Давні слов'яни

Слов'яни — автохтонне індоєвропейське населен­ня Центральної Європи.

Автохтонний — місцевий.

Територія розселення:від Балканського півос­трова до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану.

Самоназва «слов'яни» означає «ті, що володіють словом, зрозумілою мовою». Ці племена формували­ся протягом багатьох століть із місцевого населення Східної Європи.

Праслов'янські племена згадуються вперше в рим­ських джерелах початку І тис. н. е. під іменем венедів, які постійно здійснювали набіги на римські прикордонні землі. Під своїм іменем вони вперше фігурують у Прокопія Кесарійського (512 р.) — склавини. УIVст., під час Великого переселення народів, слов'яни розкололи­ся на склавинів (предків західних і південних слов'ян) і антів(предків східних слов'ян). Сучасна наука гово­рить, що племена власне слов'ян сформувалися в V ст.

Походження. Єдиного погляду на проблему поход­ження слов'ян не існує. На думку сучасних істориків, слід виокремлювати такі етапи формування культури слов'ян на території України:

1) бронзовий вік — білогрудівська культура;

2) ранній залізний вік — скіфи-орачі та скіфи-хлібороби античних джерел; вплив кіммерійців, скіфів та греків;

3) IIІ ст. до н. е. — II ст. н. е. — зарубинецька культурав Середньому Подніпров'ї'; вплив Римсь­кої імперії;

4) КінецьII — початокIII ст. н. е. — під тиском сарматів народи зарубинецької культури розселяють­ся на північ та захід. У контакті з балтами виникає київська культура, яку деякі вчені пов'язують із праукраїнцями.

Основні заняття.Підсічне або орне землеробст­во (вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпу, цибулю, часник), осіле скотар­ство (вівці, кози, велика рогата худоба, свині), по­лювання, рибальство, бортництво. Розвинені ремес­ла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарст­во (без гончарного кола), виготовлення скла, зна­рядь праці та прикрас із кістки, дерева. Торгівля з населенням Подунав'я, Прибалтики, Північного

Причорномор'я.

Поселення.Розташовувалися «гніздами» по 10-15 поселень у кожному.

Житло— землянка або напівземлянка з де­рев'яними або плетеними стінами, розрахована на одну сім'ю. У кутку — кам'яна або глиняна піч.

Релігієюслов'ян було язичництво. Слов'яни зберігали традиційні індоєвропейські уявлення про трирівневу будову світу: світове дерево об'єднує по­тойбічний світ, землю і небо та є втіленням світобу­дови в цілому. Основними богами були:

Дажбог — бог Сонця;

Стрибог — бог вітру;

Перун — бог грому і блискавки;

Велес — бог худоби та багатства;

Мокош — богиня родючої землі.

Язичництво — політеїзм, віра в багатьох богів. Боги язичництва І уособлювали сили природи.

Своїх покійників слов'яни спалювали, щоб вони швидше діставалися потойбічного світу. Вважалося, що мерцю необхідні будинок, їжа, напої, тому урну з прахом супроводжували необхідні речі.

Суспільний устрій. Слов'яни жили племена­ми, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. Вождю належала верховна влада. У V—VII ст. по­чинають формуватися слов'янські племінні союзи (наприклад, антське об'єднання), що є передумовою виникнення держави. Союзи відрізнялися мовою, культурою, мали певну територію. У «Повісті ми­нулих літ» згадуються такі племінні союзи: поляни (ті, що живуть на полях, полянах), дреговичі (ті, що живуть на дрягвах — болотах), деревляни (ті, що живуть у лісах), дуліби (волиняни, бужани), уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни(ті, що жи­вуть у Сіверії), в'ятичі (ті, що живуть на річці В'ят­ка), кривичі, радимичі, полочани(ті, що живуть на річці Полота), ільменські словени.