Сирійці і фінікійці

Східне Середземномор’я має дуже сприятливі умови для людсько­го життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошу­вання, багата флора І фауна. Це спонукало до розвитку землеробства і

тваринництва, а також різних ремесел.

Існувала там і третя значна держава — Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії юдаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Асирїї аж до східного узбережжя Середземного моря у другій половині 3 — 2 тис. до Р.Х. жили племена хананеїв, амореїв (аморитів, арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав — Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та інші. Вже з З тис. до Р.Х. ці території почали підкоряти держави Межиріччя (Акад, Ур). У 2 тис, до Р.Х. їх уже захопили гіксоси, які вдерлися аж у Єгипет. Потім ці міста-держави перебували під владою Стародавнього Єгипту, Мітані, Хетського царства, У XIV ст. до Р.Х. в Сирійську пустелю вдер­лися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку 1 тис. до Р.Х. дрібні держави утворили союз, але і тоді вони були неспроможні зберегти свою незалежність і були під­владні Асирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в держа­ву Александра Македонського, Селевкидів, Риму, Візантії. Інакше ка­жучи — сирійські землі майже весь час були об’єктом загарбання, і це відбилося на сирійській культурі.

В умовах розширення Арабського халіфату в VII ст. по Р.Х, Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск — його столицею. Тепер сирійці є арабами, розмовляють сирійським діалектом арабської мови.

За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійця­ми, незважаючи на всі завоювання, становили міцне семітичне етніч­не утворення. Вони зручно влаштувалися на східному узбережжі Се­редземного моря і мали спільну культуру і споріднені релігійні культи.

Тепер мова— про Фінікію і фінікіян,

Фінікія — це неширока смуга між Середземним морем і Ліванським хребтом. Вона щедро обдарована природою і була заселена в найста- родавніші часи. На цій смузі східного узбережжя Середземного моря десь у 5-4 тис. до Р.Х. оселилися прибульці. Дехто із дослідників вва­жає, що то були корінні мешканці цих міст. Можливо, справедливим є І те, і те твердження. Ці люди отримали назву фінікійців. Вони побуду­вали в 2 тис. до Р.Х. міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо були на перехресті торговельних шляхів

зі Сходу на Захід, з Півдня на Північ. Фінікія стала також майстернею цього Стародавнього Світу, в ній великого розвитку досягли обробка металу, виготовлення скла, фарбування тканин, будівництво весельних кораблів. Але основою господарства були хліборобство і садівництво. Дуже великого поширення набуло рабство, причому в найжорстокішій формі. Фінікійці вели в цьому регіоні активну работоргівлю. З початку

2 тис. до Р.Х. і до XII ст. Р.Х. Фінікія перебувала під владою Стародав­нього Єгипту.

У Х-ІХ ст. до Р.Х. з-поміж фінікійських міст особливим розвитком відзначалося місто Тир. Тирські купці активно освоюють важливі морські шляхи, особливо ті, що йшли на захід Середземномор’я, Це зробило Тир піонером колонізації Кіпра, узбережжя Егейського моря, островів Сицилії, Сардинії, Мальти, Балеарських островів, узбережжя Галії, Півночі Африки та Іспанії. Фінікійці створили 825 р. до Р.Х. міс­то Картаген, яке згодом стало ядром могутньої держави.

У подальшому, починаючи з VIII ст. до Р.Х., фінікійські міста пере­бувають під владою Асирії, Єгипту, Вавилону, Персії, еллінів, а потім Римської Імперії, весь час зберігаючи певну автономію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі й релігія, зазнала зна­чного впливу з боку Асирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фіні­кійці були видатними мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо 600 р. до Р.Х. відрядив фінікій­ських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши у Червоне море, вони повернулися до Єгипту через Середземне. Ство­рений фінікійцями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків прийшов до нас.

Релігія сирійців та фінікійців утворилася з їхніх первісних релігій­них вірувань і спочатку була родо-племінною. З утворенням міст-дер- жав кожне з них вшановувало власного головного бога, який мав своє ім’я: Адоніс — владика, Ел — бог, Мелькурт — цар міста тощо. Кожен

3 них мав жінку, здебільшого це була богиня місяця — Астарта (Аш- тарт), запозичена у Вавилоні, де вона мала ім’я Іштар. Поклонялися також іншим другорядним богам. Кожне місто мало храм, присвяче­ний своєму богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі була могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політич­ному і суспільному житті міста. Храми одержували щедрі пожертви І мали колосальні багатства. Жорстокий спосіб життя породив і жорсто­кий релігійний культ. Широко практикувалися — і ця традиція трима­лася довго, аж до III ст. до Р.Х. —людські жертвоприношення шляхом спалювання перед Ідолом чи в його металевому чреві, особливо ново­народжених, первістків.

В історичних пам’ятках збереглося ім’я одного з фінікійських бо­гів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його Ім’я, Молох, означає «пожиратель дітей». Сергій Токарєв зазначає, іцо, ма­буть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікійців — це засновник держави, він — винахідник мо­реплавства І пурпуру, він — перший цар. Коли фінікійці висилали ко­лонію для освоєння нових земель, то обов’язково було необхідне схва­лення Молоха, він сам керував цією справою. Молох —це грізний пра­витель, який не терпить заперечення своєї влади, він — велич і сила держави. Він — такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він — джерело життя, але він і руйнує його, Жерці Молоха безшлюбні, жри­ці — незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв — живих, людських.

Ще одне зауваження. Дослідник В, Атураєв помітив, що у фінікій­ському релігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далекими країнами, уславилися як жорстокі работорговці. їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особливо биків. Звідси зроблено висно­вок, що вони, так би мовити, скотарського походження, а самі фіні­кійці вийшли з пустелі.

6.5.