Творчість та творча особистість: критерії, етапи та закономірності

Існують різні погляди на процеси творчості, а саме: інтуїтивізм - знання в людини виникає без усвідомлення шляхів і умов його появи, тому творчість розглядається як “осяяння”, “бачення істини” - інсайт.

Теорія неусвідомлюваної творчості - акти і стани людини, які є відображенням дійсності, але вона не усвідомлює цього і не може відтворити шляху творчості; надсвідоме, неусвідомлені установки і мотиви - неусвідомлювані регулятори способів дій, таких що є автоматизованими, зумовленими неусвідомленими образами, суб- сенсорними сприйманнями, які спрямовують людину до доціль­них дій.

Теорія конструктивного інтелекту - розуміння (апперцепція), осягнення як результат вияву розумових здібностей, які пов’язані: із системою розумових операцій, зі стилем й стратегією розв’я-

зання проблем, з особливостями індивідуального підходу і осмис­люванням завдань, задач і проблемних ситуацій, що вимагають пізнавальної активності та напруження розуму.

Теорія детермінуючих тенденцій, яка включає окремі напрями:

- системний детермінізм - залежність предмета в цілому від його окремих елементів і, навпаки, залежність окремих елементів від властивостей цілого;

- вплив типу зворотного зв’язку - наслідок впливає на при­чину, яка йото зумовила;

- статистичний - за однакових причин виникають різні ефек­ти в межах статистичних закономірностей.

Цільовий детермінізм - мета, що випереджає результат і віді­грає роль закону, який визначає шлях її досягнення, а також надає інформацію про якості (кількості) предмета творчості.

Механічний детермінізм - подібне пізнається подібним, людська душа і тіло, свідомість і діяльність уподібнюються маши­нам, механізмам.

Психологічний детермінізм - уявлення про те, що рівень актив­ності свідомості та творчості зумовлюється способом життя людини, діяльністю - психосоціальною активністю як окремих механізмів.

Особистість використовує уяву як засіб творчості. Це творча уява, що має свої процесуальні характеристики, спільні і для літе­ратурної, і художньої, і технічної, і для наукової творчості. В усіх випадках вона бере участь у виникненні гіпотези та проведенні мисленого експерименту - зіставлення образу і наявних можливос­тей його втілення. Усе це характеризує творчу уяву як багатогранну живу модель, в якій предмет пізнання ніби оживає, відкриває свою внутрішню сутність.

Уяву можна характеризувати в кількісному та якісному аспек­тах. Здатність породжувати певну кількість нових образів упродовж певного проміжку часу називають продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися озна­кою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною “безглузду нескінченність” недоречних образів. Наприклад, велика кількість грошей у державі 156

може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продук­тивності як кількісної характеристики уяви не варто відокремлювати якісні характеристики. До них належать:

- свідомість (відповідність образів уяви певному призна­ченню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них будь-якої при­хованої реальності. Ця характеристика виявляє ту глибину уяви, яка зовсім відсутня у разі комбінування образів. Саме вона є осно­вним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності);

- оригінальність (міра індивідуальності, неподібності на ті образи, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, коли великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, оригінальним буде такий його розв’язок, який трапиться лише од­ним єдиний раз);

- продуктивність (силу творчої уяви та її рівень, як зазначає С. Л. Рубінштейн, визначають співвідношенням двох показників: того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її смислова насиченість, об’єктивна значущість її продук­тів, та того, наскільки образи уяви - нові й оригінальні, відмінні від безпосередньо цього її породження.

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідни­кам виокремити фактори, які у взаємодії становлять цю єдність.

1. Інтелектуальний фактор. У ньому уяву визначають як пізнавальний процес, в якому відбувається дисоціація (розкла­дення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Основним інтелектуальним складником уяви Рібо визнає “мислення за аналогією”. Конкретними прийомами такого мислення за анало­гією є персоніфікація (намагання все наділити душею) та перетво­рення (перенесення значення з одного предмета на інший на підс­таві окремої подібності).

2. Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

3. Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення є рап­товість і безособовість. Воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не при­чиною уяви, а її симптомом).

