучного засипання перібола, ми бачимо, що в товщі колишнього засипання йдуть тільки грубі фундаменти протейхізми. Тобто, вона була споруджена після засипання, тобто пізніше римського воєнного будівництва епохи Нерона. З іншого боку, однак, будівельники протейхізми ще враховували античне правило будувати оборонні стіни обов’язково на скелі чи на материку і, незважаючи на більшу глибину залягання в цьому місці скелі, фундаменти протейхізми споруджені на скелі2. Крім того, мурування вежі протейхізми XVI (знаходиться проти основної вежі XV на куртинах 16—17) дуже близька до мурування ранньовізантійського часу. Очевидно, вперше протейхізма з’явилася тоді ж, як і штучне посилення лінії оборони.

Не всі куртини мали потребу в цьому посиленні, а тільки найбільш відповідальні ділянки оборони. І ми бачимо протейхізму тільки на південному-заході й південному-сході, а саме, між вежами III і VIII, XII і XVIII. Однак протейхізма в Херсонесі грає й самостійну роль. На куртинах 16—19 біля вежі Зенона протейхізма має ворота, які перебувають під захистом цієї вежі. Щоби добратися до міських воріт, ворогу доводилося йти періболом під подвійними ударами зі стін. Таку ж картину ми бачимо ще в Тірінфі. Водночас права, незахищена сторона воїнів підпадала під головні удари з боку оборонців, що знаходилися на бойовій стіні і вежах.

Велике військове значення мав перібол (гр.

περίβολος) — простір завширшки від 7 до 20 метрів між оборонними стінами (Рис. 5). У ньому накопичувалися сили для вилазок, у нього заганяли худобу з полів під час війни, у ньому ж поселялися околишні жителі, як в Аттиці в періболі між

2 Незважаючи на те, що для цього довелося рити канали для фундаментів стіни до 6 м глибиною.

Довгими стінами під час Пелопонесської війни, за свідченням Фукідіда [400, с. 3 — 17]. Перібол використовувався також як місце для різних майстерень. Так, у періболі перед вежею XVII (Зенона) (Рис. 6) знаходилася гончарна майстерня. Крім того, перібол слугував для прихованого збору сил у потрібному місці, підготовки військових вилазок, швидкого переміщення військ. У раннє середньовіччя його тактичної роль, посилюється, тоді як померіум (рим. pomoerimum) — „військова вулиця», що проходила з тильної сторони основної оборонної стіни міста, навпроти, втратила сенс і була забудована.

До другої половини 60-х років, вважалося, що передова фортечна стіна на цій ділянці була зведена не раніше IX століття. Однак археологічні дослідження, проведені в 1969—1970 роках науковим співробітником музею І. А. Антоновою, показали, що протейхізму перебудовували три рази, збільшуючи її товщину і висоту, її побудова датується, ймовірно кінцем I—II століттям н.е. [28, c. 102 — 118]

На момент своєї побудови протейхізма мала приблизно метрову товщину і для того, щоби пересуватися нею зверху повинен був існувати дерев’яний настил на випнутих консолях. Для стійкості спорудження через кожні 4,5—5 метрів зміцнили з зовнішньої сторони контрфорсами — прямокутними кам’яними виступами. У V—VI столітті передову стіну збільшили ще на метр. Останнє радикальне перероблення, доведення товщини до 3 метрів і одночасно надбудова, увінчання парапетом із зубцями- мерлонами відбулася в IX—X столітті і, як і попередні, була об’єднана з будівельними роботами на основній фортечній стіні цієї ділянки оборони міста.

Кілька слів про висоту стін Херсонеса і про архітектурне оформлення їхніх горішніх частин.

Філон Візантійський пише: «заввишки ми будемо будувати стіни не менш ніж на 20 ліктів, щоб, приставивши сходи, вороги не могли на них підніматися» [389, c. 2]. Про оформлення верха стін той самий автор повідомляє: «іноді куртини роблять із дахом і зубцями, якщо тільки це вигідно. Іноді влаштовують куртини в придатних місцях із зубцями, але без проходу по них; замість останнього роблять настили з невеликих брусів і товстих дощок, що лежать на кінцях вбудованих у стіну балок; під час облоги ніщо не заважає нам ходити цими настилами із дозором і битися, а коли потрібно буде, негайно ж можна забрати їх, залишивши невелику варту. Справді, якщо вороги захоплять куртини й залишаться так, то швидко загинуть під ударами метальних снарядів» [389, c. 4 — 5].

