Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності

1. Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може пе­ребувати в її власності, ця ділянка підлягає відчу­женню її власником протягом року з моменту пере­ходу такого права.

2. У випадках, коли земельна ділянка цією осо­бою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

3. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право влас­ності на землю, має право отримати її в оренду.

Зазначена стаття є новою в Земельному кодексі Укра­їни і регулює відносини, пов'язані з припиненням права власності особи на земельну ділянку, якій остання не може належати на відповідному титулі. Стаття скла­дається із трьох частин, які визначають: а) обов'язко­вість відчуження земельної ділянки; б) можливість відчуження земельної ділянки примусово за рішенням судових органів; в) можливість отримання земельної ділянки в оренду особою, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Земельний кодекс України встановив обмеження щодо можливості окремих суб'єктів земельних право­відносин набувати право власності на земельні ділян­ки. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадян­ства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в ме­жах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами на­селених пунктів, на яких розташовані об'єкти неру­хомого майна, що належать їм на праві приватної вла­сності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а та­кож особами без громадянства, протягом року повинні підлягати відчуженню.

Таким чином, іноземні громадяни, а також особи без громадянства не можуть володіти на праві приватної власності: а) земельними ділянками сільськогосподар­ського призначення; б) земельними ділянками несіль-ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Зазначені категорії земельних ділянок, у випадках, коли вони приймаються відповідними особами у спад­щину, повинні добровільно відчужуватися у власність держави або територіальних громад протягом одного року. Якщо земельна ділянка цією особою не відчу­жена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Важливою у коментованій статті є частина, яка пе­редбачає можливість для особи, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може його набути, орендувати цю земельну ділянку.

Оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємниць­кої та іншої діяльності. Орендодавцями земельної ді­лянки можуть бути органи місцевого самоврядуван­ня, — сільські, селищні, міські ради або районні, обла­сні, Київська і Севастопольська міські державні ад­міністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх пов­новажень.

Питання, пов'язані з орендою земельних ділянок особами, яким зазначені ділянки не можуть належати на праві власності, вирішуються у порядку, визначено­му Законом України від 6 жовтня 1998 р. «Про орен­ду землі».1

1 Відомості Верховної Ради, 1998.— №№ 46-47.— С. 280.

381