Фригійці
У північнозахідній частині Малої Азії ще у 2 тис. до Р.Х. оселилися племена фригійців, які начебто в XIII ст. до Р.Х. брали участь у легендарній Троянській війні. Цілком достовірною є їхня участь у розгромі Хетської держави в XII ст.
до Р.Х. У ХШ-Х ст. до Р.Х. відбулося піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт його відбувався за царя Мідаса (738-696 р. до Р.Х,). Це була економічно міцна держава, недарма ж була складена легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося на золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї, важкої для нього здатності, коли викупався у річці Пантол, яка з того часу стала золотоносною. Міфи зображують Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання козлоподіб- ного бога Пана із всебічно обдарованим Аполоном. Мідас присудив перемогу Панові, а за це Аполон нагородив його ослячими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком. Так ось цей Мідас стояв біля джерел фригійської релігії.Це легенда. Але розквіт Фригії дуже пов’язаний з монополією на виробництво заліза І періодом настання «залізної доби». ФригІя встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до Р.Х. значна частина її території була загарбана кімерійцями, в VI ст. до Р.Х. вона потрапила під владу Лідії, а потім —Персії, де остаточно втратила свою державність. Дехто із вчених вважає фригійську мову спорідненою з вірменською, а отже, і фригійську релігію — з релігією прото- вірмещ
і,.Фригійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Тракії склали основу фригійського народу в кінці 2 тис. до,;Р.Х.
Центром віровчення фригійської релігії є культ Великої Матері — богині Кібели, що ще мала імена Ма, Рея, і молодого бога Атиса, що вмирає і воскресає.
Ми вже знаємо, що цей культ був і у хетів. Але у фригійців цей культ набрав своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. Річ у тім, що в ту добу царська верхівка, остерігаючись зростаючої влади служилого чиновництва, що намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писарів, воєначальників євнухами. Хлопчики-евнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги в освіті й кар’єрі перед своїми однолітками. Вищі чиновники і жерці, будучи євнухами, вимагали ідеологічного виправдання свого становища. Звідси — утвердження міфу про Атиса, який, щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самооскопленшо і вмер під своїм священним дерсвом-сосною. Але богиня, що покохала Атиса, домагалася його воскресіння. Цим подіям було присвячені особливі весняні свята, які ще у хетів входили в державний культ. У фригійському культі також були поширені оргіастичні обряди та самооскоп- лепня жерців, які присвячували себе богові Атисові і цим звільняли себе від пристрастей, що занапащають людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального удосконалення, хай таким дивним, на наш погляд, шляхом, є одним Із нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.У західній частині Малої Азії в плодючій долині ріки Герм розташувалась на початку 1 тис. до Р.Х. держава Лідія. Вона прославилася золотим піском річки Герм, Географічне становище країни, через яку проходили торговельні шляхи, що з’єднували Європу з Близьким Сходом, також сприяло її розквітові. Спочатку Лідія входила до складу Фригії і там перейняла фригійську культуру і релігію. З VII ст. до Р.Х. вона вже стала незалежною державою зі столицею Сарди. Тісний зв’язок із Стародавньою Грецією зумовив значний вплив грецької релігії та міфології. Країна була дуже багатою. В Лідії вперше в світі почали карбувати золоту монету. З ім’ям останнього лідійського царя Креза (595—546 рр. до Р.Х.) почали пов’язувати колосальне багатство.
Лідійський релігійний культ уславився своєю пишнотою. В 546 р. до Р.Х. Лідія була завойована перським царем Кіром. Потім вона увійшла до складу держави Александра Македонського.
6.4.
Еще по теме Фригійці:
- Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії: Навчально- методичний посібник: У 2 ч. / За ред. А.М. Бойко. — Ч. 2. — К.: ВІПОЛ; Полтава: АСМІ,2004. — 504 с., 2004
- Кармазин Ю.А., Стрельцов Е.Л. и др.. УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС УКРАИНЫ. КОММЕНТАРИЙ. Харьков-Одиссей, 2001
- ПРЕДИСЛОВИЕ
- РЕДАКТОРСКАЯ СТАТЬЯ
- ОБЩАЯ ЧАСТЬ
- Раздел I
- ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
- Статья 1. Задачи Уголовного кодекса Украины
- Статья 2. Основание уголовной ответственности
- Раздел II ЗАКОН ОБ УГОЛОВНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