Особливості філософського даосизму і релігійного даосизму

Верхи китайського суспільства жили за конфуціанськими нормами, виконували об­ряди і ритуали на честь предків, неба і землі згідно з вимогами Ли-цзи. Будь-хто з тих, що стояв вище простолюдина або намагався висунутися з його середовища, повинен був підкорити своє життя дотриманню цих норм і церемоній.

Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: «Ми не знаємо, що таке життя,— говорив він,— як можемо ми знати, що таке смерть?» (Луньюн, Гл. XI, 11). Не дивно, що все сумнівне, підсвідоме, що належа­ло до сфери непідконтрольних розуму почуттів, конфуціанство залишало осторонь. Але все це продовжувало Існувати і у вірі простого народу, і у філософських пошуках твор­чо мислячих і допитливіх індивідів. У передханські часи, і особливо на початку Хань (II ст. до н. є.), дуже насиченої для історії Китаю ери, коли складалося й набирало свого остаточного вигляду вже реформоване ханьське конфуціанство, всі ці вірування й об­ряди були об’єднані в рамках релігії даосів, а саме релігійного даосизму, що сформува­вся паралельно з конфуціанством.

Філософія даосизму. Даосизм виник у Чжоуському Китаї одночасно з ученням Кон- фуція як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи. Старшого сучасника Конфуція, про якого в джере­лах немає достовірних відомостей ні історичного, ні біографічного характеру. Лао-цзи сучасні дослідники вважають фігурою легендарною. Легенди розповідають про його дивне народження (мати носила його кілька десятків років і народила старим, звідки й походить його ім’я «Стара дитина», хоч той же знак цзи означав одночасно і поняття «філософ»).

У трактаті Дао де цзин (IV—III ст. до н. є.) викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини вчення про великого Дао, про загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому беззастережно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуття, постійне і невичерпне, без­іменне і безформене, воно дає початок, ім’я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитися з ним, у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою еманацію, через де, і якщо Дао породжує все, то де все годує.

У лаоському трактаті говорилося про те, що життя і смерть поняття бідності, і ак­цент був зроблений на життя, на тому, як його слід організувати (Чжуан-цзи IV—III ст. до н. є.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, у нагадуваннях про фантастичне довголіття (800—1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні аскети, що приєдналися до Дао, відіграли значну роль у трансформації філо­софського даосизму в даосизм релігії. Пропагування довголіття і безсмертя забезпечила лаоським проповідникам популярність у народів й прихильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши даосизм дуже змінився. Облишивши метафізичні спекуляції на тему дао і де, відмовившись від ототожнення з ідеєю у-вей (недіяння), лаоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували філософські ідеї Дао де цзин з примітивними віруваннями і пересудами селянських мас, а також потур­бувались про те, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали широко популяризуватися. Так, даосистами було створено міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квіт­нуть раз у три тисячі років персики безсмертя.

Історія цього міфу особливо цікава. В «Дао де цзин» (§ 42) є фраза: «Дао родить од­не, одне родить двоє, двоє родять троє, а троє — всі речі». її глибокий філософський зміст був недоступний розумінню простих людей, і даоси яскраво інтерпретували його у вигляді міфа про Пань гу (дао родить одне). Минуло 18 тисяч років, почав створюва­тися Всесвіт, все легке і чисте, янь-ци, піднялося догори, утворивши небо, все каламут­не і важке, інь-ци, опустилося і утворило Землю (одне родить два).

Пань гу лишився між небом і землею і почав швидко рости (з двох народжується троє). Коли він виріс, його очі стали сонцем і місяцем, тіло — грунтом, кості — горами, волосся — травами, дихання — вітром. З бороди злетіли в небо зірки, а з паразитів на його тілі пішли люди (троє породили всіх). Даосистський міф про Пань гу — це при­клад післяханьських текстів, причому деталі його змушують згадати міф про «творця» Брахме, який народився з яйця, дві частини скорлупи якого стали небом і землею. Так за допомогою міфів, апеляцій до містики і марновірства даосизм зумів не тільки завою­вати довір’я і симпатії селянських мас, а й дати їм релігійні лозунги, ставши їх прапо­ром у політичній боротьбі (селянське повстання «жовтих пов’язок»).

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який в принципі слід уподібнити макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує під час взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини теж скупчення духів і божественних сил, результат взаємодії чолові­чого й жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намага­тися створити для всіх духів-монад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали зали­шити тіло. Це досягається насамперед, як вважали даосисти, обмеженням у їжі це шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м’яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, далі від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

Другий важливий елемент досягнення безсмертя є фізичні і дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, кошлання во­лосся, а також уміння володіти своїм диханням, затримувати його, перетворювати його у ледь помітне «утробне» дихання.

Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу ззовні. Це виявилося в тому, якого значення даоська теорія безсмертя надавала моральним факторам, причому саме в китайському розумінні в плані добропорядних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброзичливих актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив усе нанівець.

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сили, фактично все жит­тя, причому все — це було тільки прелюдією до завершального акту злиття дематеріа­лізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини вважалася дуже непро­стою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення шанувався як священний і втаємничений, і ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина і немає її. Вона не вмерла, але зникла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, піднялася на небо, стала безсмертною. Даосисти пояснювали, що видима смерть — це не доказ не­вдачі, цілком можливо, що померлий піднявся на небо і досяг безсмертя.

