Поняття про уяву, її види, прийоми та функції

Уява - форма психічного відображення, яка полягає у ство­ренні образів на основі раніше сформованих уявлень. Уява як своєрідна форма відображення дійсності здійснює мисленевий вихід за межі безпосередньо сприйнятого, сприяє передбаченню майбутнього, “оживає” те, що було раніше.

Уява породжується трудовою діяльністю й розвивається на її базі. Вона значно розширює і поглиблює процес пізнання. Уява ві­діграє вагому роль у перетворенні об’єктивного світу. Перш ніж змінити щось практично, людина змінює його подумки. Уява є важливою складовою творчого процесу, глибше й повніше відо­бражає дійсність.

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості. З її діяльністю пов’язане формування ряду морально- психологічних якостей особистості; ідейна переконаність, почуття обов’язку, гуманність, цілеспрямованість, наполегливість. Також процес уяви нерозривно пов’язаний з емоційно-вольовою і пізна­вальною сферами особистості.

Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення, є пізнавальним процесом. Специфічна уява полягає у переосмисленні попереднього досвіду. У зв’язку з цим вона нерозривно пов’язана саме з пам’яттю. Уява також тісно взаємопов’язана з процесом сприймання, адже вона включає сприймання, впливає на створення образів сприйнятх предметів і водночас сама залежить від сприймання. Тією самою мі­рою уява також пов’язана і з мисленням.

Уява виникає у проблемній ситуації, мотивується потребами особистості, її основу становить випереджаюче відображення.

Ці ж особливості існують і у процесі мислення. Тож важливо за­значити відмінне між цими поняттями. Випереджаюче відобра­ження дійсності, здійснюване в процесі уяви, відбувається у вигляді яскравих уявлень, тоді як у процесах мислення воно відбу­вається шляхом оперування поняттями.

Під час сприймання уява доповнює елементи об’єктів, яких бракує, приносить у пам’ять зміни щодо можливого майбутнього, разом з мисленням виходить за межі наявного і відкриває шлях до майбутнього.

Співвідношення мислення та уяви змінюється залежно від особливостей завдання, що постало перед індивідом. Якщо його вихідні дані чітко окреслені, то розв’язок знаходять переважно унаслідок процесу мислення, якщо умова завдання чітко не визна­чена, то починяють діяти процеси уяви. Задача, яку розв’язує вче­ний, містить, як правило, чітко окреслене відоме і невідоме, а тому потребує мислення. Завдання, що його вирішує письменник, не має такої чіткості, і це відкриває йому простір для уяви. Цим пояс­нюється і бурхливе фантазування у дитячому віці: тут немає умов, які б обтяжували пошук виходу з незрозумілої ситуації.

Фізіологічною основою уяви є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, в процесі якої відбувається утворення нових систем тимчасових зв’язків на основі раніше сформованих. Важ­ливу роль у їх створенні відіграє слово. Передбачають, що фізіо­логічні механізми уяви розміщені не тільки в корі, а й у більш гли­боких відділах мозку - гіпоталамо-лімбічній системі.

Спостереження за людьми, які відрізняються вразливістю і багатою уявою, дають цікаві факти про вплив уяви на протікання фізіологічних процесів [4]. Так, наприклад, коли Флобер описував сцену отруєння Емми Боварі, героїні роману “Пані Боварі”, він від­чував у роті смак миш’яку. Вольтер щорічно хворів у річницю Варфоломіївської ночі. Думки про цей день, коли були вбиті ти­сячі безвинних людей, викликали у нього напад лихоманки: підви­щувалась температура, різко прискорювався пульс. Ідеомоторні

акти-рухи виникають тоді, коли людина тільки уявляє їх собі. Ар­тист Вольф Месінг брав за руку людину, пропонував думати, де покладена річ, і таким чином знаходив її. Або випадки, коли, во­лодіючи феноменальною яскравістю образів уяви й пам’яті, люди прискорювали або уповільнювали ритм роботи серця, переносили видалення зуба без наркозу.

