7.7. Сикхізм

Сикхізм. Сикхізм виник наприкінці XV — початку XVI ст. на північному заході Ін­дії в районі П’ятиріччя («панджаб» — «п’ять річок» — п’ять великих приток Інду). Си­кхізм склався на грунті індуїзму, об’єднавши міські торговельно-ремісничі верстви: він синтезував у собі ряд як індуїстських, так і мусульманських (особливо властивих суфі­зму) положень.

Сикхізм — це монотеїстична релігія. Індуїстські боги Брахма, Вішну, Шива та му­сульманський Аллах усі вони зливаються в єдиному Божестві, у якого немає власного імені. Нанак звертається до нього, використовуючи як індуїстські, так і мусульманські імена: Харі (цей вішнуїтський термін зустрічається найчастіше ), Гопал, Рам, Парамеш- вар, Аллах, Сахіб і т.д.

Бог визначається поняттями «ніргун» (позбавлений якостей) і «сагун» (наділений якостями). Головний його стан ніргун — це абсолютна суть, позбавлена будь-яких ат­рибутів. Але для того, щоб людина могла пізнати його, він перетворюється в сагуна (що ніяк не пов’язано з набуттям антропоморфного вигляду, він завжди невидимий і виявляється через свої діяння) ту свою іпостась, до якої звертається людина у спілку­ванні з Усевишнім у стані медитації, в співі гімнів.

У вченні сикхізму Бог втілює в собі Творця, Охоронця і Руйнівника (якості, властиві Брахмі, Вішну та Шиві), він всемогутній і все знає; створений ним світ мінливий і не вічний, а Бог вічний, він існує в минулому, теперішньому та майбутньому сам по собі; він не має початку, існує поза часом, «ненароджений», «безсмертний». Він поза метою перероджень, поза смертю, і тому у нього немає видимих (мінливих і недовговічних) перетворень аватар (подібних аватарам богів індуїстського пантеону), він не має види­мої форми, його неможливо описати, він перевершує можливості інтелекту, непізнава- ний.

Збагнути Бога та з’єднатися з ним можливо для кожної людини, що прямує шляхом любові, віри, відданості йому і розмірковує про його діяння. Служіння Богу ніяким чи­ном не вказує на відхід від мирських справ, відлюдництво чи аскетизм, а навпаки, пе­редбачає активне життя, сповнене працею, виконання дхарми (обов’язків) господаря. Неухильне дотримання цих принципів повинне привести, зрештою, до переривання ла­нцюга перевтілень і до злиття з божеством. Кожен може спілкуватися з Богом прямо, без посередників.

Викликом індуїзму виступає стрижнева ідея сикхізму про рівність усіх людей перед Богом, заперечення каст та кастової системи. За Нанака та наступників гуру було вве­дено особливу форму богослужіння сангат, яка передбачала спільну присутність сикхів, незалежно від касти, на проповіді гуру і спільне виконання ними гімнів. Дещо пізніше з’явилася практика проведення спільних трапез, де були присутні й передавали з рук у руки чашу з водою всі члени общини також незалежно від касти та соціального статусу.

Еволюція сикхізму. За п’ятого гуру Арджуне (1581-1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх («Початкова Книга»; вона також має назву Гурурантх «Книга Гуру» і Грантхсахиб «Книга-Пан»), до якої увійшли гімни п’яти перших, а згодом і ін­ших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уд-дина Ганджи- шакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших представників руху бхакти і суфізму. Написана в основному мовою нанджаби, книга зберігається в Золотому храмі головній сикхській святині в Амритсарі.

З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феодалізації суспільної верхівки та зростання впливу великих землевласників посилювалося протистояння нанджабсь- кого селянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XХП-ХХПІ ст. воно вилилося у найбільший антимонгольський рух під прапором сикхізму в Пенджабі. Розширення соціальної бази сикхізму (опорою руху були джати-землероби, підтриму­вані міською громадою) змусило гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в ор­ганізацію общини.

Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афганського правителя Ахмадшаха Дуррані (бл. 1721-1773) включити цю частину Індії до своїх володінь була проголошена незалежність Пенджаба (1765). Сикхізм стає релі­гією самостійної держави, яку очолюють сикхські феодали.

