Хети

З кінця 3 — початку 4 тис. до Р.Х. і до кінця VIII ст. до Р.Х. центра­льну частину Малої Азії населяли хурити, хети, касити, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мітані та Хетську державу.

Майже шістсот років Хетське царство було могутньою деспотією, яка в період свого розквіту в XIV-XIII ст. до Р.Х. в період Новохет- ського царства поширювала свою владу на півпічносхідпе узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітані у верхів’ях Ефрату і вело бо­ротьбу з такими світовими державами, як Єгипет і Асирія.

Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів робила владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з богом. Цар був водночас і головним жерцем. Проте хетський пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більш як десята частина імен цих богів, але вони впевнено твердять, що серед них є асирійські, вавилонські, шумерські боги. А у північномесопотамській державі Мітані вклонялися навіть індійським божествам Мітрі, Варуні та Індрі.

Найголовніші з хетських богів — це бог громовиці з міста Хатау- сас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення «...усас», його жінка — богиня сонця, її ім’я зовсім невідоме, його сини — боги гро­мовиці з міст Нерика і Ципаланди. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомі також космічний бог Тешуб і його жінка Хепа, від імені якої пішло ім’я першої в світі біблійної жінки Єви. Один із хетських богів» Яя, був, мабуть, попередником бога стародавніх ізраїльтян — Ягве,

Об’єднання країни в середині XVII ст. до Р.Х. царем Хатусикісом І з встановленням столиці держави в Хатусі зробило бога Тушубу (Ти- шубу) з суто функціонального бога громовиці загальнодержавним бо­гом. Символами Тушуби була подвійна сокира, пізніше успадкована для Зевса, і двоголовий орел (що через Візантію потрапив на Русь).

Був у хетів і культ Великої матері — богині родючості Кібели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Атиса. Для цього культу були характерними оргіастичні обряди, храмова проституція і самооскоп- лення жерців цих богів.

Коли у хетів виникала економічно і політично більш-менш само­стійна територіально обмежена область, то в адміністративному центрі її зазвичай зводили храм на честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Господарча система набувала ви­гляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худо­би, знарядь праці.

Хети приділяли особливу увагу поховальному культу своїх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які дістали назву «кам’я­них будинків». Згодом ці будинки ставали культовими центрами.

У релігії хетів чітко визначилось спільне для всіх релігій поєднання місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тушуба. Офі­ційна релігія підтримувалось державою, будь-які інші культи переслі­дувались. Так, у другій таблиці хетських законів ми знаходимо поло­ження: якщо вільний вб’є змію і мовить ім’я «Іншого» (йдеться про іншого бога), то він мусить дати одну міну срібла, якщо це раб — то мусить вмерти. ’ ^!

Держава хетів була третьою великою державою Стародавнього Світу поряд з Єгиптом і Вавилонією. Хети, після своєї досить гучної історії, зникли з аналів історії, про них навіть не згадують грецькі та римські Історики. Але в Біблії є згадки про хетів: цар Давид спокусив жінку хета Урії і прижив з нею сина, що став царем Соломоном. Про хетів

пишеться в Четвертій книзі Мойсеевій: Числа [13. 18-30.], а також у Першій книзі Мойсеевій: Буття при описі поховання Сари.

На початку XII ст. до Р.Х. ця колосальна держава була підкорена асирійцями. Хетська культура і хетська релігія були асимільовані аси- рійською культурою.

До середини минулого століття про хетів знали лише одне: вони згадуються у Старому Заповіті в переліку народів, які населяли Хана­ан до поселення там євреїв. Там мовиться, що Авраам купив у хетів у передмісті печеру Махпела [1 М. 23.9.] та що наближення їхньої армії змусило сирійців зняти облогу Самарії під час правління династії Омрі.

Пророк Єзекіїль докоряє жителям Єрусалима за їхнє походження від хетів.

6.3.