4. Органічні умови уяви. До них Рібо зараховує анатомічні (відстежені кореляції між розвитком певної ділянки кори голов­ного мозку і художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні умови.

5. Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявлятися у трьох формах: органічній (норма­льній, творчій); нестійкій (репродуктивній, нездатній до творення нового) та крайній (хворобливій, яка виявляється в маренні).

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією і випереджає мислення. За стадійними теоріями творчого процесу деяких авторів, у цьому процесі виокремлюють різну кількість стадій, але в їх переліку простежується єдина послідовність. За те­орією Енгельмеєра, у кожному винаході простежується “триакт”: бажання (окреслена мета); знання (план досягнення); вміння (матеріальне виконанні). Стадій творчого процесу теж три:

1) зародження задуму - діє інтуїтивне мислення, пов’язане з болісним процесом сумнівів і мук;

2) дискурсивне мислення - діє логіка і відбувається емпіричне дослідження, виникає схема; необхідною людською здібністю є талант;

3) підпорядковування матерії - будується конструкція, від людини вимагається старанність.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виокрем­люють чотири стадії, при цьому найвідповідальнішою є третя, пов’язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом): підготовка (окрес­люється завдання), визрівання (відбувається підсвідома робота над завданням), пошуки розв’язання (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями), інсайт (раптове усвідомлення розв’язання), перевірка (для оцінки прави­льності розв’язання підключається мислення).

Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, підходів, рішень). 158

Творчість не з’являється з порожнього, творчість - властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проб­леми, креативність є загалом одним з механізмів психологічного захисту людини в складних умовах як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми тощо.

Творча самореалізація в широкому сенсі становить основну якість, невід’ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу, психічно здорова людина - це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захи­щається, однак першою не нападає, любить навколишній світ, лю­дей і творчо працює, реалізуючи свої здібності й обдарованість.

Природне покликання поетичної душі - творити. Поетична, творча душа людини - сутність, плід спільної роботи механізмів почуття, мислення й уяви. Це означає, що поетична душа людини чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), оцінює ситуацію і включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.

Щоб виникло почуття, зовсім необов’язково проявляти оче­видну агресію або, навпаки, збільшення комфорту.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найви­щий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, можливо навіть у космічному ма­сштабі. Це твори геніальних письменників, художників, компози­торів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й 159 людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пе­ніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об’єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, - прерогатива еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, наприклад для певної країни. Деякі винаходи з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах певного підрозділу підпри­ємства, у найкращому випадку - галузі.

І нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим поча­тковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, форму­ванні вмінь і навичок загальної креативності.

Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для визначення творчості. Оскільки творчість - це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчого завдання), а також об’єктивні (соціальні, матеріальні) та суб’єктивні (особистісні якості: знання, уміння, позитивна мотива­ція, творчі якості) передумови для творчості.

На введенні критерію гуманності та прогресивності для ви­значення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба зазначати про антитворчість, варварство. Справжня творчість має сприяти розвитку і людської особис­тості, культури.

Ще Л. С. Виготський обґрунтував потребу у виділенні в пси­хологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає усі основні риси цілого. Таке виділення творчого завдання як кванта, одиниці творчої діяльності надає можливість дослідити творчість - яка поглинає всі особистісні сили людини, її діяльність - і часто саме з цієї причини важко піддасться науково- психологічному дослідженню.

Згідно з підходом Я. О. Пономарьова психологічний меха­нізм творчості характеризується єдністю логічного (що розумі­ється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в цьому випадку розуміється як дії з оригіналами). Функціонування ме­ханізму творчості проходить декілька фаз, а саме: логічного аналізу проблеми (використання наявних знань, виникнення потреби в новому), інтуїтивного розв’язування (задоволення потреби в новому), вербалізації інтуїтивного рішення (набуття нового знання), формалізації нового знання (формулювання логічного рішення).

