<<
>>

Історична ретроспектива головних тенденцій політичного устрою у Давні часи.

Перші державні утворення, про які збереглися звістки, були засновані близько 3000 до н.е. на території сучасного Єгипту. Свого розквіту Єгипетська держава зазнала у ХІХ-ХУ ст. до н.е.

На чолі держави знаходився фараон, в руках якого було сконцентровано усю повноту влади. Постать фараона-правителя ототожнювалася виключно з божеством. Головними опорами влади фараона були жреці та армія, яка у роки розквіту Єгипту налічувала майже півмільйона чоловік, що дозволяло проводити агресивну зовнішню політику. Особливо активно велися завойовницькі війни при фараоні Тутмосі ІІІ (1504-1491 рр. до н.е.). Основні території захоплювалися на території Близького Сходу (сучасні Сирія та Ліван). У цей час головними ворогами єгипетської держави були хети - племена, що мешкали у Палестині та Фінікії. У 1296 р. до н.е. єгипетські війська розбили хетську армію. Тоді ж було укладено один з перших документально відомих військово-політичних договорів, що закріплював статус переможця над переможеним.

Історія піднесення та розквіту давньоєгипетської держави завершилася у 525 р. до н.е., тоді могутня армія перського царя Камбіза підкорила Єгипет.

Іншою державою, що спромоглася досягти значного рівня розвитку у давні часи був Вавилон. Ця держава знаходилася у міжріччі Тигру та Євфрату (територія сучасного Іраку).

Свого розквіту Вавилон зазнав при правлінні царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який намагався об’єднати усі землі міжріччя (Месопотамії). Він проводив активну військову експансію на сусідні території та зумів розширити кордони держави у кілька разів. Важливою пам’яткою історії Вавилону є збірка законів (Закони Хаммурапі), яка містить у собі масив кримінального, цивільного та господарського права, що дозволяє зробити висновок про високий рівень розвитку країни. Закони Хаммурапі одна з перших пам’яток правового характеру, що дійшли до наших часів.

Завдяки цим законам стало відомо, що у Вавилоні існувала добре розвинута вертикаль влади, держава опікувалася не лише захистом зовнішніх кордонів та збором аналогів, а й виступала гарантом захисту прав власності та регулювала відносини між своїми громадянами. Але слідом за розквітом держави починається період занепаду, відбувалося це переважно в наслідок постійних атак ворогів Вавилону - каситів та Ассирії. Саме у VIII в до н.е. Ассирія підкорила ці території.

Головною рушійною силою утворення стародавніх держав була необхідність у координуванні господарської діяльності та захист від зовнішніх ворогів. Не випадково перші державні утворення виникли на територіях, де сільське господарство, яке не той час було головною галуззю, потребувало значної кількості робочих рук для зведення іригаційних споруд та збору врожаю. Але всі давні держави одразу після стрімкого піднесення припиняли свій подальший розвиток, будучи не здатними більше протистояти загарбникам, які у той час представляли собою кочові племена. Ці племена згодом переймали передові здобутки завойованих держав та продовжували процес державотворення. Але найбільш жвавий інтерес викликають саме перші - Єгипет та Вавилон.

У X ст. до н.е. центр розвитку цивілізації змістився на Північ. На території сучасної Греції розпочався стрімкий економічний та політичний розвиток. У VIII ст. до н.е. грецькі землі згуртовуються навколо Афін, які стають центром історичної області Греції - Аттикі. Головними органами управління державою були: ареопаг - рада старійшин та 9 архонтів - осіб, які відповідали за певні галузі. Одними з перших законів, були закони Драконта, які відрізнялися жорстокістю. В часи розвитку Афінської держави можна виявити ознаки політичної боротьби, яка до того часу в історії людства не мала таких масштабів. У 594 р. до н.е. до влади прийшов представник торгового угрупування - Солон. Саме цей правитель провів реформи, які мали покінчити із залишками родового устрою. Перетворення стосувалися й політичної сфери: скасовувалось виключне право родової знаті на владу й управління державою, проваджувався майновий ценз. Поруч із цим було створено суд присяжних - гелілея.

