Фрустрація: причини, способи реагування, наслідки. Загальне уявлення про саморегуляцію. Основні підходи до розуміння сутності саморегуляції. Прийоми саморегуляції емоційних станів

Фрустрація (від лат. frustratio - омана, марне очікування) - психічний стан людини, що виявляється в характерних переживан­нях і поведінці, і те, що викликається об’єктивно непереборними (або суб’єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб’єкта.

Фрустрація - своєрідний емоційний стан, характерною озна­кою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безна­дійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, від­чай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з ін­шими, особливо в колективі, в якому людина не отримує підтри­мки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка лю­дини, яка зачіпає її особистісно - її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності - спричиняє стан фрустрації.

Найпомітнішими проявами поведінки людини у стані фруст­рації також є такі: апатія, агресія, регресія (поведінка, яка набли­жена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипія (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).

Сильна за своїм ступенем фрустрація сприяє порушенню діяльності людини, зникає її результативність. Чинники цього стану призводять і до виникнення агресії як наслідку емоційного виснаження. Цей стан може спрямовуватися на всіх навколишніх осіб і, зокрема, й на себе.

Депресія може стати ще одним наслідком фрустрації за умови, що направленій на конкретну мету поведінці людини починають пе­решкоджати різні зовнішні чинники. Фрустратори також можуть привести людину від одної дії до іншої, яка здається їй легшою або доступнішою, але насправді не є такою. Така зміна діяльності стає приводом до втрати наполегливості та цілеспрямованості.

Одним з найгірших наслідків впливу фрустрації на людину є зміна її характеру.

Польський учений Я. Рейковський зазначає: “Прагнучи все більш ефективно контролювати навколишній світ, людина не хоче миритися з тим, що у ній самій може існувати щось таке, що зво­дить нанівець зусилля, що докладаються, заважає здійсненювати свої наміри. А коли гору беруть емоції, дуже часто все відбува­ється саме так”. Як бачимо, на думку Я. Рейковського, емоції не повинні брати гору над розумом.

Подивимося, як він оцінює ситуацію щодо можливостей ро­зуму змінити це: “Аж до сьогодні люди були здатні лише конста­тувати суперечність між “голосом серця і голосом розуму”, але не могли ні зрозуміти, ні позбутися її”.

Погоджуємось з Я. Рейковським, що розумно керувати сво­їми емоціями ми ще не навчилися. Але як керувати, коли емоцій багато, а розум, у найкращому випадку, один. Не володіючи при­таманною розуму логікою у вирішенні проблемних ситуацій, емо­ції беруть іншим - своєрідною життєвою спритністю, яка дозволяє проблемну ситуацію перетворити на безпроблемну. Психологи встановили, що емоції дезорганізують ту діяльність, внаслідок якої вони виникли. Наприклад, страх, який виник через потребу подолати небезпечну ділянку шляху, порушує або навіть паралізує рух до мети, а бурхлива радість з приводу успіху в творчій діяль­ності знижує творчий потенціал. У цьому проявляється нерозум­ність емоцій. І навряд чи вони вціліли б у суперництві з розумом, якщо б не навчилися перемагати “хитрістю”.

Так, страх зупиняє перед важкодосяжною метою, але додає сил та енергії для втечі від небезпек, що підстерігають на шляху до неї. Г нів дозволяє змітати перешкоди, які не вдається розумно обійти; радість дає можливість задовольнитися тим, що уже є, утримуючи від нескінченної гонки за всім, чого ще немає.

Емоції - еволюційно більш ранній механізм регуляції поведін­ки, ніж розум. Тому вони вибирають і більш прості шляхи вирі­шення життєвих ситуацій. Емоції додають енергії, оскільки без посередньо пов’язані з фізіологічними процесами, на відміну від розуму, якому підпорядковуються не всі системи організму.

Під значним впливом емоцій в організмі відбувається така мобілі­зація сил, на яку розум не спроможний ні наказами, ні проханнями, ні спонуканнями.

Потреба розумно керувати своїми емоціями виникає у лю­дини аж ніяк не тому, що й не влаштовує сам факт появи емоцій­них станів. Нормальній діяльності і спілкуванню однаково переш­коджають і бурхливі некеровані переживання, і байдужість, відсу­тність емоційної залученості. Неприємно спілкуватися і з тим, хто “страшний у гніві” або “несамовитий в радості”, і з тим, чий згас­лий погляд свідчить про повну байдужість до подій. Інтуїтивно люди добре відчувають “золоту середину”, яка забезпечує най­більш сприятливу атмосферу в різних ситуаціях спілкування. Уся наша життєва мудрість спрямована проти емоційних крайнощів. Якщо горе - “не варто побиватися”, якщо радість - “не дуже радій, щоб потім не плакати”, якщо відразу - “не будь надто вибагли­вим”, якщо апатія - “отримуй задоволення від життя!”

Подібними рекомендаціями щедро ділимося один з одним, оскільки добре усвідомлюємо, що некеровані емоції можуть за­вдати шкоди і самій людині, і взаєминам з оточуючими. На жаль, до мудрих порад рідко прислухаються.

Важко очікувати, що людина почує голос чужого розуму, коли свій власний безсилим. Так і повторюють ці голоси “Потрі­бно тримати себе в руках”, “Не слід піддаватися слабкості” тощо. Пригнічуючи емоції “наказовому порядку”, найчастіше досягаємо протилежного ефекту - збудження посилюється, а слабкість стає нестерпною. Коли неможливо перебороти переживання, людина намагається придушити хоча б зовнішні прояви емоцій. Проте зовнішній спокій при внутрішньому розладі обходиться до­рого: розсерджені пристрасті завдають власному організму удари, від яких він довго не може оговтатися.

Американський психолог Р. Холт довів, що неможливість висловити гнів призводить до подальшого погіршення самопо­чуття і стану здоров’я. Постійне стримування проявів гніву (у мі­міці, жестах, словах) може сприяти розвитку таких захворювань, як гіпертонія, виразка шлунка, мігрень та ін. Тому Р. Холт пропо­нує виявляти гнів, але робити це конструктивно.

Як же зберегти контроль над інтенсивністю почуття, якщо перше, що втрачається в гніві, - це здатність управляти своїм становищем? Тому ми і не даємо волю своїм емоціям, бо не впев­нені в можливості зберегти контроль над ними і направити їх у конструктивне русло.

Традиційна стриманість японців щодо публічного виявлення почуттів сьогодні сприймається ними як можливе джерело зроста­ючої емоційної напруги. Не випадково їм належить ідея створення роботів, які виконують функції “цапа відбувайла”. У присутності людини, яка бурхливо проявляє свій гнів, такий робот низько кла­няється і просить вибачення: це передбачено закладеною у його електронний мозок спеціальною програмою. Хоча ціна на цих ро­ботів досить висока, вони користуються великим попитом.

Люди давно намагалися знайти спосіб вплинути на свій емо­ційний світ. Така система регуляції емоцій заснована на гімнастиці йогів.

Наглядові члени цієї індійської секти помітили, що під час неприємних емоцій дихання стає обмеженим, поверхневим або пе­реривчастим, збуджена людина приймає пози з надмірно підвище­ним тонусом м’язів. Встановивши зв’язок між позою, диханням і переживаннями, йоги розбили ряд фізичних і дихальних вправ, які дозволяють позбавлятися від емоційної напруженості.

Однак філософська концепція йогів така, що метою постій­ної вправи є не розумний контроль над емоціями, а позбавлення від них у прагненні досягти повної безтурботності духу. Окремі елементи системи йогів використовувалися під час створення сучасного методу психологічної саморегуляції - аутогенн ого тренування.

Отже, фрустрація є результатом невдачі, яка проявляється не­рвовою системою у вигляді агресії. Головним запобіганням цьому є самоконтроль, який можна вдосконалювати завдяки перенаправ- ленню енергії в корисне русло.