Біля давньогрецьких воріт розміщується прямокутна (розміром 6 х 8 метрів) вежа XIV з глибоким підвальним поверхом, перекрита хрещатим склепінням, що набула такої конструкції в раннє середньовіччя. Зазвичай, дослідники називають IX—X століття, але не можна виключити, що це могло статися й раніше [350, c. 510]. Матеріали розкопок 1963—1964 р. дозволяють говорити про неабиякі перебудови оборонних споруд середньовічного часу на ділянці XIV вежі і 16-ї куртини. В епоху раннього середньовіччя на місці спорудженої в елліністичний час напівкруглої вежі була споруджена кругла вежа XIV. Одночасно з цим або дещо пізніше, на захід від античних воріт будуються сходи на оборонну стіну. У X—XI в. кругла вежа з боку, що звернена в перібол, цілком розбирається й на її місці будується прямокутна вежа з 4 амбразурними нішами. Облицювальне мурування круглої вежі з боку міста частково збереглася. Одночасно з будівництвом прямокутної вежі змінюється напрямок внутрішньо міської сторони 16-й куртини й будується хвіртка зі склепінням. Закладаються сходи на оборонну стіну [27, c. 126].

Ділянка оборонної стіни між XIV і XV вежами, завдовжки 47,3 метри, нумерується на планах городища як 16-а куртина. На висоті 4,5 метрів від її основи на стіні ліворуч від великого склепу розрізняються поглиблення квадратної форми, завширшки 0,5 х 0,5 метра, завглибшки 90 сантиметрів, зроблені в каменях панцирного мурування. Ще чотири такі ж поглиблення містяться на верхівці склепу. Найімовірніше, це були виїмки, куди вставлялися підставки-бруси для жолобів, якими херсонесити зливали киплячу смолу на голови ворогів. З тильної сторони куртини в цьому місці знаходилася цистерна, на дні якої під час розкопок було виявлено багато шматків смоли.

Коротка куртина закінчується монолітної пілоновидною вежею XV. На рівні другого поверху, вона була завдовжки 13,5 метра й завширшки 3 метри, а з боків мала невеликі підсобні приміщення. Не пізніше IX століття з метою посилення цього найважливішого вузла оборони, напроти вежі XV на відстані 5,5 метрів була споруджена така ж прямокутна вежа — єдина у всій протейхізмі. Вона теж мала невеликі приміщення з двома входами (мабуть, для сторожі при воротах) і внутрішні сходи наверх. Між вежами на рівні другого поверху, безсумнівно, існувало сполучення у вигляді одного чи двох дерев’яних містків, а, можливо, і дерев’яного перекриття з бійницями. Це підтверджується знахідкою великої кількості вугілля й золи в тісному проміжку. І. А. Антонова вважає, що мости могли бути підйомними, а пристрої, що їх опускають і піднімають, перебували в бічних приміщеннях другого поверху вежі XV.

Після вежі XV слідує 17-а куртина (Рис. 9), завдовжки 32,3 метри, що закінчується круглою вежею XVI. Як показали геологічні дослідження, колись тут проходив тальвег яру завглибшки 18 метрів і вежа стояла на його схилі. Згодом, у V—VI ст., ця обставина змусила зміцнити її з усіх боків похилими муруваннями — контрфорсами. Для них використовували камені з різьбленим орнаментом, узяті з розібраного античного храму. Довгий час, з кінця V до середини — другої половини III століття до н.е., вежа XVI була крайньою, фланговою, й основна фортечна стіна міста повертала від неї під прямим кутом до берега Карантинної бухти. Тут пролягав південний кордон Херсонеса, але водночас незахищеною окраїною залишався важливий у всіх відношеннях припортовий район, на частині якого розміщувався давньогрецький некрополь.

У середині — другій половині III століття до н.е., через протистояння Скіфському царству, почали будувати дуже протяжну (майже дев’яностометрову) 19-у куртину, що простяглася від вежі XVI і завершувалася новою круглою фланговою вежею XVII. Це робилося для того, щоби підвищити надійність найбільш небезпечного, низинного південно- східного кута оборони міста, максимально прикрити, оборонити свою військову гавань і розмістити гарнізон. Колишня крайня вежа XVI втратила своє провідне бойове значення.

Вежа XVII пережила не менш п’яти великих перебудов і врешті-решт стала наймогутнішою в оборонній системі Херсонеса. Вона знаходиться наприкінці перібола. На початку 19-ої куртини поруч із вежею XVI присутня бойова хвіртка з арковим склепінням. Над хвірткою видні сліди прорізу й порога інший вилазної хвіртки, а через 35 метрів від неї — ще однієї, вузької (вона краще помітна з тильної сторони куртини). Обидві „горішні» хвіртки, як і хвіртка в протилежній стіні протейхізми, були влаштовані на IX століття, коли рівень землі в періболі підвищився понад п’ять метрів і поглинув частину найдавнішої стіни. Ця обставина змушує думати, що проблема наносу землі виникла давно й херсонесити намагалися вирішити її вже в середині — другій половині III століття до н.е., коли стали створювати на цій ділянці систему, що відповідала не тільки військовим, але й гідротехнічним потребам, а саме, слугувала загатою, що стримувала натиск твердих наносів із боку тальвегу сусіднього яру. Він сягав 3 кілометрів й підходив до Карантинної бухти. «Історія оборонних споруджень південно-східного фронту, — відзначає І. А. Антонова, — стає історією двохтисячорічної боротьби за збереження необхідної для оборони висоти куртин і веж, що постійно поглиналася все новими й новими масами землі» [27, c. 126].

Поруч із вежею XVI знаходиться найвеличніша вежа Херсонеса, що сягає в діаметрі 23-х метрів. В 1897 р. К. К. Косцюжко-Валюжиніч почав тут розкопки. Дослідження, проведені в 1960—1961 року С. Ф. Стржелецьким, дали змогу за короткий термін зняти 25 рядів мурування, понад 800 величезних каменів і дослідити найдавніше ядро споруди. Для її побудови херсонесити використали частини архітектурних деталей від старих будівель і більше півтори сотень фрагментів кам’яних саркофагів, надгробних стел IV—

III століть що були взяті будівельниками із сусідньої ділянки некрополя [364, c. 7 — 29].

Каменемети і стріломети, що били з вежі, мали сектор обстрілу до двох — двох із половиною стадій. Через два сторіччя після побудови, вона, ймовірно, постраждала від землетрусу (про це говорять вертикальні сейсмічні тріщини, що пронизують блоки облицювання внутрішнього ядра), довелося оточити її першим кам’яним кільцем із великих блоків. Завдяки цьому вона розширилася настільки, що мала місце для розміщення важких фортечних знарядь — не менш одного петровола-каменемета для навісної стрільби ядрами вагою в талант (36 кг) і трьох-чотирьох балліст, що стріляли ядрами в 30 мін (близько 13 кг).

У V столітті, у правління візантійського імператора Зенона Ісаврійця (474—491 р.), до неї було додано наступне кільце потовщення, що склало разом із попереднім 19,2 метри діаметру. У всякому разі, у музеї зберігається плита (вагою в 300 кілограмів), на якій вирізана напис, що повідомляє, що в 488 році за піддтримки кесаря частина грошових сум, що збираються в Херсонесі, була дарована на відновлення стін і вежі „у порятунок цього міста і благоденства». Не виключено, що плита з написом, зробленим за наказом візантійського коміта Діогена, була встановлена в мурування вежі XVII, найбільшої з усіх, і тому дослідники почали умовно називати її вежею Зенона [54, c. 58].