Навіть деякі розлади психічної діяльності своїм виникненням зобов’язані надзвичайній вразливості й живій уяві - ятрогенні захворювання та дидактогенні захворювання.

З механізмами уяви пов’язані проблеми посттравматичного стресу - психічного й фізіологічного стану людини, яка зазнала психотравми навіть у далекому минулому. Психологи та психоте­рапевти, що працюють з людьми, які пережили трагедії, війни, по­жежі та вигнання тощо, зазначають, що їхні пацієнти терплять муки від яскравих уявлень пережитих подій, їхні ейдетичні образи доповнюються й модифікуються уявою, постійним страхом бути поверненим у ту психотравмуючу ситуацію. Відповідні психоте­рапевтичні впливи базуються саме на роботі з уявою, заміні уяв­них психотравматичних образів іншими та модифікації їх, інколи блокуванні образів пам’яті (зорових, слухових, тактильних).

Вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Як творчий принцип, бісоціація має ту саму глибинну відмінність від асоціації, як нетворчого принципу, що й уява від пам’яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоці­ативним є таке встановлення зв’язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній “асоціативній матриці”. Бісоціацією стає момент раптового зіткнення ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних 146

площин, контекстів. Раптова бісоціація двох зазвичай непорівню- ваних матриць завершується “стрибком думки” від одного асоціа­тивного контексту до іншого.

Відбувається переструктурування досвіду. Бісоціативний акт полягає в основі не лише уяви, а й гумору, де також досить важли­вим є момент раптової неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є відсут­ність стереотипного руху думки, а також стереотипних автомати­зованих навичок. Тільки в цьому динамічному стані психіки, віль­ному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Творчість була б неможливою без здатності індивіда до анти­ципації (лат. anticipatio - вгадування наперед, передбачення). Вона забезпечує проведення мисленого експерименту - уявної зміни створюваного образу - з метою перевірки певної гіпотези. Експе­риментуючи таким чином, і вчений, і художник, і письменник по­думки оперують об’єктом, наділяють його різноманітними власти­востями, комбінують, зіставляють та випробовують їх, з’ясовують можливість втілення образу в дійсність. Нерідко при цьому вони вдаються до ідеалізації - побудови досконалого образу - ідеалу, заради якого творить автор. Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам’яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім не потрібно стрибати з дев’ятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння. Об­рази антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.

У навчальній діяльності уява бере активну участь у відтво­ренні умов завдань і пошукову шляхів їх вирішення. Існує чимало завдань, які потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помітна роль уяви в літературній і художній творчості, де вона безпосередньо визначає і виникнення творчого задуму, і про­цес його втілення.

Серед функцій уяви важливо виділити такі:

1. Уявлення дійсністі в образах і можливість користуватися ними під час вирішення завдань. Ця функція уяви пов’язана з мисленням.

2. Регулювання емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовольняти потреби, знімати на­пругу.

3. Довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, зокрема сприймання, уваги, пам’яті, мислення, емоцій.

4. Формування внутрішнього плану дії - здатності викону­вати їх подумки, маніпулюючи образами.

5. Планування і програмування діяльності.

Залежно від мети та способів утворення нових образів виді­ляють такі види уяви:

- мимовільний (або пасивна увага) - створення нових обра­зів не скеровується спеціальною метою уявити певні предмети, явища, події (сновидіння, фантазування, ілюзії);

- довільний (активна увага) - скеровується спеціальною ме­тою створити образ певного об’єкта (репродуктивна, творча мрія, художня, наукова).

Залежно від характеру уяви визначають:

- творчий вид, який активізується там, де людина щодо суспільних потреб відкриває щось нове, знаходить нові види праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні блага; 148

- репродуктивний вид, тобто процес створення людиною образів нових для неї об’єктів на основі їхнього словесного опису, графічного чи музичного зображення.

Залежно від змісту діяльності виділяють:

- художній вид - характерною для художньої уяви є пере­вага чуттєвих (зорових, слухових тощо) образів, їх надзвичайна яскравість і детальність;

- науковий, технічний та ін.

