ТЕМА 7. ПРАВО ВЛАСНОСТІ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ Поняття і зміст права власності. Римські юристи оперували двома поняттями для визначення права власності. Поняття «dominium» охоплювало не тільки майно, але й владу домовладики над своїми підвладними. Поняття «proprietas» визначало приналежність речі певній особі. Класична юриспруденція визначала власність як повну владу над речами. Зокрема, власник земельної ділянки мав право на усе, що знаходилося над і під ділянкою. Зміст права власності розкривається ч

3. бонітарна (преторська) власність. Це форма права власності, що виникала внаслідок придбання манципної речі без дотри- миння обряду манципації або цесії.
   Квіритським власником речі вважився відчужувач, але претор надавав захист бонітарному власнику. Лн допомогою публіціанського позову претор захищав бонітарного Власника від посягань третьої особи, що лишила бонітарного власника речі. Крім того, бонітарна власність виникала і в разі отримання спадкового майна еманципованим нащадком спадкодавця, якого претор закликав до спадщини. Таку особу називали преторським спадкоємцем.

У гюсткласичному праві квіритська і преторська власність злилися воєдино в силу ліквідації розподілу речей на манципні і неманципні;

4. провінційна власність. Це форма права власності на землю, коли юридичним власником землі вважався римський народ (або Імператор як уособлення народу), а володільцями — мешканці провінцій. Провінціали платили до державної скарбниці спеціальні ігмельні податки, які були найбільш важливим засобом наповнення державної скарбниці. Відмінності у режимі квіритської та провінційної власності були скасовані імператором Діоклетіаном (284— ;і()Гgt;pp. н.е.), який обклав всі землі імперії однаковим податком;
5. перегринська власність мала особливий правовий режим. Суб'єкти права перегринської власності для придбання і відчуження речей користувалися нормами права народів. У випадку спору між римлянином та перегрином перегринський претор вирішував справу, припускаючи юридичну фікцію про наявність у перегрина римського громадянства;
6. спільна власність. Такою формою власності визнавалася Власність декількох осіб на одну й ту ж річ.

Кожний із співвласників мав частину прав на всю річ (ідеальна частка). Він міг вільно розпоряджатися своєю часткою, міг вимагати ииділу своєї частки.

Якщо в натурі це зробити було неможливо, співвласник одержував грошову вартість своєї частки.

Правочини щодо всієї речі повинні були здійснюватися за згодою всіх співвласників. Співвласники мали право на приріст своїх часток їм рахунок частки, що звільнилася (якщо, наприклад, один із співвласників помер, не залишивши спадкоємців).

3. Придбання і припинення права власності.

Придбання суб’єктом права власності на річ залежить від юридичних фактів, що класифікуються за різними підставами.

Спосіб придбання права власності — юридичний факт, наслідком якого є придбання права власності.

Пади способів придбання права власності:

51

1. залежно від правового регулювання розрізняли способи цивільні (манципація, цесія) і натуральні (захоплення, традиція);
2. залежно від суб’єкта волевиявлення способи поділялися на публічні і приватні. Публічними були ті, для яких було потрібне рішення державного органу (публічні торги, розділ державної землі, судове рішення). Приватні способи — ті, при застосуванні яких власність виникала з волі і завдяки діям приватної особи (манципація, традиція, судова поступка тощо);
3. залежно від предмета придбання розрізнялися універсальні і сингулярні способи. При універсальному способі здобувалося все майно, при сингулярному — окрема річ;
4. залежно від наявності вигоди у відчужувача розрізнялись оплатні і безоплатні способи. До оплатних відносились придбання на підставі договорів купівлі-продажу, міни, до безоплатних — на підставі договору дарування, на підставі захоплення нічийної речі, знахідки скарбу;
5. залежно від наявності чи відсутності хазяїна у речі, що здобувається, розрізнялися первісні (оригінальні) і похідні (деривантнї) способи придбання. Похідний спосіб мав підставою право попередника, а первісний — ні. Ця класифікація є найбільш важливою.

