Українські землі у складі Австро-Угорської імперії (Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття)

— Гальмування промислового розвитку (кількісна перевага дрібних підприємств; повільний розви­ток промисловості; кустарно-ремісничий характер промисловості; незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону, свідоме гальмування австрійським урядом розвитку еко­номіки західноукраїнських земель (більш високіподатки, низьке фінансування, створення кра­щих умов для австрійських підприємців тощо), консервація економічної відсталості; перетворен­ня західноукраїнських земель на джерело сиро­вини та ринок збуту (система державного мита блокувала продаж готової продукції за кордон); домінування іноземного капіталу; нерівномірний розвиток галузей промисловості; перевага галу­зей добування та первісної обробки сировини).

— Повільний розвиток капіталістичних відно­син у сільському господарстві (наявність пере­житків кріпацтва; збереження церковного зем­леволодіння; зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи найвпливовіших поміщиків; диференціація селянства, аграрне перенаселення; низька продук­тивність сільського господарства).

— Еміграція населення до Канади, США, Аргенти­ни, Бразилії та інших країн.

— Політична система управління пристосована до здійснення в західноукраїнських землях велико­державної колонізаторської політики цісарського уряду (вся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісників, яких призначав імператор; їм підпорядковувалися поліція та місцеві органи управління — повітові старости, бурмістри в містах і війти в селах).

— Наростання українського національно-визвольно­го руху.

— Піднесення страйкової боротьби українських робітників і селян (страйк львівських будівель­ників у червні 1902 р., страйк сільськогосподарсь­ких робітників у Східній Галичині влітку 1902 р., страйкова боротьба нафтовиків у дрогобицько-бориславському нафтовому регіоні в 1904 р.).

— Великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційної монархії легальних західно­українських політичних партій, створених на­прикінці XIX ст.

— Значна роль греко-католицької церкви.

— Перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї — автономія України.