Демократичні перетворення проведені за часів правління Солона змінилися тиранічним управлінням Пісістрата, який прийшов до влади шляхом звернення до ворогів Афін - Евбеї.

У VIII ст. до н.е. почалася грецька колонізація земель, що знаходилися на території сучасної Італії, Півдня Франції, Криму, Північного Причорномор’я, Туреччини. Головними причинами грецької колонізації були: нестача земель на території материкової

Греції, невдоволення політичним ладом. Колонізація дозволила не лише розширити територію Греції, а й стимулювала розвиток торгівлі.

Важливою віхою в історії стародавньої Греції повстають греко- перські війни ( 492-449 рр. до н.е.). Боротьба проти спільного ворога змусила об’єднати зусилля усіх грецьких регіонів. Перемога була на стороні греків.

Найбільше піднесення Греції відбулося за часів Олександра Македонського. Македонія - частина Греції, яка зуміла зайняти провідні позиції серед грецьких держав та об’єднати їх. Саме завоювання Олександра Македонського розширили території Греції в десятки разів. У 334-323 рр. Олександр та його військо завоювали території від сучасної Греції на Заході на Афганістану на Сході, при цьому були утворені нові елліністичні держави, яки мали політичний устрій подібний до Грецького. Після смерті Македонського у Греції почалася політична боротьба та колись єдині землі почали боротьбу за власну незалежність.

Історичний розвиток Римської держави, яка виникла на території Апеннінського півострова, був складним і довгим. Історія Риму — важлива і в багатьох відношеннях унікальна складова всесвітньої історії, насамперед історії стародавнього світу. Майже всі європейські держави, які згодом постали на землях Західної Римської імперії, багато чого запозичили в римлян у методах управління, господарювання, зрештою в культурі. Римська історія збагатила світову історію також тим, що держава римлян не була державою одного народу: заснування Риму трьома різними племенами є загальновизнаним фактом. Римляни широко використовували досвід інших народів, активно доповнюючи його власним досвідом.

Важко переоцінити значення римської культури в історії становлення й розвитку світової цивілізації.

Римська держава виникла на території Апеннінського півострова. Ще в давнину за назвою одного невеликого народу, який мешкав на півдні півострова, стародавні греки назвали цю частину Апеннін Італією. З III ст. до н. є. так стали називати весь півострів.

Столицю нової держави - Рим було засновано 21 квітня 753 року. З цього часу починається піднесення нової держави на карті світу. До 265 р. до н.е. Рим поширив свою владу на територію всієї Італії. Система політичного устрою була перейнята у греків, але римляни зуміли додати до неї певні зміни. Вперше в історії людства з’явився парламент (сенат), до складу якого входили виборні члени. Рим проводив активну завойовницьку політику. В період розквіту у І ст. н. е. територія Римської імперії простягалася від Атлантики на Заході до сучасної Туреччини на Сході та від Англії на Півночі до північної Африки на Півдні. Християнство у 380 р. було визнано єдиною релігією Риму, що сприяло політичному єднанню величезної імперії. Але набіги варварських племен зупинили розвиток Риму. У 385 р. відбувся розподіл Риму на Західну та Східну Імперію (Візантію). Західна Римська імперія почала гинути під натиском різних племен. У 455 р. вандали вкотре захопили Рим та пограбували його. У Римі почалася політична боротьба за владу, до якої активно долучалися варвари. У 476 р. Західна Римська імперія припинила своє існування.

Варварські племена, які вдерлися до імперії, поступово перейняли передові тенденції розвитку господарства, політичної сфери та культури. На території колишньої Римської імперії починають виникати перші державні утворення. Саме починаючи з розпаду Риму бере початок доба середньовіччя.

<< | >>
Источник: Бредіхин А.В.. Всесвітня історія. Для студентів спеціальності «Політологія»: Навч. посібник. - Донецьк,2008. - 186 с.. 2008

Еще по теме Історична ретроспектива головних тенденцій політичного устрою у Давні часи.:

  1. ЗМІСТ
  2. Історична ретроспектива головних тенденцій політичного устрою у Давні часи.
  3. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -