Брахманіський культ

Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробці релігійного культу.

Усі боги набирають націоналізованого скульптурного вигляду. Так, Брахма зображується чотириликим І чотирируким, що має підкресли­ти його фізичну досконалість: він усе бачить, усе чує, усе може, він набагато вищий за інших богів, не кажучи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманіська міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті й закохався в неї, але вона, вважа­ючи його своїм батьком, всіляко уникала його. Тоді, щоб бачити її усю­ди, Брахма став чотириголовим. Сарасваті піднялась догори, на небо. Брахма надбав і п’яту голову. Сарасваті мусила стати його жінкою. П’яту голову Брахма все ж втратив у боротьбі з Шивою.

Богиня Сарасваті є богинею мудрості, наук, писемності, музики та співів. Це — вродлива жінка з чотирма руками, в яких — книжка, квіт­ка лотосу та барабан. Так унаочнювалися сфери її діяльності.

До особливостей брахмапіського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотемізму. Майже кожне боже­ство ототожнювалося з якоюсь твариною: Вішну — з міфічним птахом Ґарудою, Шива — з биком, його жінка Калі — з тигром і т.ін. Священ­ними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною росли­ною — лотос.

Культові споруди брахманізму були примітивними. Здебільшого це — ритуальні майданчики з постійним чи тимчасовим вівтарем або просто жертовним вогнищем. Цю саму роль виконувало подекуди й домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвоприношення. Згідно брахма- ніського віровчення, жертвоприношення становлять сенс життя, є го­ловним засобом досягнення кращого перевтілення, це і є якраз тим добром, яке відкриває шлях до нього, а непринесення жертв — це зло, яке невідворотно перешкоджає кращому перевтіленню. Отже, вірний брахманіст увесь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення су­проводжували усі більш-менш значні події в житгі вірного.

Одночасно з жертвоприношеннями великого значення надавали обрядам очищення. Дотримання ритуальної (а водночас і фізичної) чистоти визнавалося як неодмінна умова успішного жертвоприно­шення.

Ритуальна практика передбачає обов’язкове приготування та вжи­вання соми (від «вичавлювати»). Для цього з якоїсь рослини (назву якої точно не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомо­гою давильних каменів, проціджували, змішували з водою і молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галю- циногенний ефект, викликало екстатичний стан. Надалі цей напій одер­жав свого бога тієї ж назви. Бог Сома— всезнайний, небесний, все- збуджувальний тощо. Його викликали і його вшановували під час ви­готовлення священної соми.

Ускладнення віровчення, його запис (крім Вед, у Брахмані) зумови­ло посилення ролі жерців цієї релігії. Вони дістали назву брахманів і утворили, як зазначалося, особливу варну в суспільстві, Вони є знав­цями і тлумачами священних текстів, виконавцями жертвоприношень. З утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах, брахмани виконують не тільки релігійні функції, а й світські, вони є чиновниками, суддями, управителями; склавши основу Індійської інте- ліґенції, вони відіграли певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція продовжується і в сучасній Індії,

Ще однією особливістю брахманіського культу було пустельницт­во, Пустельник, що покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив насамотІ, був аскетом, для брахманіста уособлював ідеал завершення життєвого шляху. Пустельництво було також необхідною ланкою для отримання вищого знання, здобуття слави святого мудреця.

Ці та багато Інших культових положень брахманізму увійшли в індій­ський побут, набули стійкої традиції і живуть у сьогоднішній Індії,

9.4.