У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засудження недоторканно­сті, скасування обрядів самоспалення вдів «саги» та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім’ях, відмови від антропоморфних зображень божества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очищення сикхізму, що по­родило ряд сект, зокрема ніранкарі і намдхарі. Ідеї цих течій знайшли своє продовжен­ня через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX- початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.) фор­мування капіталістичних відносин, становлення буржуазного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відродження раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що зароджувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалізму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність перед Богом.

Сикхський фактор у суспільно-політичному житті. У міру формування самосвідо­мості сикхської буржуазії (а цей процес у Пенджабі почався пізніше і йшов повільніше, ніж в інших частинах країни) з’являються її суспільно-політичні організації. У 1926 р. на політичну арену Пенджабу виходить партія Акалі Дав («Орден Безсмертного»), сфо­рмована за релігійним принципом. Вона виступала за рівність мусульман, індуїстів та сикхів (активно протистояла, зокрема, куріальній системі виборів, яку було введено За­коном про управління Індією в 1935 р.). Вплив її помітно посилився після поділу Індії у 1947 р., після міграції мусульман до пакистанського Пенджабу, а індуїстів та сикхів до індійського.

У житті незалежної Індії сикхський фактор відіграє важливу роль. Із середини 50-х років у сикхських колах поширюються націоналістичні спрямування. У 50-60-ті роки розгортається рух за створення на етнолінгвістичній основі штату Пенджаб, де перева­жало пенджабомовне населення. У 1966 р. такий штат був створений, і велика частина індійських сикхів (близько 80%) проживає саме там. Загальна чисельність сикхської громади на початку 90-х років становила близько 14 млн чоловік, а — це четверта за розміром конфесійна спільнота Індії (2% населення) після індуїстів, мусульман та хри­стиян. До середини 60-х років регіоналістські сикхські спрямування набули форми бо­ротьби за автономію в рамках єдиної держави за створення сикхської держави Халіс- тан. Загострення суперечностей між індуїстською та мусульманською общинами в 90-х роках дещо знизило актуальність «сикхського питання», проте він продовжує залиша­тися одним з істотних факторів, що впливають на розподіл партійно-політичних сил у сучасній Індії.

Теми рефератів

1. Розкрийте світогляд ведичного періоду і його основні концепції.

2. Особливість Вед як релігійного канону.

3. Розкрийте, яким чином у ведичних упанішадах відбувається реформа- ціяведичного світогляду, що базується на ритуальній практиці жертвопри­несення.

4. Основа віровчення брахманізму.

5. Кастова структура індійського суспільства.

6. Жертвопринесення як основа культової дії в брахманізмі.

7. Витоки індуїзму.

8. «Карма» і «Сансара» як центральні поняття індуїстської філософської думки.

9. Значення обрядів, пов’язаних з культурою предків в індуїзмі.

10. «Циклічність» в індуїстський міфології.

11. Яку роль в індуїзмі відіграють йоги?

12. Опишіть основні ритуали, які пов’язані з розділом «мандрівка довжи­ною в життя.»

13. Індуїзм: сучасні тенденції.

14. Морально-етичні засади джайнізму.

15. Космогонія джайнізму.

16. Суть релігійних уявлень джайнів.

17. Витоки сикхізму.

18. Вчення про світ і людину в сикхізмі.

19. Соціально-політичні орієнтації сикхів у сучасних умовах.

20. Морально-етичні засади джайнізму.

21. Спільне та відмінне в джайнізмі та буддизмі.

22. Священні тексти джайнізму, їх особливості.

23. Сутність віровчення і культу індуїзму.

24. Витоки індуїзму.

25. Індуїзм: сучасні тенденції.

26. Духовність Махатми Ганді.

27. Роль індуїзму в розвитку індійського народу.

28. Сакральний зміст жертвоприношення і ритуалів в індуїзмі.

29. Реформаційний рух в індуїзмі в ХІХ-ХХ ст.

30. Витоки релігійних систем Сходу, їх загальна характеристика.

31. Релігії Індії: індуїзм, джайнізм, сикхізм, їх загальна характеристика.

Питання. Завдання

1. Що спільного і відмінного в ученнях Авести і Вед?

2. Які хронологічні рамки існування цивілізації у долині Інда та її основні ознаки?

3. Які хронологічні межі та основні риси ведичної епохи?

4. Проаналізуйте спільні та відмінні риси вчень, сформульованих у Ведах і релігійних текстах брахманів.

5. Яку роль відігравали брахмани в стародавній Індії?

6.

7. Які основні релігії існують на території Південної Азії, і чим індуїзм відрізняється від них?

8. Який вік мають традиції індуїзму і які основні теоретичні положення і способи ритуальної практики цього віровчення?

9. Порівняйте поняття «час» або «історія» в традиційному індуїзмі та су­часній західній цивілізації.

10. В чому полягає особливість Вед як релігійного тексту?

11. Порівняйте «Махабхарату» і «Рамаяну» як епоси.

12. Порівняйте і співставте релігійні концепції Шанкари і Раманужди.

13. Яким чином іслам взаємодіяв з індуїзмом? Дайте загальну характерис­тику напрямків джайнізму.

14. Проаналізуйте джайніське вчення про сансару, дхарму, карму, нірвану.

15. В чому полягають особливості сикхізького віровчення і культу?

16. Священна книга сикхів: «Аді Грантх» її називають гуру Грантх «Книга Гуру», Грант Сахиб — «Книга пана», дайте загальну характеристику.

17. Назвіть основні ідеї сикхізму.

18. Проаналізуйте структуру суспільства джайнів в яку входять монахи і миряни.

19. У чому полягають особливості індуїстського віровчення і культу?

20. Дайте загальну характеристику основних напрямів в індуїзму.

Тести

1. Священною книгою давньоіндійської релігії вважається :

3. Головними особливостями ведичної релігії є обожнення:

4. Одним з головних богів ведичної релігії вважались:

5. Важлива роль в обрядових дійствах ведичної релігії відводилася богу вогню, якого вважали посередником між небом і землею й звали:

6. Найпопулярнішим богом ведійського пантеону, якому присвячено 250 гімнів Рігведи, є:

7. Головною брахманістською культовою дією було:

8. Найважливішими з численних богів в

9. Джайнізм як релігія виник в Індії:

10. Центральне місце у філософії сикхізму посідає поняття:

Рекомендована література

1. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религии. — М.: Наука, 1977. — 427 с.

2. Васильев Л.С. История религий Востока. — М.: Прогресс, 1988. — 475 с.

3. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные прои­зведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под. ред. Я.П. Мак-Грила. — М.: Ис­кусство, 1996. — 583 с.

4. Гусева Н.Р. Индуизм. — М.: Изд-во АН СССР, 1952. — 379 с.

5. Иллюстрированная история религии: В 2 т. — М.: ИФ РАН, 1993.

6. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М.: Республика, 1996. — 483 с.

7. История религий: В 2 т. / Под ред. проф. Д.П. Шантеты де ля Cocce. — М.: Республика, 1997.

8. История религии: Учебник: В 2 т. / Под общей ред. И.Н. Яблокова. — М.: Вариант, 2002.

9. Кейпер Ф. Труды по ведийской мифологии — М.: Правда, 1986. — 517 с.

10. Лубский B.I., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій: Навч. посібник. — К., 2002. — 634 с.

11. Лубський В.І. Релігієзнавство. Підручник для вузів. — К.: Вілбор, 1997. — 480 с.

12. Лысенко В.Г., Терентьев А.А., Шохин В.К. Философия джайнизма. — М.: Наука, 1993. — 427 с.

13. Ольденбург ОФ. Культура Индии. — М.: Наследие, 1993. — 355 с.

14. Религии Древнего Востока. — СПб.: Наука, 1997. — 491 с.

15. Томпсон М. Восточная философия. — М.: Республика, 1999. — 657 с.

16. Эрман В.Г. Очерк истории ведийской литературы. — М.: Высшая школа, 1990. — 150 с.