Відродження Вавилону та формування культу бога Мардука

Релігія Вавилону. Існування шумеро-аккадської держави на короткий час було перерва­не завоюванням її близько 2200 р. до н.е. горцями гутіями, панування яких тривало до 2109 р. до н.е.

На чолі цієї держави стала III династія міста Ура. Це була класична стародавньосхі- дна деспотія з розвиненим бюрократичним апаратом. У ньому всі храмові і царські зе­млі були об’єднані в єдине державне господарство. В єдину систему були злиті релігій­ні культи. Верховним божеством став бог Енліль з міста Ніппур, другим за значенням бог Нанна (Зуен, Суен), що був хранителем Місяця. Царі обожнювались. Утвердилося вчення про те, що боги створили людей для того, щоб вони годували їх жертвами і зві­льнили від праці. Царі ж, які дістали владу від богів, мали такі самі права, як і боги.

Як і Аккадська держава, III династія Ура проіснувала трохи більше століття, але за цей час релігійний розвиток мав значні успіхи.

У першій половині XX ст. до н.е. відбувається поступове зростання ваги і авторите­ту міста Вавилон на річці Євфрат (на південь від сучасного Багдада). Від 1894 по 1595 р. до н.е. в утвореному царстві, яке дістало назву Старовавилонського, правила і Вавилонська династія. Визначних успіхів ця династія домоглася за царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який відомий історії як перший у світі законодавець, який ство­рив звід законів. У Старовавилонській державі триває процес створення загальнодер­жавної релігії. Вавилон, що одержав статус столиці, зробив свого місцевого бога Мар­дука головним богом держави. З’являється новий космогонічний міф: богиня первісного океану Тіамат, що була невдоволена появою Енліля і всіх інших богів, ви­рішила знищити їх. Нещасні боги тремтіли від жаху і не наважувались виступити проти неї. Молодий бог Мардук згодився вступити у двобій з Тіамат, але за це зажадав від бо­гів визнати його зверхність над ними.

Отже, Мардукові належали тепер усі жертви й почесті, а решта вела жалюгідне жит­тя: вони харчувалися травою, пили воду з калюж, ходили голі. Бог повітря Енліль, що все ж таки мав якесь старшинство, і бог мудрості Енке наказали богові Лахару створити овець і кіз, а його сестрі богині Ашнаї створити злаки і посіяти їх. Але боги працювати не вміли і не хотіли. Тоді Енке виліпив з глини людей, оживив їх і примусив працювати на богів. Отже, люди мусили працювати на богів, вклонятись і приносити жертви Мар­дукові.

Особливої уваги заслуговує міф про створення богом Еа першої людини Адапа, яка мала бути безсмертною, але за свої помилки була позбавлена цього.

У Вавилонській міфології з’явився міф про всесвітній потоп. За цим міфом, боги ви­явили невдоволення непокорою людей, які мало шанували їх, не виконували їхні вказі­вки. Щоб знищити людей, боги викликали тривалі зливи, Тигр і Євфрат вийшли з бере­гів, і все людство мало загинути. Але бог Енкі зглянувся над одним з людей Утнапіштімом, що вів праведне життя, і порадив йому спорудити ковчег, у якому той разом з родиною і слугами перебув потоп. Так збереглося людство. С.Токарев вважає, що піднесення Мардука над іншими богами було намаганням вавилонських жерців встановити щось подібне до монотеїзму, що відбило процес політичної централізації у Дворіччі, а також те, що Вавилонія набирала риси світової держави. Але ця монотеїс­тична лінія розвитку релігії була блокована місцевим жрецтвом, яке не хотіло зміцнен­ня авторитету своїх місцевих богів.

6.5.