Шумерська література про релігійне уявлення та культи

Виникнення шумеро-аккадської релігії. Заселення території Дворіччя відбувалося ще в IV тис. до н.е.: зі сходу йшли шумери, із заходу і північного заходу семіти. Вони швидко злилися з нечисленними аборигенами і утворили два різних народи: тнумерсь- кий і аккадський.

У цих племен уже руйнувався родовий лад, складалася община з общинною власністю на землю, утворилась племінна знать, а потім дрібні шумерсько-аккадські міста-держави.

Таке місто утворювалося з кількох сільських общин, які жили в кварталах міста. Вони мали самоврядування. У кожної общини був свій храм місцевого бога- покровителя. На чолі міста стояв правитель, що був воєначальником і верховним жер­цем одночасно. Коли він підкоряв інші міста, то вже отримував титул царя. Релігія шу­мерів і аккадців була звичайною племінною релігією. Існував справжній політеїзм, крім бога-покровителя племені у кожній общині було багато інших богів. Характерно, що слідів тотемізму у шумерів майже немає, про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орлів з лев’ячою головою. У містах-державах аккадців кількість богів була значно більшою за рахунок семітського пантеону. Дослідники налічують 2500-3300 імен шумеро-аккадських богів, причому се­ред них завжди існувала певна ієрархія.

Між містами-державами відносини переважно були ворожими, всі вони домагалися підкорення один одного. У XXV ст. до н.е. панівного становища досягла держава Ла- гаш у нижній течії р. Тигру, згодом вона стала основним ядром держави Шумер. У се­редній течії Тигру, де він найбільше зближується з р. Євфратом, утворилась держава Аккад. Саме в цій державі з’явилися загальнодержавні боги: Ан (Ану) бог неба Енліль бог повітря, Енкі (Еа) бог мудрості. В цих антропоморфних богах особлювались уяв­лення людей того часу про деспотичну владу земних царів. Особливо зміцніли ці анімі­стичні уявлення з розвитком шумеро-аккадської державності, коли в кінці XXIV ст.

Характеризуючи шумеро-аккадський анімізм, слід відзначити, що в ньому ще не бу­ло розроблено вчення про душу, її посмертне життя. Душі мертвих потрапляли в підзе­мне царство, де вели невиразне, пасивне життя, ніякої потойбічної відплати ще не було. Це значно обмежувало психологічні можливості цієї релігії, вона не давала навіть ілю­зорної втіхи і надії на майбутнє посмертне блаженство гнобленим і поневоленим.

Космо-і-антропогенез шумерської міфології. У III тис. до н. е. у шумеро-аккадців склалася багата міфологія, коріння якої беруть початок у міфологічному світогляді до- релігійної епохи.

У шумерів виникли космогонічні міфи. За цими міфами, створення світу відбувало­ся так: спочатку існував первісний океан, водний хаос, що мав вигляд велетенської жі­нки. У ній зародилася твердь у вигляді гори, на вершині якої був бог неба Ан (аккадці звали його Ану), а з підніжжя гори утворилась богиня землі Кі. Це було шлюбне по­дружжя, яке між собою породило бога повітря Енліля. Енліль швидко виріс і вирішив звільнитись ножем він розкраяв гору, бог Ан опинився на небі, мати-богиня Кі стала землею, а Енліль заповнив увесь простір і породив усіх богів. Першим з дітей Енліля був бог Місяця Зуен, який, у свою чергу, народив бога Сонця Уту (у аккадців Шамаш) і богиню зірки Венери Інанну (у аккадців Іштар), яка виконувала також функції богині родючості і кохання. Відзначимо, що у шумерів Зуен був старший від Уту, тому доба у них починалася звечора. Згодом це успадкували багато народів, зокрема іудеї, тому у них святковий день субота починається ввечері у п’ятницю.

Безумовно, шумерська космогонія породжує безліч питань, але, без сумніву, перед нами перша в історії людської думки спроба пояснити появу існуючого навколо нас світу.

Шумери створили досить розвинену міфологію, яка потім була успадкована іншими релігіями. Серед них міф про бога, що вмирає і воскресає. Це міф про Таммуза (Думузі) та Іштар (Інанну). Іштар чомусь забажала побувати в підземному царстві. Та, коли вона спустилась туди, судді того царства умертвили її. Вавилонський бог Енкі повернув її до життя. Але замість Іштар до підземного царства мусив піти хтось інший. Така місія ви­пала на долю чоловіка Іштар бога рослинності Таммуза. Коли він помер, у країні поча­вся занепад. Це перелякало добрих богів, які піклувалися про людський добробут. Іш- тар знову йде до підземного царства, воскрешає свого чоловіка і повертає його на землю. В країні поновлюється життя.

6.4.