Загальне уявлення про волю

Людина як активна істота не тільки сприймає навколишній світ, певним чином ставиться до нього, але і реагує на його впливи, сама перетворює середовище для власних цілей. Іноді реалізація поставленої мети не викликає складності, не вимагає зусиль, проте частіше досягнення мети пов’язано з подоланням труднощів, пе­решкод, які бувають як внутрішніми (залежать від людини), так і зовнішніми (не залежать від неї).

Воля - це свідома організація і саморегуляція людиною влас­ної діяльності і поведінки, спрямованих на подолання труднощів під час досягнення поставленої мети.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і на­віть смерть. У літературі описаний випадок, коли льотчик “затри­мав” смерть до посадки літака і, здійснивши її, одразу помер. Яск­равим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт: у V ст. до н.е. грецький воїн пробіг 42 км з містечка Марафон до Афін і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. На його пам’ять названо біг на довгу дистанцію як марафонський (42 км 195 м). Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає у тому, що людина здійснює владу над со­бою, контролює власні імпульси, а в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, проте це відбувається без будь-якого свідомого наміру. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як, опановуючи закони природи, людина перетворювала її власними цілеспрямованими діями. Коли після битви при Бородіно у 1812 р. уславлений маршал напо­леонівської армії Мюрат докоряв генералам у недостатній енергій­ності кінноти, один із них відповів: “У всьому винні коні - вони недостатньо патріотичні.

Функції волі. У психічній діяльності людини воля виконує дві взаємопов’язані функції: спонукальну і гальмуючу. Спонукальна - організація активності людини. Якщо активність виступає власти­вістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовле­ністю дій та поведінки щодо реалізації свідомо поставленої мети. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але 194

при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи зміст дії (робить його більш значущим).

Гальмівна функція - стримування небажаних проявів актив­ності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінки, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції. Так, професійна діяльність вимагає дотримання етичного кодексу, що не дозволяє проявляти агресивність та інші негативні емоційно-вольові прояви щодо суб’єктів взаємодії.

Воля - це здатність контролювати діяльність і активно спрямовувати її на досягнення своїх цілей. Вона є особливою фор­мою не лише вміння чогось досягти, але й уміння відмовитися від чогось, коли це потрібно (А. Макаренко).

Вольовий процес, як правило, включає три етапи:

Підготовчий. На цьому етапі виникають мотиви і ставиться конкретна мета. Людина усвідомлює, аналізує ситуацію, що ста­лася, вибудовує подальшу стратегію поведінки.

Основний. Пов’язаний з виконанням прийнятого рішення, з подоланням часто серйозних зовнішніх і внутрішніх труднощів.

Заключний етап вольового процесу характеризується підве­денням підсумків зробленого.

Аналіз вольової поведінки дозволяє визначити окремі во­льові якості, до яких належать: цілеспрямованість, рішучість, на­полегливість, витримка, сміливість, дисциплінованість.

За висловленням І. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально- змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з од­нієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуа­ції, важливості виконуваних операцій, можливих результатів вчи­нків. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції дозволив встановити, що вони залежать від особливостей нервової діяльно­сті, від особистісних якостей, від звичок, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

- контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

- узгодження спонукань, переключення психічної активно­сті, координацію дій;

- санкціонування як виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

- посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складнішою є здійснювана психічна діяльність, тим більше перепон на шляху до реалізації мети і, відповідно, більше вольових зусиль докладає людина, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабкість чи дискомфорт. Отже, зусилля є ва­жливим проявом вольової саморегуляції особистості.

Залежно від цілей, які ставить перед собою особистість, сис­теми її моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, амо­рально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольо­вий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам.

Суттєво сприяють зниженню тривоги арттерапевтичні тех­ніки, зокрема “Малювання по мокрому”, “Дефрагментація тра­вми” (А. Старовойтов), “Образ-Я”, “Автопортрет”, “Рольова карта у вигляді лоскутної ковдри”, “Картина світу”, “Моя тривога і життя без неї”, “Що допомагає мені у складних ситуаціях”, “Аква- тіпія”, “Пейзажі емоційного стану”. Оскільки будь-які невідреда- говані емоції залишаються у тілі, практика терапевтичної допо­моги фокусується на роботі з ним. До спеціальних прийомів, які підсилюють терапевтичний ефект, відносимо техніку “Ву” (П. Ле- він), візуалізації, біосугестивну терапію (О. Стражний). Остання 196

доволі позитивно зарекомендувала себе для корекції психосомати­чних розладів, роботи із залежностями. Метод біосугестивної те­рапії включає в себе поєднання прийомів вербального і невербаль­ного навіювань у стані легкого трансу. Префікс “біо” означає, що застосовується не лише сугестія, але й інші фактори (контакт до­лоні, відповідна постава голосу, індукція тощо).

Поряд із вище названими техніками доцільно застосовувати модель BΛSIC Ph (М. Лахад), яка дозволяє клієнту екологічно на­гадати про особистісні ресурси (віра, емоції, спілкування, твор­чість, когніції, фізична активність) і, як наслідок, знизити рівень особистісної тривоги і стресу.

Самостійно зменшити рівень тривоги можна на основі засто­сування таких прийомів, як вживання у стресовій ситуації води, їжі; переключення внутрішньої уваги на зовнішні предмети (раху­вання у зворотному порядку тощо); дихальні практики (дихання по квадрату); йога; метод Х. Ллієва “Ключ”.

11.4.