Принципове значення у творчому процесі має так званий не­прямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відпо­відає безпосередньо усвідомленій меті і є здебільшого неусвідом- леним. Для роз’яснення цього поняття можна навести такий прик­лад. Листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Ви­конавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким предметом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії. Цікаво, що людина не може безпосередньо викорис­тати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає лише в об’єктивно зафіксо­ваному результаті дії - перетвореннях об’єкта. Такі неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв’язання творчого завдання.

Тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяль­ність, свідомість і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких 161

проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому “інсайту” - осяянню. Ідеї з’являються людині уві сні (таблиця Менделєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (згадаймо “Еврику!” Архімеда). Усе це добре відомі в історії науки приклади того, як творче завдання заволоділо особистістю і розв’язалося нібито раптово. Однак найчастіше творче завдання (наукове, технічне, художнє тощо) розв’язується систематичною, організованою, інтелектуальною працею, поступовим проходжен­ням усіх етапів і фаз розв’язування, використанням спеціальних прийомів звуження поля пошуку, формуванням й перевіркою гіпо­тез тощо. Принциповою для творчих завдань також є “нульова фаза” - бачення завдань, самостійність у його пошуку та постано­вці. Наведемо перелік прийомів розв’язування завдань відповідно до фаз та етапів розв’язування (Ільясов) (табл. 9.1).

Повноцінний розвиток людської особистості не може бути тільки художнім, науковим або “технічним”. Адже і світ сам по собі ні “науковий”, ні “художній”. Та й немає чіткої межі, яку можна було б встановити між цими видами творчості. Людська творчість, про яку пише Бердяєв, має здебільшого художній характер. Саме в художній творчості найкраще розкривається сутність творчого акту. Художнім, звичайно, називають творчий елемент в усіх сферах активності духу - буде це наука, філософія, суспільне життя або мораль.

Творчий художній акт, зазначає Бердяєв, прагне зробити своїм предметом не культуру, а буття. Так, символізм яскраво свідчить про невдоволення культурою і вказує шлях до буття. Разом з цим симво­лічне мистецтво прокладає шлях до мистецтва теургічного, в якому поєднуються всі види людської творчості. У художній творчості ви­дно трагізм будь-якої творчості - невідповідність між задумом та його здійсненням. Таку найбільш яскраву невдачу, трагізм творчості виявляє епоха Відродження, і це при тому, що ніколи ще не було та­кого зосередження талантів, геніїв, як у цю епоху. Не применшуючи значення художнього елемента в усіх видах людської творчості, не можна погодитися з тим, ніби в усіх сферах активності духу перева­жає художньо-творчий аспект. Якщо вже зазначити про обов’язковий елемент активності духу, то таким буде елемент соціальний. Він є і первинною причиною, і остаточною метою, і реальним підтекстом усієї людської діяльності, насамперед творчої.

Таблиця 9.1

Творчість - це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан - натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчого завдання. Людину в стані творчого натхнення нібито несе “потік”, вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може зазначити, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів, осяяння.

Механізм творчості - неподільна цілісність, в якій механізми можуть перебувати в трьох станах дієздатності: працювати разом, підсилювати один одного або виключати один одного з активності. Отже, існує три зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2) дисгармонійний - механізм творчості втратив здатність, властиву від природи, і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей - складових механізму творчості, що викликає в ньому вторинні зміни, а людина стає ви­конавцем, здатним до механічної роботи або на руйнування навко­лишнього середовища - вона стає “аварійною”, бо перебуває на межі норми і патології душі.

Творчість - процес народження нового, що об’єктивно здійс­нюється в природі або в людині; у природі - зародження, зрос­тання, визрівання, у людській роботі - створення нових думок, по­чуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами твор­чих дій. Тобто зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів цих регуляторів, на відміну від конструю­вання, яке комбінує старе і відоме, - це новий принцип дій творчої людини. Тому результатом творчого процесу продукт оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній. Продуктами творчості є: відкриття, винаходи, нові художні образи, художні твори. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Відкриття - процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві або людині. Відкриття бувають: для себе - не знав і взнав; для близьких - це відкрив він; і відкриття для людства. 164

Відкриття - рідкісна удача. Про кожне з них одразу дізнається увесь світ. Але можна його зробити і не помітити.