За характером образів визначають:

- конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

- абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими обра­зами (схемами, символами).

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, наводяться такі типи уяви:

- пластична - яка застосовує точно визначені у просторі об­рази та їх сполучення, що відповідають дійсним зв’язкам предме­тів, має зовнішній характер;

- розпливчаста - застосовує емоційні образи, які не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

- містична - заснована символах; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

- наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки формуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що сформувалися, оживають логічні схеми);

- уява в практичному житті й механіці, образи якої за пот­реби втілюються в речову форму;

- уява у сфері торгівлі - найважливішу роль відіграє інтуї­ція, оскільки цей тип уяви зосереджений на здогадках;

- уява у сфері утопії - образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Етапами творчої уяви є: виникнення творчої ідеї, “виношу­вання” задуму, реалізація задуму.

Роль уяви зростає, коли особистість звертається до неї як до свого “інструменту” і використовує її як засіб творчості. У цьому разі вона буквально пронизує діяльність.

На рівні умов - це своєрідне рухове налаштування організму на наступне виконання операцій. Тут має значення ступінь розви­тку уяви. Досліджувані, серед яких були актори та особи, що не мали стосунку до театру, повинні були, заплющивши очі, уявити, ніби їхня ліва рука охоплює велику кулю, а права - маленьку. Після неодноразових спроб їм пропонували навпомацки порівняти тепер уже однакові справжні кулі. Виявилося, що серед акторів 85 % вважали кулі неоднаковими, тоді як серед представників контрольної групи таких було лише 42 %.

На рівні дій уява створює модель майбутнього результату, тобто є механізмом формування мети. Вона є засобом формування ідеального мотиву, необхідного для подолання, здавалося б, непе­реборних труднощів. Саме такий мотив (його зміст може бути різним) спонукає докладати вольових зусиль і рухатися, долаючи перешкоди в напрямі до бажаного.

Участь уяви у виконавчих механізмах діяльності свідчить про те, що вона не зводиться лише до усвідомлюваних процесів. Це також неусвідомлювані образні узагальнення, які доповнюють логічні побудови мислення. Це поєднання образних аспектів досвіду, виокремлення типового прогнозування вірогідних змін тощо. Часто підсвідомою буває й аналогія - порівняння на ґрунті подібності.

Процеси уяви, тобто образні узагальнення мають аналітико- синтетичний характер, де аналіз - мислене розчленування уявлю- ваного матеріалу на складники з метою його наступного перетво­рення, а синтез - різноманітні способи об’єднання отриманих під час аналізу даних. Основна тенденція уяви - перетворення уяв­лень, створення нових образів. Уява-фантазія - це відображення реальної дійсності в нових, несподіваних, незвичайних поєднан­нях і зв’язках.

Процес уяви відбувається навіть тоді, коли людина заперечує значення уяви в своїй творчості. М. В. Гоголь в “Авторській спо­віді” писав: “Я ніколи нічого не створював в уяві і не мав такої 150

здатності. У мене тільки те й виходило добре, що взято було мною з дійсності, з даних, мені відомих. Вгадувати людину я міг тільки тоді, коли мені уявлялися найменші подробиці її зовнішності. Я ніколи не писав портрета у значенні простої копії. Я створював портрет, але створював його внаслідок розуміння, а не уяви. Що більше речей я брав при цьому до уваги, то правильнішим у мене виходив витвір”. Це і є ідеалізація, той засіб, користуючись яким письменник створював безсмертні художні образи.

Уява виникає на ґрунті потреб індивіда, тому міцно пов’язана з емоціями. Уяву збуджує те, що відповідає потребам і має емоцій­ний відгук. Виникаючи на ґрунті потреб, уява змінює свої функції залежно від їх змісту. Якщо на рівні індивіда це потреба в освоєнні дійсності, то уява обслуговує поточну діяльність, зокрема пізнава­льну. На рівна особистості це потреби в самореалізації, самостве­рдженні, творчості тощо. Фактично це - складники потреби в май­бутньому, яка спонукає людину розширювати простір свого життя. Уява стає тут самостійною діяльністю, життєвою силою, за допомогою якої індивід долає найскладніші перешкоди і досягає найвіддаленішої мети.

