Халдеї

На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії на території Стародавнього Ірану в II- I ст. до Р.Х. і був тісно пов’язаний з Межиріччям і Малою Азією.

На початку І ст. до Р.Х. на просторі між південними частинами Чо­рного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта, на Вір­менському високогір’ї, розташувалася могутня стародавня держава Урарту.

Урарти ще з кінця 2-го тисячоліття до Р.Х. утворювали міста-дер- жави типу номових держав, Найважливішими серед них були місто Муцацир, центр культу бога Халді і місто Тушпа (сучасне місто Ван у Туреччині), центр культу бога Сонця Шивіні. Об’єднання їх привело до утворення держави із столицею в місті Тушпа.

УІХ-УІ ст. до Р.Х, царство Урарту займало усе Вірменське високо­гір’я, північну Сирію і північні райони Межиріччя, значну частину Південного Кавказу. Це була типова східна деспотія, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська пра-

ця. Під час загарбницьких походів, які були для урартів здебільшого переможними, бо вони були добре озброєні залізною зброєю, здобува­лась величезна здобич у вигляді полонених з мирного населення й всі­лякого майна. Більшість чоловіків з полонених знищувалася, залиша­ли хлопчиків і жінок. Частину з них перетворювали на рабів, частина вливалася в общини.

З об’єднанням дрібних держав і утворенням адміністративної сис­теми держава Урарту зміцнюється. Особливого розвитку вона досягає за царювання Менуа (близько 810-781 рр. до Р.Х,) і Аргішті І (786— 764 рр. до Р.Х.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система приношення жертв. Муцацирський храм бога Халді стає го­ловним державним храмом, у ньому коронували урартських царів, там зберігалися царські скарби.

У культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді — халдейські мудреці — вславилися ворожінням та віщуванням, вони займалися астрологією та різними гаданнями. Слава про них пошири­лася на весь Схід. Тих, хто вірили у бога Халді почали звати халдеями, чи халдами, а їхню релігію — халдейською.

На початку VI ст. до Р.Х, Урарту, так само як і АсирІя, була завойо­вана мідянами.

Розкопки, здійснені Віклером на місці, де колись була стародавня столиця хетської імперії Хатусасі, а також праці багатьох вчених, що займаються розшифруванням та перекладом хетських клинописних тек­стів, показали, що хети (назва, котру вони самі не вживали) були не семітськими племенами; вони вторглися в Малу Азію, оселилися там приблизно на початку 3-го тисячоліття до Р.Х. й відіграли дуже важли­ву роль у політичному житті Стародавнього Близького Сходу. В архі­вах було знайдено більш як 10 000 табличок, в цей цінний збірник сло­весності входив і цікавий міфологічний матеріал. Вивчення хетської міфології перебуває ще на порівняно початковій стадії, і, можливо, окрім відомих нам зараз міфів, буде знайдено ще багато інших. Доступні нам зараз, завдяки працям дослідників хетської культури, міфи, хоча й від­значаються явною своєрідністю, однак свідчать про вплив вавилонської релігії. У них міститься значно більше фольклорних елементів, аніж у тому матеріалі, котрий ми досі розглядали, з цих цікавих міфів та ле­генд походять, очевидно, деякі відомі нам європейські народні сказан­ня і чарівні казки.

Ті, хто бажає більше дізнатися про походження, релігію, словес­ність та мистецтво хетів, можуть знайти ці відомості в прекрасно на­писаній праці доктора Р. Гьорні «Хети».

Три міфи, які наводяться тут як зразки хетської міфології, перекла­дені професором А.

Міф про Улікумі. Цей міф базується на знайомому мотиві, котрий ми вже зустрічали в акадських та угаритських міфах — змагання між старшими й молодшими богами. Бог неба Ану (акадський Ану) позба­вив свого батька Алалу престолу І в свою чергу був скинутий своїм сином Кумарбі.

Під час боротьби Кумарбі з Алалу відбувається низка подій, які за­вершуються народженням бога грози, й вічний конфлікт між батьком та сином відновлюється. Текст розпочинається з оповіді про те, як Ку­марбі замислює створити суперника богові грози. Він посилає вісника Імбалурді до Моря, щоб той дав пораду. Море запрошує Кумарбі в свій дім і влаштовує бенкет. Виконуючи пораду Моря, Кумарбі посилає свого радника Мукізану до Вод. Незрозуміло, що з цього виходить, але далі ми довідуємося, що у Кумарбі народився син, можливо, від богині землі. Він назвав його Улікумі й послав Імбалурді до божеств їрширам (мож­ливо, богів пекла), наказуючи їм забрати Улікумі до країни темряви й помістити його на правому плечі Убелурі, де він має вирости в величез­ного стовпа з діориту. Убелурі — це бог, що, подібно до Атласа, тримає світ на своїх плечах.