Останню, причому кардинальну перебудову вежа „Зенона» пройшла в VIII—IX століттях, коли вона досягла своєї максимальної висоти у 23 метра й була обнесеної черговим кільцем потовщення. Частина вежі при цьому була розібрана й перекладена, а в середині влаштовані широкий коридор і центральне приміщення, мабуть, для варти, що охороняла клавікуллу, що знаходилася поруч, з зовнішніми арковими воротами, що вели в місто через перібол. Вартовий міг потрапити на передову стіну прямо з вежі перекидним містком. Передова стіна півкільцем огинали вежу і приблизно через 40 метрів закінчувалися глухим напівкруглим вигином, що замикав перібол недалеко від берега бухти. На думку А. Л. Бертьє-Делагарда, ця ділянка протейхізми була побудована не раніше середини IV століття н.е.: саме до цього часу належать найбільш пізні римські монети з поховань некрополя, над якими пройшла передова оборонна стіна. У X столітті тут була вибудована нова протейхізма. Будівництво нової передової оборонної стіни було спричинено істотним потовщенням вежі „Зенона» і прибудовою поруч із нею клавікулла і воріт, що вели в перібол. Тіснота, що створювалася, була ліквідована тим, що стара протейхізма, що перебувала тут із перших століть н.е., була розібрана до середини 19-ої куртини і від цього місця була побудована передова стіна, але вже на значно більшій відстані від основної лінії, що досягала 20 метрів завдовжки. Поруч з основою вежі XVII, у тому місці, де вона примикає до 19- ої куртини, видніються залишки напівзруйнованої бойової хвіртки, за якою міститься замкнута ділянка загальною площею 0,5 гектара (92 х 54 метра), з усіх боків обнесена фортечними стінами і вежами. Тому вона й дістала умовну назву «цитадель». Планувальна структура цитаделі в II в. була створена відповідно до правил планування римського військового табору [31, c. 20].(Рис. 7)

На жаль, немає можливості визначити точно, які реформи в армії вже знайшли віддзеркалення в херсонеській цитаделі. Як відомо, порівняно довге життя укріплення спричинює накладання не тільки тактичного, але і планувальних принципів одного часу на принципи іншого. Швидкість і обґрунтованість перебудов залежали від багатьох причин, і кожне укріплення було об’єктом індивідуальних рішень. Площа, відведена для розміщення військ у Херсонесі, була дуже мала. Пристосування до місцевості і вже наявна оборонна система змусили будівників відмовитися від деяких правил, що діяли в той час. Але основні вимоги організації римського табірного плану були дотримані.

Від вежі XVII до берега Карантинної бухти прямою лінією тягнеться 20-а куртина. Вздовж неї з внутрішньої сторони в 1910—1911 роках Р. Х. Лепером викопана глибока траншея, що оголяє нижні кам’яні блоки укріплення, як і 19-а куртина, побудованого не раніше середини III століття до н.е. і згодом неодноразово перебудованого. Унаслідок поступового посилення фортечної огорожі тут утворився суцільний кам’яний панцир у п’ять рядів стін.

У 20 метрах від крайки нинішнього берега бухти ховаються залишки розібраної херсонеситами вежі XVIIL Саме до неї під прямим кутом примикало закінчення протейхізми. Вдалося встановити, що спочатку вежа, побудована в II—III столітті, мала подовжені пропорції і виступала в бік бухти півколом діаметром 10,5 метрів. Її стіни завтовшки 2,5 метри, складені з великих, чітко видних плит, покладених без будівельного розчину. Такої форми вона залишалася до кінця свого існування, коли її ліквідували. Вважається, що це сталося не раніше XI століття. Тоді ж, з невеликих блоків різної довжини, здебільшого взятих із розібраних старих будівель, поруч досить недбало склали нову прямокутну вежу XVII1, що взяла на себе функції флангової.

Довгий час вважалось, що протилежний кінець куртини закінчується вузлом оборони з трьох різночасних веж — XIX, XX і XX1. У 1998 році були виявлені залишки суцільного фундаменту ще однієї, 41-ої, раніше невідомої вежі прямокутної форми, що залишалася, прибудованої з внутрішньої сторони 21-ої куртини приблизно на її середині. Можливість існування на цьому місці вежі ще на початку XIX століття передбачав О. Л. Бертьє- Делагард. Зважаючи на все, вежу XLI звели пізніше III століття н.е. з метою поліпшення системи оборони на цій важливій приморській ділянці, і вона розсікла колишню, занадто протяжну, майже дев’яностометрову куртину на дві частини.

Про фортечну стіну „цитаделі», що йшла уздовж берега бухти, поки відомо мало, тому що цю ділянка 21-ої куртини вивчав тільки К. К. Косцюшко-Валюжиніч. У звіті за 1897 рік він повідомив, що куртина завтовшки 2,8 метри, облицьована тесаними плитами з заповненням усередині рваним каменем на вапняному розчині. У восьми метрах від вежі XVIII у стіні знаходиться вилазна хвіртка.