Зміцнівши за рахунок дальшої розробки своєї теорії, даосисти в ранньосередньовіч­ному Китаї зуміли стати необхідною і незамінною частиною духовної культури країни й народу. В епоху Тан (VII—X ст.) даосисти розселилися по всій країні. Всюди були створені великі монастирі, де вчені даоські маги та проповідники вели підготовку своїх послідовників, знайомили їх з основами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й лікува­льники, одержавши початкову освіту, розходились по Китаю і практично зливалися з громадянами Піднебесся, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя, тільки своєю професією. Ця професія з часом перетворювалася у спадкове ремесло, тож для оволодіння ним не було потреби в спеціальному навчанні, треба було тільки засвідчити свій професійний рівень і одержати від властей сертифікат на право займатися своєю діяльністю.

Релігія даосизму. Даосисти в середньовічному Китаї обслуговували також числен­них богів, духів і безсмертних лаоського пантеону, що дедалі більше розростався. Вони брали участь у побутових обрядах, зокрема в церемонії похорон. У середньовічному Китаї даосизм з переслідуваної секти перетворився у визнану і навіть необхідну в краї­ні релігію. Ця релігія мала досить міцні позиції в китайському суспільстві ще й тому, що вона ніколи не суперечила конфуціанству і заповнювала ті прогалини в культурі й способі життя народу, які залишалися на її долю. Даосисти, які зливалися з народом, самі були тими самими конфуціанцями, а своєю діяльністю ще й зміцнювали ідеологіч­ну структуру країни. Упродовж віків даосизм переживав злети й падіння, підтримку і гоніння, а іноді, щоправда на короткий час, ставав офіційною ідеологією якої-небудь династії. Даосизм був потрібен і освіченим верхам, і малоосвіченим низам китайського суспільства, хоча виявлялося це по-різному. Освічені верхи зверталися найчастіше до філософських теорій даосизму, його давнього культу простоти й природності, злиття з природою і свободи самовираження. Спеціалісти не раз зазначали, що кожен китайсь­кий інтелігент, будучи в соціальному плані конфуціанцем, підсвідомо завжди був трохи даосистом. Особливо це стосувалося тих, чия індивідуальність була виявлена яскравіше і чиє духовне багатство не вкладалося в офіційні норми Можливості, які відкривалися даосизмом у сфері самовираження думок і почуттів, приваблювали багатьох китайсь­ких поетів, художників, мислителів. Але це не було відходом від конфуціанства, просто лаоські ідейні принципи нанизувалися на конфуціанську основу і тим збагачували її, відкриваючи можливості для творчості.

Неосвічені низи шукали в даосизмі іншого. їх приваблювали соціальні утопії з рів­номірним розподілом майна при суворій регламентації життєвого розпорядку. Ці теорії відігравали свою роль як прапор середньовічних селянських повстань, що проходили під даосько-буддійськими гаслами. Крім того, з народними масами даосизм був пов’язаний обрядами, практикою гадання і лікування забобонами, вірою в духів, куль­том божества і патронів, магією і лубочно-міфологічною іконографією.

З часом увібравши в себе усі стародавні культи й передсуди, освіту й обряди, усіх божеств і духів, героїв і безсмертних, еклектичний і нерозбірливий даосизм легко задо­вольняв різноманітні потреби населення. Поряд із засновниками релігій (Лао-цзи, Кон- фуцієм, Буддою) до його пантеону водили багато божеств і героїв, аж до тих, які випа­дково виявили себе після смерті людей (снилися комусь тощо). Даоси ніколи не могли перелічити усіх божеств, духів, героїв і не намагалися зробити це. Вони особливо виді­ляли кількох найважливіших з них, серед яких легендарний родоначальник китайців давньокитайський імператор Хуанді, богиня Заходу Сіванму, першолюдина Пань гу, божества-категорії типу Тайчу або Тайцзи. їх даоси і всі китайці особливо шанували. На честь божеств і великих героїв (полководців, майстрів своєї справи, ремесел та ін.) даоси створили численні храми, де виставлялися ідоли й збиралися підношення.

Специфічною категорією лаоських божеств були безсмертні. До них належали сла­внозвісний Чжан Даолін (засновник лаоської релігії), алхімік Вей Боян та ін. Але най­більш відомими у Китаї завжди були ба-сянь, оповідання про них надзвичайно популя­рні в народі, як і зображення на сувоях, відомі теж кожному з дитинства (це Чжунлі, Цюань, Чжан Галао, Лай Дуньбінь, Лі Тегуай, Хань Сяньдзи, Цао Гоцзю, Лань Цайха і Хе Сяньгу).

Народна фантазія наділила всіх ба-сянь рисами людей і чародіїв, що зробило їх од­ночасно людьми й божествами. Вони мандрують, втручаються в людські справи, захи­щають справедливість. Всі ці безсмертні, як і інші духи, боги, герої, були добре відомі в Китаї, бо вони відображали вірування, уявлення, прагнення китайського народу.

Даосизм ніколи не заперечував лідерства конфуціанства у системі офіційних релі­гійно-ідеологічних цінностей. Але в період кризових ситуацій і великих потрясінь, коли централізована державна адміністрація занепадала, а конфуціанство переставало бути ефективним, картина часто змінювалася. У такі періоди даосизм і буддизм часто вихо­дили на перший план, виявляючись в емоційних сплесках народної енергії, в егалітар­них ідеалах повсталих. Навіть і тоді даосько-буддійські ідеї ніколи не ставали особли­вою силою, а навпаки, у міру розв’язання кризи поступалися провідними позиціями конфуціанства: зауважимо, що в лаоських чи даосько-буддійських сектах і таємних то­вариствах ідеї і настрої конфуціанства зберігалися у віках, переходячи з покоління в покоління і таким чином відбивалися на всій історії Китаю.

8.4.