Існують способи синтезування образів, або способи ство­рення образів уявлення, об’єднання даних, серед яких виділяють такі:

- аглютинація - створення нового образу шляхом сполу­чення елементів, взятих з різних уявлень; об’єднання у створюва­ному образі властивостей і елементів образів інших предметів. За­лежно від кількості і якості синтезованих таким способом елемен­тів виникають образи різного ступеня складності і новизни. Саме внаслідок аглютинування об’єкт включається у нову ситуацію, що змінює його риси, “надихається” неживе, живому присвоюються ознаки, притаманні неживому. За допомогою подібних прийомів створюються казкові образи: дракони, русалки, крилаті бики, а та­кож реальні машини та механізми: танк-амфібія, що поєднує в собі властивості танка і човна; аеросани тощо;

- гіперболізація - виділені шляхом аналізу певні риси під­даються рівномірному, пропорційному збільшенню або змен­шенню; збільшення або зменшення цього в образі реального об’єкта, кількісна зміна його частин. Цей спосіб використовувався для створення образів богатирів, дракона із сімома головами, бага- торуких богинь в індійській міфології, Гулівера. Гіперболізацію люди нерідко використовують у спілкуванні, довільно або мимо­вільно спотворюючи форму та зміст подій, для рельєфнішого їх виділення на тлі інших;

- загострення, або акцентування, - нові образи створю­ються внаслідок нерівномірного перебільшення; уявне підкрес­лення будь-яких властивостей реального об’єкта, внаслідок якого образ набуває особливої виразності. Цей спосіб широко застосову­ється в літературній творчості, де одні характеристики персонажа витісняють усі інші та простежуються у всіх можливих ситуаціях. У такий спосіб створюються також шаржі й карикатури. На від­міну від гіперболізації, загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює її характерні особливості;

- схематизація - уявлення, з яких формується образ фанта­зії, зливаються, відмінності згладжуються, а риси подібності вису­ваються на перший план; згладжування відмінностей між порів­нюваними об’єктами. Це дає змогу позбутись зайвих і другоряд­них деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Цей спосіб відіграє істотну роль у науковій творчості, він сприяє обра­зному узагальненню ланок шуканого, яких бракує;

- Типізація - виділення суттєвого, яке повторюється в одно­рідних фактах, і втілення його в конкретному образі; уявне виокре­млення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об’єктам. Типізація - поширений прийом різних видів творчості.

Крім образних узагальнень, процес уяви містить механізм оцінки, що виконує протилежні функції. З одного боку, індивід знецінює відомі йому способи побудови образів і отримані резуль­тати, а з іншого - переоцінює їх. Відтак, перша функція забезпечує створення нових образів на ґрунті заперечення створеного раніше, а друга - переоцінює нові варіанти, наділяє їх винятковими влас­тивостями. Якщо недооцінка розширює поле пошуку способів і за­собів створення нових образів, то переоцінка позбавляє індивіда 152

необхідності перебирати всі можливі варіанти. Доповнюючи одна одну, ці функції регулюють процес створення нового образу.

Індивідуальні особливості уяви людини виявляються у зміс­товності, широті, силі, яскравості, швидкості, дієвості, реалістич­ності та перевазі певних видів уявлень.

Серед факторів, які забезпечують розвиток уяви, важливо ви­ділити загальний розвиток, допитливість, творчі можливості, інте­реси, переконання, життєві позиції та почуття. Почуття ненависті, протест, поразка, сором та особистий неуспіх, навпаки, є факто­рами, що гальмують розвиток уяви.

Відтворювальна (репродуктивна) уява обслуговує сприй­мання та відтворення об’єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Діяльність, у межах якої функціонує цей вид уяви, має переважно репродуктивний характер. Це читання описів, креслень, розглядання малюнків, схем, тобто все те, що підпорядковане завданню в образній формі відтворити явище, якого немає в досвіді індивіда. Функцію засобу розв’язання такого завдання виконує й наочно-образне мислення, але уява доповнює його роботу, надаючи змогу вийти за межі даних і створити наоч­ний образ, значно “багатший” за чуттєвий. Якщо мислення дає об­раз схеми об’єкта, то уява насичує і доповнює цю схему додатко­вим і не завжди зайвим матеріалом.