„Цитадель», створена в другій половині III— початку II століть до н.е., була утворена як П-образна прибудова до 19-ї куртини, флангової вежі XVII („Зенона»), 20-ї куртини, приморської напівкруглої вежі XVIII, (що згодом, не раніше II—III століть н.е. була перенесена до берега моря і, можливо, отримала назву Сіагр — „Вепр»), а також 21-ої куртини, що простягнулася уздовж берега Карантинної бухти [73, c. 39]. Лінія останньої куртини спочатку, в елліністичний період, проходила на 10—15 метрів на захід нинішньої. Усе це оборонне „каре» з розміром 92 х 40 метрів (0,4 гектари), примикало до побудованої наприкінці V століття до н.е. 18-ї куртини. Остання простягалася під прямим кутом від круглої вежі XVI, і завершувалося на іншому, найближчому до моря кінці стіни круглою вежею XIX. Від неї, вздовж лінії берега на з’єднання з 20-ої куртиною й елліністичною кутовою вежею XVIII, херсонесити повели 21-у куртину. Найімовірніше наприкінці II— початку III століть була добудована і продовжена в бік берега бухти 18а куртина, яку замість розібраної круглої вежі XIX завершила прямокутна зовні і хрещата усередині кутова вежа XX. На думку одних дослідників це відбулося в II—III столітті, а на думку інших — на три століття пізніше [350, c. 527]. Останні уточнення дозволяють вважати, що не раніше першої половини XI століття її у свою чергу замінила нова прямокутна вежа XX1, зведена поруч зі старої, розібраної.

Від неї лінія оборони йшла далі вздовж берега. Пройти туди можна через хвіртку півтораметрової ширини, що прорізає посередині майже чотирьохметрову товщу 18-ї куртини. До IX—X століть на місці хвіртки, точніше над нею, розташовувалися ворота завширшки 3,3 метри. А. Л. Бертьє-Делагард висловив припущення, що саме для них стратиг Херсона й Сугдеї Лев Аліат у 1059 році наказав зробити нові „залізні ворота преторія». Напис про їхнє спорудження був знайдений приблизно у двохстах метрах від цього місця, на березі Карантинної бухти біля залишків фундаменту вежі XXI. Втім, на думку І. А. Антонової, перепад висоти в цьому місці (не менш метра з боку цитаделі) не давав змогу влаштувати тут ворота. Окрім того, як показали недавні розкопки, у середні віки з боку міста до 18-й куртини вів вузький провулок, що не давав можливості використання транспорту.

Ворота, що виводили на берег бухти, імовірно, існували в римський період у 21-й куртині біля вежі XX, у якій були влаштовані збоку, із внутрішньої сторони „цитаделі», два невеликих приміщення для вартових. З південної сторони був вхід у вежу. Поруч із ним у ряд стояли три кам’яних прямокутних стовпа, що підтримували якусь нависаючу частину вежі, що була, мабуть, двоповерховою. Взагалі, будівля була складена з двох шарів прямокутних блоків вапняку майже без забутовки, що нагадує мурування міських ранньовізантійських базилік. Її центральну частину перекривав хрестовий склепіння. Пізніше, не раніше першої половини XI століття була побудована замість ХХ-ї нова велика прямокутна вежа (14 х 9,5 метрів). Від неї зберігся підвальний ярус, де, можливо, був якийсь склад.

Поганий стан найближчої до бухти 21 -ї куртини, від якої залишився тільки нижній, наймасивніший ряд мурування з нішами для збереження запасів зброї, метальних каменів, пояснюється дуже просто. Після того, як місто припинило існування, камені звідси вивозили. Ще в XIX столітті будівельний матеріал „цитаделі» йшов на побудову севастопольських будинків.