Первісні способи придбання права власності:

1. захоплення нічийної речі (оссирасіо).
   Таким чином можна було придбати дикого звіра, рибу, викинуті речі. Дичина і риба вважалися придбаними не в момент поранення, а лише тоді, коли особа дійсно захопила здобич;
2. знахідка скарбу(thesaurus). Скарб поділяли між собою власник землі, на якій був знайдений скарб, і особа, яка знайшла скарб;
3. приєднання(accessio). Цей спосіб полягає в нерозривному приєднанні додаткової речі до головної, причому приєднана річ належить власникові головної речі. Наприклад, посів чужого зерна на ділянці приносив врожай власнику ділянки. Річковий намул ґрунту на ділянку привласнювався власником ділянки, якщо тільки нанос не був островом, що відірвався від чужої ділянки. Прикладом приєднання є також привласнення плодів. Цікавим було рішення римськими юристами питання про те, хто є власником картин або документів, виконаних на чужому матеріалі. Сабіньянська школа вважала головною річчю матеріал, а власником картини або документа — власника матеріалу, натомість прокульянська вважала головною річчю зображення або напис і, відповідно, власником — художника або письменника;
4. переробка речі(specificatio). Сутність цього способу — виготовлення нової речі з матеріалу. Сабіньянська школа римських

52

юристів вважала власником нової речі власника матеріалу, а про- кульянська — майстра. У праві Юетиніана був зафіксований компроміс: якщо річ можна повернути у первісний стан, тоді ЇЇ власником г пласник матеріалу, якщо неможливо — тоді майстер;

б)              злиття(confusio) чи змішування(commixtio) речей. Якщо випадково чи навмисно з’єднувалися однорідні родові речі (зерно, олія, вино) різних власників, то виникала спільна власність. Виняток складали гроші. Той, хто змішав свої гроші з чужими, ставав їх винятковим власником, зобов’язаним відшкодувати еквівалентну суму іншій стороні;

6. присудження(adjudicatio) — судове рішення про розділ спільної власності, розділ спадщини чи встановлення межі між дотичними ділянками.

Похідні способи придбання права власності базувалися на відносинах з попереднім власником:

1. манципація(mancipatio) — суворо формальний обряд у присутності вагаря з терезами та п’яти свідків.
   Набувач торкався речі, що здобувається, рукою й одночасно клав на ваги зливок міді. При цьому він вимовляв фразу: «На підставі квіритського права ця річ моя і я придбав її за цю мідь». Відчужувач міг висловити згоду, але міг і промовчати, своїм мовчанням схвалюючи дію, що відбувається. З цього моменту на набувача переходило право власності. Цей спосіб використовували для придбання манципних речей;
2. традиція(traditio) — неформальна матеріальна передача речі I права власності на неї відчужувачем набувачу за наявності правомірної підстави передачі (наприклад, договору купівлі-продажу чи дарування);
3. судова поступка, або цесія(cessio) — фіктивний судовий процес з приводу права власності на відчужувану річ. Набувач заявляв позов про вилучення речі у відчужувача, нібито вона вже належала набувачеві. Відчужувач міг обмежитися мовчанням і тим самим поступався позивачу своїм правом;
4. прийняття спадщини чи предмету заповідального відка- ;іц. У випадку смерті власника майна його право власності переходить до його спадкоємців. У деяких випадках за допомогою заповіту право власності переходить не тільки до спадкоємців, але й до третіх осіб — відказоприймачів.

Серед способів придбання власності особливо виділяється дав- нісне володіння(usucapio). Одні вчені відносять його до первісних, Інші — до похідних способів придбання. Явне, добросовісне володіння річчю протягом визначеного законом часу надавало володільцю право власності на річ. Річ при цьому не повинна бути краденою.

gt;

У найдавнішому і класичному праві строк набувальної давності складав два роки для нерухомих і один рік — для рухомих речей. У праві Юетиніана строки збільшилися відповідно до десяти і трьох років.

Право власності не було зв’язане з визначеним строком або умовами.