Загалом відтворювальна уява є необхідним засобом, користу­ючись якою дитина створює ігрову ситуацію, школяр засвоює на­вчальний матеріал, дорослий вивчає результати діяльності інших людей.

Творча (продуктивна) уява - це створення нових наочних об­разів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно цінних про­дуктах. Такі образи підкоряються принципові індивідуалізації - вони унікальні й самобутні, несуть у собі індивідуальність їхнього суб’єкта, суб’єкта з актуалізованою потребою у творчості - вті­ленні своїх здібностей.

Творча уява відзначається складністю процесуальних харак­теристик і функціонує на рівні всіх складників діяльності. У межах певної діяльності вона бере участь у формуванні задуму створення нового продукту, на рівні дій - у формуванні мети, на рівні умов - 153 у пошуку способів (операцій) їх втілення. При цьому уява взаємо­діє з іншими пізнавальними процесами, насамперед через мис­лення, без якого створення нового продукту було б неможливим.

Зразком творчої уяви є мрія - внутрішня діяльність, що поля­гає у створенні образу бажаного майбутнього. Змістом мрії є те, що пов’язане зі спрямованістю індивіда, позицією особистості. Зрозуміло, що мрії егоцентричної особистості пов’язані переважно з її добробутом, а мрії нормативної особистості - з майбутнім ін­ших людей, людства в цілому. Мрія характеризує той ідеал, якого прагне особистість і який може стати ідеальним мотивом, що зму­шує наполегливо, всупереч перешкодам боротися за її втілення.

Творча уява може бути художньою і науковою. Хоча такий поділ є певною мірою умовним, однак згідно з принципом індиві­дуалізації перша подає загальне як індивідуальне, а друга, навпаки, має справу з максимально узагальненим образом: індивідуальне в ньому лише підтверджує загальне. Художня уява створює ефект присутності - перенесення у вигаданий світ. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та об­ґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища.

Проте в будь-якому разі людина, яка творить і має в своїй уяві цілісний образ, обирає лише різні способи його викладу, надаючи людині, яка сприймає, можливість розуміти, образно відтворю­вати, доповнювати. Відтак на перший план виступає процесуальна характеристика уяви.

Отже, процес уяви є усвідомлюваним лише тоді, коли він фу­нкціонує на рівні дії або становить окрему діяльність. Проте як ме­ханізм, що обслуговує діяльність, він здійснюється поза контролем свідомості. Ідеться про спільне для різних видів творчості неусві- домлюване поєднання незвичних, несподіваних і непов’язаних між собою подій, явищ тощо. Тому якщо асоціація - одноплановий і шаблонний спосіб утворення нового, то бісоціація - багатоплано­вий і творчий. Творчість була б неможливою без здатності індивіда до антиципації, яка забезпечує проведення мисленого експеримен­ту - уявної зміни створюваного образу, з метою перевірки певної гіпотези. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.

Уява - це щось більше, ніж про неї думають. Створюючи мо­жливість майбутнього, уява виконує не лише пізнавальну та ін­струментальну, а й регулятивну функцію, адже вона забезпечує втілення образу в дійсність. Уява - створення наочних образів, ви­переджаюче відображення дійсності, її продуктом є образ уяви. Уява у філогенезі - екстраполяційний рефлекс; історіогенезі - ста­новлення у магічних діях, ритуалах, міфах, творчості; онтогенезі - розвиток у грі, малюванні, творчості; феноменології - сновидіння, фантазування, ілюзії, відтворююча творча мрія. Властивостями уяви є передбачення майбутнього, процесом - образні узагаль­нення. Антиципація. Ідеалізація. Фізіологічні механізми уяви - ліва півкуля головного мозку. Ідеомоторні акти.

9.2.