У середині II—III ст. н.е. в „цитаделі» спостерігається розквіт будівельної діяльності. Він був пов’язаний із розміщенням тут гарнізону центурії — „сотні», що входила до складу особливого римського військового підрозділу — вексилляції. Ще одна римська військова посада тієї самої вексилляції знаходилася в будинку, розкопаному у 1894 році К. К. Косцюшко-Валюжинічем біля Головних воріт на західному краю городища. У „цитаделі» був насамперед преторій[350, c. 531]. Так називався намет полководця в середині римського табору, а в постійних таборах — палац головнокомандувача, його штаб. Римські табірні будівлі, виявилися знесені в раннє середньовіччя.

Уздовж 19-ої куртини, поруч із хвірткою, що виводила в перібол, йшли двома витягнутими рядами друг проти друга приміщення контубернія — казарм римських військовослужбовців. Вони були розкопані в 1926— 1928 року К. Е. Гриневичем, тодішнім директором музею.

Середину „цитаделі», знаходячись на перетинанні головних подовжньої й поперечної вулиць, займав будинок завдовжки 17,5 і завширшки приблизно 10 метрів. Не виключено, що тут розміщалася принципія — адміністративний і культурний центр римського військового контингенту. Як показали розкопки І. А. Антонової, будинок був побудований у середині II століття і проіснував до останньої третини III століття.

В X столітті візантійський Херсон був центром однойменної феми — військово-адміністративної області, створеної в самому кінці правління василевса Феофіла (829—842 р.) на землях Південно-західного Криму. Імператор послав у нову фему стратигом патрикія Петрону Каматира, що мав досвід архітектора і вже допомагав хазарам будувати укріплення Саркел на Дону. Плодом зусиль Петрони й наступних стратигів у самому центрі „цитаделі» до кінця IX століття був побудований великий воєнно- адміністраивний комплекс із двох будинків, розташованого між ними двору і трьохапсидного храму-базиліки. Візантійці продовжували використовувати старий римський термін преторій щодо військово-адміністративного центра, де розміщався штаб стратигу, командири його відомства, судова установа і в’язниця.

Головний військово-адміністративний центр феми Херсон припинив існування на рубежі XI—XII століть. Саме на цей час припадає криза фемного будівництва і скасування фем. До кінця XI століття в місті зникають молівдули — свинцеві печатки з іменами стратигів. Стратіотське ополчення — основа фемного будівництва, закінчило своє існування. Зміни у військовій справі і збройних силах не могли не торкнутися й Херсон, відгукнувшись у каменях „цитаделі». З розібраних стін колишнього фемного преторія на його північній половині будується невеликий будиночок із трьох суміжних кімнат. Скарб, знайдений у будівлі, містив близько 40 монет, що належали до рубежу XI—XII століть і нові мешканці „цитаделі», що жили пізніше цього часу, уже не мали потребу у великому військово-адміністративному комплексі.

Набережна була відділена від житлових кварталів приморською фортечною огорожею. Його відправною точкою в IV—ІІІ ст. до н.е. була флангова кругла вежа XIX. Далі, біля самого берега бухти знаходилися відбудовані не раніше кінця X— першої половини XI століття морські ворота міста. Їх прикривали дві випнуті вперед пілоноподібні вежі, що згодом цілком сховалися під водою по мірі підняття рівня моря до нинішнього рівня. Втім, не можна виключити, що бурхливе будівництво на оборонних спорудах у портовому районі було інспіровано в XI столітті наслідками могутнього землетрусу.

2.1.2.

<< | >>
Источник: МОЦЯ Катерина Олександрівна. ВОЄННЕ МИСТЕЦТВО ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ТАВРИКИ НАПРИКІНЦІ IV - НА ПОЧАТКУ ХІІ СТ.. 2016

Еще по теме 2.1.1. Південно-східна ділянка оборони міста.:

  1. На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII - першій половині XIX ст.
  2. § 2. Місцеве управління
  3. Значення битви на Калці:
  4. ВИЗНАЧЕННЯ КЛІНІЧНОЇ РЕФРАКЦІЇ
  5. ЗАХВОРЮВАННЯ ОЧНОЇ ЯМКИ
  6. Гострі порушення кровообігу в судинах сітківки
  7. ЗМІСТ
  8. Аналіз використаних джерел
  9. 2.1. Херсонес Таврійський — головний форпост імперії в Північному Причорномор 'ї
  10. 2.1.1. Південно-східна ділянка оборони міста.
  11. Північно-західна лінія фортифікаційної забудови.
  12. Печерні міста.
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -