7.6. Джайнізм

Виникнення та еволюція джайнізму. Деякі дослідники вважають, що джайнізм і бу­ддизм виникли майже одночасно, навіть висловлюють думку, що в середині І тис. до н.е. джайнізм був поширений в Індії більше, ніж буддизм.

У VI ст. до н.е., як вважає індійський історик Н.К. Сінха, джайнізм вів конкурентну боротьбу з буддизмом і, маючи перевагу над ним, поширився навіть на Південну Індію. Засновник першої відомої династії Маур’я Чандагупта певний час сповідував джайнізм. Деякі дослідники вважають, що Будда і Махавіра одна особа, а буддизм і джайнізм різ­ні гілки одного вчення.

Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599 -527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру («великий герой») цілком достовірною особою. Він належав до варни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відомий як переможець пристрастей ніг- рантх («вільний від світу»). Його послідовники стали називатися нігрантхами, джайна- ми, звідки й походить назва нової релігії. Джайни вважають Махавіру двадцять четвер­тим тіртханкаром (засновником віри); першого звали Рімбаха, він жив у ранньому пер­вісному суспільстві. У нього було одинадцять безпосередніх учнів ганадхарів, яких джайни вважають святими.

Общину джайнів створив нібито двадцять третій тіртханкар Паршва, який пропові­дував чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси — вегетаріанство джайнів), не кради, ігноруй мирські справи, будь правдивим. Характерним для джайнів був аскетизм.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Мо­нахи жили поблизу міст у лісах і печерах, так щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Миряни, у свою чергу, змушені були дотримуватись шлюбної вірності, обмежувати свої потреби, раз на місяць жити як монахи.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув значного поширення, яке не припинялося і після його смерті.

Общини джайнів очолюють ачар’ї глави общин. У середині общин існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Ко­жна група має своїх аскетів. Демократичність груп проявляється в тому, що за пору­шення релігійних правил, винного, якщо — це аскет чи ачар’я, виключають з общини. Вступ до групи вільний, без кастових обмежень.

У джайністів є ряд спільних з буддизмом віроповчальних положень. Це віра в пере­родження душі, вчення про карму, те, що добрі справи врятують людину від подальших породжень і віра в обов’язковість періодичних появ пророків і богів, які будуть зміц­нювати релігію і підсилювати її вплив.

Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джіви — це поєднання душі з тілом, яке, опови­ваючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені поєднання духовного з тілесним утворюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої люди і боги.

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвоприношення тварин, концепцію ство­рення світу богами. Вони вважали, що весь світ одухотворений, все має свою душу і тому потребує дбайливого ставлення до себе. Важливим положенням соціального хара­ктеру у джайнів є заперечення вари усі люди рівні, потрібно берегти людське життя.

Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і найповнішим виразом сил, які є в душі лю­дини. Душа може бути врятована за допомогою трьох цінностей: вірної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його проявах, він усі- ляко заохочує пустельництво.

Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джай- ністи допускають жінок до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато простіший культ. На молитовних зборах вони читають священні тексти, нескладні ритуали проводять оголеними. Пред­метами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів це зображення голих чоловіків, у светамбарів статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі при­носять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає статую молоком чи особливою ароматичною водою.