Підстави припинення права власності:

1. природні причини, наприклад загибель речі внаслідок стихійного лиха;
2. з волі власника.
   Власник міг знищити річ, передати її іншій особі чи включити до складу речей божественного права;
3. рішення державних органів, а саме — конфіскація майна, судове рішення;
4. з волі третіх осіб, наприклад, знищення речі внаслідок делікту.

4. Захист права власності здійснювався різноманітними способами, серед яких найбільше значення мали два види позовів:

1. віндикаційний позов(actiovindicatio) — позов, що власник застосовував для повернення своєї речі з чужого володіння. Добросовісний володілець-відповідач вправі був вимагати відшкодування необхідних і корисних витрат, але при цьому був зобов’язаний повернути власнику плоди речі, отримані після пред’явлення позову. Недобросовісному володільцю відшкодовувалися тільки необхідні витрати (а злодію — жодні) і, крім того, він був зобов’язаний повернути всі плоди речі. Обмеженість позову полягала в тому, що він міг бути застосований тільки щодо індивідуально визначених речей;
2. негаторний позов(actionegatoria) — позов, що власник застосовував для усунення перешкод у користуванні своєю річчю. Наприклад, якщо власникові земельної ділянки заважало дерево сусіда, гілки якого перехилялись на його ділянку, власник міг подати негаторний позов про прибирання цих гілок.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Туллій замовив ювеліру перстень зі свого матеріалу.

Хто є власником персня?

Як вирішували це питання різні школи римських юристів?

2. У VI книзі Дигест Юетиніана є така постанова: «Чужа колода, що ввійшла до складу будинку, не може бути віндикована, і на цій підставі не можна зробити позов про пред’явлення».

Який спосіб придбання права власності зафіксований у цій нормі?

54

3. Люцій обробив і засіяв ділянку землі, що незабаром була Відсуджена власником — Тулліем.

Кому належить врожай?

• 4.
  Ліциній призначив капітаном свого корабля найманого робітника Стефана. Корабель був захоплений піратами і проданий Миркові. Стефан, перебуваючи у порту, впізнав украдене судно.

Чи вправі Стефан пред'явити віндикаційний позов Маркові?

• 5. Туллій подарував своїм племінникам Гаю і Валерію відповідно коня і візок без формального обряду.

Визначите форми власності Гая і Валерія щодо зазначених речей.

• 6. Після п’ятирічної відсутності легіонер Марк повернувся в Рим і знайшов, що його земельна ділянка захоплена Тиберієм. Тиберій пояснив, що півтора року тому назад обробив ділянку, вважа- нічи її безхазяйною. Тиберій, крім того, звів на ділянці будівлі.

Чи вправі Марк розраховувати на повернення ділянки? Які прана стосовно ділянки має Тиберій?

ПЛАН СЕМІНАРУ

1. Поняття і зміст права власності.
2. Форми права власності.
3. Підстави придбання і припинення права власності.
4. Захист права власності.

Джерела та література до заняття

Законьї XII таблиц (таблицьі VI—VII). Институции Гая (книга II) // Памятники римского права: Законьї XII таблиц. Институции Гая. Дигестьі Юстиниана. — М.: Зерцало, 1997. — С. 8-10, 45-54.

Макеев В. В., Головко А. Г.Частное право Древнего Рима: Учеб- НОв пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — Ростов н/Д: Издатель- ЄКИЙ центр «МарТ», 2002. — С. 83-89.

ІІовицкий И. Б,Римское право. — М.: Теис, 1996. — С. 87-115.

Омельченко О. А.Римское право: Учебник. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ТОН-Остожье, 2000. — С. 145-157.

Орач Є. М., Тищик Б. Й.Основи римського приватного права: Курс лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 130-147.

Пиляева В. В.Римское частное право. — СПб.: Питер, 2002. — С. 58-67.

gt;

Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник.

• К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 313-327.

Харитонов Е. О. Основьі римского частного права. — Ростов н/Д: Феникс, 1999. — С. 151-164.

Хутьіз М. X. Римское частное право. — М.: Бьілина, 2000. — С. 79-76.

Черниловский 3. М. Римское частное право: Злементарньїй курс.

• М.: Юрист, 2000. — С. 103-117.