Особливості філософських концепцій конфуціанства та даосизму

До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже остаточно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі предків. Було розроблено відповідну систему релі­гійного культу. Конфуцій усе — це сприйняв як незмінну істину.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існувала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові правила і норми докупи, поважно поставився до най­менших дрібниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Національний менталітет китайців, їх любов до порядку і нормування зробили релі­гійний культ добре впорядкованим.

Історик релігії А. Мензіс зауважував, що в жодній іншій релігії в світі не знаходимо такого зразкового порядку і, додамо від себе, стабільності, як у китайській. Але, з іншо­го боку, рівень розвитку цієї релігії був невисокий. У неї застиглі, дуже стародавні ві­рування, немає ніякої організації і духовенства, немає священного писання і бого­слов’я. Головне в цій релігії це зовнішні дії, які визначаються звичаєм і переказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в такому вигляді існувала в ча­си Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належ­не культу Неба, він нічого конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релі­гійності. Він пунктуально виконував релігійні церемонії та обряди, підкреслював свою відданість традиції і дивився на — це, як на суворе дотримання порядку.

Віра в надприродне незмінно присутня в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Він скептично ставився до деяких релігійних норм, які вважав за потрібне замінити.

Ніхто з китайських філософів стародавності чи середніх віків не створив такої вда­лої картини суспільної гармонії, як Конфуцій, — зазначає відомий китаєзнавець С.Тихвинський.

Релігійно-філософська концепція Конфуція має виразне соціальне спрямування, її центральна теза — це співвідношення людини, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство, на думку відомого сходознавця М.Конрада, становить морально-політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непорушним і досконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватися його по­рядків.

Держава, яка організує цей лад, вища за все, особа ніщо перед державою. Це й по­винна утверджувати і підтримувати релігія.

Таким чином, конфуціанський консерватизм виступав за незмінність феодальних порядків, їх зміцнення.

Конфуцій не заперечував застосування війни у вирішенні міждержавних проблем, але він вважав можливою альтернативу їй, а саме поширення на ці країни його вчення, які забезпечили б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень — гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення «про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві, хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом.

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки лі, кожен повинен дотримувати свого лі. І треба поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди, щоб особис­тим прикладом виховувати підлеглих. При потребі вони мусять «виправляти імена»: ставити кожного на своє місце в суспільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмінність суспільного життя.

Конфуцій не приховував соціального спрямування! своїх поглядів. Він вчив, що різ­ниця між аристократами і простим народом не може бути стерта, бо як же тоді показати велич і авторитет панства? Що то буде за держава, якщо не буде різниці між благород­ними і простими людьми?

Знатні люди — мудрі люди. Само Небо надало їм владу. А прості люди — нерозум­ні. Вони мають працювати на ланах і годувати благородних панів. За вченням Конфу- ція, суспільство поділяється на «благородних мужів» (цзюньцзи), які мають високі мо­ральні якості, і «нікчемних людей» (сяожень), обов’язком яких є відданість першим — чжун.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла бездоганно, треба послідовно впроваджувати принципи гуманності — жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по-перше, сяо — поважання батьків. Потім — ті — повага до старших за віком і суспільним станом. Далі йдуть: чжун -вірність, відданість; шу — прощення; лі — доб­рочесність; чжі -знання; юн — хоробрість; гун — шанобливість; куань — великодуш­ність; сінь — вірність; мінь — кмітливість; чуй — доброта. Як бачимо, усе це зовсім непогані моральні якості, вони, безумовно, прикрасять людину, створять розумні умови людського існування. У них чітко виступають принципи загальнолюдської моралі. І це утвердження принципів загальнолюдської моралі є безсумнівним вагомим вкладом конфуціанства в людський прогрес, у загальнолюдську цивілізацію. Саме — це забез­печило конфуціанству стабільний успіх протягом двох з половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося в свідомості китайського суспільства, але в нього були серйозні опоненти. Так, опонен­том Конфуція був філософ наступного покоління (він народився в рік смерті Конфуція) — Моцзи (479-381 р. до. н.е.). «Енциклопедія Нового Китаю», видана у Пекіні в 1987 р., повідомляє інші роки життя Моцзи, а саме — 468-376 р. до. н.е.

Моцзи заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Він учив, що в основі всього має бути принцип загальної любові цзянь-ай.

Послідовники Моцзи моїсти (мочже), розвиваючи матеріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство так звані законники, легісти. Один з них, Шан Ян (390­338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат «Шан цзюнь Шу» («Книга правителя об­ласті Шан»), яку присвятив обгрунтуванню принципів необмеженої монархії, засу­дженню народної освіти, схваленню війни як найкращого способу вирішення економі­чних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою диктаторських імператорсь­ких режимів. Стародавній китайський імператор Цін Шіхуан (259-210 р. до н.е.), відо­мий як деспот, що правив державою за допомогою свавілля і терору, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав живцем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покірності, суворого дотримання суспільної ієра­рхії, суспільного консерватизму забезпечувала йому відповідний авторитет в очах пра­влячої верхівки. Уже в II ст. до н.е. конфуціанство зближається з легізмом. У подаль­шому воно набирає абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю. За зберігання забороненої конфуціанської літератури в часи Цінь Ші Хуана злочинця піддавали карі на горло типу Цзу, тобто знищували весь рід злочинця.

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше. Су­часна історична наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царст­ві Чу, що справжнє його ім’я Дань Лінер і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все — це не має історичних підтверджень. Вважають, що саме він є автором праці «Дао децзи» («Книга шляху і доброчесності»), більш поширена її назва «Лаоцзи» («Старий філософ»). У цій книзі викладено вчення даосизму.

Аналіз мови та стилю трактату «Дао децзи» дає підстави припускати, що він ство­рений у ІУ-ПІ ст. до н.е.

Більш реальним даосистським мислителем був Чжуанцзи (бл. 369 — 286 рр. до н.е.).

Моральні принципи даосизму заслуговують на увагу. Вважають, що вони до певної міри навіть перевершують конфуціанство своєю гуманністю.

До наших днів дійшов переказ про дискусію між Лао і Конфуцієм. «Плати за кривду добротою», — заявив Лао. Конфуцій на — це відповів, що за доброту слід платити доб­ротою, а за кривду — справедливістю, причому право на визначення справедливості він надавав державі. Такі повчання Лао, як: «Не бажай мстити за наругу», «Той, хто пере­магає себе — могутній», «Той, хто знає, що в нього досить — багатий», «Найбільш кволі речі в світі підкоряють собі найсильніші» свідчать про високий моральний рівень відчуття добра, злагоди, миру в суспільстві, які наполегливо пропонує своїм послідов­никам даосистське вчення.

8.5.