Джайнізм

Коли в VI ст. до Р.Х. брахманізм перестав задовольняти релігійні потреби індійців, бо створив надто складну систему культу з числен­ними обрядами і жертвоприношеннями, які неможливо було викону­вати без жерців, а внутрішні закони розвитку релігії, логіка взаємодії релігій вели до поглиблення її філософського змісту, в країні посили­лися релігійні пошуки, виявом яких стало утворення буддизму.

Вважають, що виникнення джайнізму і буддизму було майже одно­часним, причому навіть висловлюють думку, що в середині 1 тис. до Р.Х. джайнізм був поширений в Індії більше, ніж буддизм.

У VI ст. до Р.Х,, як вважає індійський історик Н.К. Сингх, джайнізм вів конкуренту боротьбу з буддизмом, мав перевагу над ним, поширив­ся навіть на Південну Індію. Засновник першої відомої династії Мау- р’я Чандраґупта якийсь час прихилявся до джайнізму. Інші ж дослід­ники вважають, що Будда і Магавіра — одна особа, а буддизм і джай­нізм — різні гілки одного вчення.

Реалізуючи релігійні шукання, нові тенденції розвитку релігії, Вард- гамана Магавіра (527-500 до Р.Х.) виступив з проповіддю нової ре­лігії. Більшість дослідників вважають Магавіру (що означає «Великий герой») цілком достовірною особою. Він належав до варни кшатріїв, до ЗО років жив у родині, його родичі були при владі. Потім дванад­цять років був пустельником, жив без одягу і їжі. З 42 років стає відо­мим як переможець пристрастей — джайн, як ніргрантг («вільний від світу»), його послідовники стали називатися джайнами, иіргрантгами, перша назва і склала основу назви нової релігії.

Громаду джайнів створив, нібито, двадцять третій тиртганкар Пар- шва, який проповідував чотири істини: не вбивай нічого живого (звід­си — вегетарианство джайнів), не кради, будь чужим для мирських справ, будь правдивим. Щоб спастися, слід було бути ще й аскетом. Магавіра до цього додав цнотливість для ченців.

Громада джайнів складалася з ченців і мирян. Монастирів у джай­нів не було. Ченці жили біля міста в лісах або печерах, щоб миряни бачили їхнє аскетичне життя. Миряни мусили дотримуватися шлюб­ної вірності, обмежувати свої потреби, раз у місяць жити як ченці й увесь місяць їх годувати.

Ще за життя Магавіри джайнізм набрав великого поширення. А пі­сля його смерті рух ширився, але весь час у ньому виникали все нові й нові дрібні течії. Десь у ПІ ст. до Р.Х. у джайнізмі склалися дві течії — светамбари, які носили тільки білий одяг, і дигамбари («одягнені про­стором»), які ходили голими, як колись ходив Магавіра. Але це була різниця, яка найбільше впадала у вічі. Були ще й інші відмінності. Ди­гамбари своїх святих зображують лише нагими без прикрас, светамба­ри — в одягу і допускають прикраси. Перші заперечують канон, за­тверджений у III ст, до Р.Х. в місті Паталіпутрі, другі — визнають. Перші твердять, що Магавіра не був жонатий і завжди був цнотливим, другі — був, але став цнотливим аскетом у ЗО років.

Можна перелічити ще багато різних розходжень між дигамбарами і светамбарами. Але це цікаво лише фахівцям з джайнізму і самим джай- нІстам. Ці та інші розходження спричинилися до утворення величез­ної кількості сект, груп І підгруп джайністів, які існують і до цього часу. Але це не заважає їм активно спілкуватися, підтримувати один одного у міжконфесійному протистоянні.

Громади джайнів очолювалися ачар’ями — главами громад. В гро­мадах існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Кожна група має своїх аскетів. Демо­кратичність груп виявляється в тому, що за порушення релігійних пра- вил винного, навіть коли це аскет або ачар’я, виключають з громади. Вступ до груп вільний, без кастових обмежень.

Священні книги джайнів містять повчання Магавіри, розбавлені доповненнями його послідовників.

Відомо, що собор джайнів у Паталіпутрі в Ш ст. до Р.Х. об’єднав усі ці повчання в і 2 частин (анґ), згодом остання апі'а була втрачена, У V ст. собор у Валабгі перередагував ті одинадця ть книг, що залишили­ся, але дигамбари не визнали нововведень. Твір цей має назву «Сидган- та» (від сидги — досконалий), Книги ці написані загальнодоступною на той час мовою пракриті. З VII ст. по Р.Х. джайніська література ко­ристується лише санскритом,

У джайністів є ряд спільних із буддизмом віровчительних положень. Це віра в переродження душі, вчення про карму, в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перероджень і віра в обов’язко­вість періодичних з’явлень пророків і богів, які зміцнюватимуть релі­гію і посилюватимуть її вплив.

Віровчительною основою джайнізму є вчення про дживів («живі істоти»), які існують у бутті недовершеному і бутті довершеному. Не­дов ершене буття дживи — це з’єднання душі з тілом, яке обплітаючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені з’єднання духовного з тілесним утворюють ієрархію живих істот, на вершині якої — люди і боги. Вище богів — дживи, вільні від тіла, від матеріального. Перехід з нижчих ланок ієрархії до вищих відбувається відповідно до аскетич­них заслуг душі, з’єднаної з тілом, коли знищується тілесний елемент.

Джанни заперечують авторитет Вед, жертвоприношення тварин, концепцію створення світу богами. Вони вважають, що весь світ оду­хотворений, все має свою душу і тому весь світ потребує дбайливого до себе ставлення. Важливим положенням соціального характеру у джайнів є заперечення варн — ус І люди є рівними, всюди потрібно берегти людське життя.

Людині джайни приділили особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і найпов­нішим виявом сил, які є в душі людини.

Душа може бути врятована за допомогою трьох коштовних речей: правильної віри, правильного знання і правильної поведінки. Джай­нізм високо оцінює аскетизм в усіх його формах, всіляко заохочує пус­тельництво. Поважання людської особи знайшло вияв у гуманному став-

іні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецтва, дозволя- з їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнів, порівняно з брахманізмом, значно спрощений культ, литовці збори провадять для читання священних текстів. Несклад­ній є ритуали, їх, до речі, здійснюють оголеними.

Предметами обожнення є статуї тиртганкарів. У дигамбарів це зо- окення голих чоловіків, у светамбарів — статуї, обтягнуті тканина- з коштовними каменями. Вірні приносять їм жертви — квіти, пло- солодощі, рис, тричі обходять статую, читаючи молитви. Щодня ець обливає статую молоком або особливою ароматичною водою. В Індії налічується декілька мільйонів джайнів. Поширений джай- м нині серед гендлярів і лихварів, яких єднає у впливову економія- силу. Єдиної джайніської Церкви не існує через численні культові їходження, але внутріджайніські зв’язки є дуже ефективними. На нові джайнізму виросла своєрідна культура зі специфічним джаймі­сим образотворчим мистецтвом, літературою та архітектурою.