Винахід - створення нових предметів, техніки та технології (для себе, оточуючих і людства) з природних речовин. Якщо відкриття є продуктом реалізації творчого начала в людині, проривом природної необхідності, розумної доцільності її діяльності і вихо­дом за межі відомого, то винахід - результат її прагматичних дій. Місія прагматичних дій - розв’язати завдання поставлене життє­вою ситуацією або в процесі діяльності.

Художній твір - створення образів, які допомагають пізнати душу іншої людини і, таким чином, вдосконалювати свою, пере­жити тисячі чужих життів, щоб визначити свій життєвих шлях; а цей шлях можна пройти за посередництвом засвоєння здобутків ноосфери.

Кожен має самотужки здолати декілька незалежних етапів розвитку і навчитися робити відкриття, винаходи і створювати ху­дожні образи.

Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має силь­ний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого ситуативного впливу на інших, пов’яза­ного з власним натхненням, називають харизмою.

Добре відоме сьогодні поняття “харизматичний лідер” (тобто лідер, який веде за собою не стільки глибинною силою переко­нання, скільки власним надихаючим прикладом). Інколи такого впливу вимагають і від учителя, дорослого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін.

Зазначають, що творчий учень є дзеркальним відображенням творчого вчителя. При цьому від дорослого вимагають творчості найвищого, об’єктивного рівня, не тільки педагогічного, а й пред­метно-змістового натхнення, яке завойовує серця, харизми - над­звичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожного учня “почуття повної довіри”, “готовність дотримуватися того, чого вчить учитель” (І. В. Бестужев-Лада).

Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке роз­межування того, чого у творчості можна й потрібно вчитися, а чого 165 не можна й не треба. Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє декілька рівнів творчих здібностей у художній творчості, які виявляються в розв’язуванні творчого завдання. Однією з основних характерис­тик творчого завдання є відсутність єдино правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної позиції, якщо йдеться про мистецтво, або, ширше, з певної рефлексивної позиції суб’єкта відносно завдання. Отже, найнижчі, операціональні ком­поненти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, по­казуючи й пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед учнем треба визначати завдання, для вирі­шення також яких він має відшукати власні, невідомі вчителеві за­соби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тоді саме завдання теж повинен також поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Па­шаєв). Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному розу­мінні слова “навчання” неможливо.

Винахідництво являє собою найвищий рівень технічної тво­рчості. У деяких психологічних дослідженнях винахідництво про­тиставляється навіть відкриттю і розглядається як результат роз­винених творчої активності особистості й продуктивності мис­лення. Під відкриттям розуміють виявлення за допомогою аналізу реальних властивостей (ідей, речей і теорій), а під винаходом - конструювання об’єкта, кращого, ніж той, що аналізується. Вина­хідництво є соціально значущим видом творчості, у ньому здійс­нюється розробка операціональних знань, засобів діяльності, які безпосередньо впливають на науково-технічний прогрес. Нарешті, винахідницька діяльність має особливі можливості щодо розв’язання “одвічного протиріччя” проблеми навчання творчості (як навчити того, чого не знаєш сам?).

Робота із завданнями, які тільки суб’єктивно нові, становить обов’язковий етап підготовки до творчості, хоча і є певною мірою “рафінованим” (тобто звільненим від значущих психологічних до­мішок) варіантом творчої діяльності. Однак навчання творчості вимагає зваженого співвідношення між суб’єктивною та об’єктив­ною новизною завдання, що розв’язується, його самостійною пос­тановкою і заданістю.

Психологічні особливості винахідницької діяльності (самос­тійна постановка завдання, неможливість правильного вирішення - “відповіді”, їх потенціальна варіантність, багаторівневість кож­ного винахідницького завдання та ін.) сприяють тому, що навіть у поставленого і розв’язаного завдання тривалий час зберігається “інерція” об’єктивності її творчого змісту, об’єктивної новизни. Саме цей заряд об’єктивної новизни, що міститься у винахідниць­кого завдання, потрібний для розвитку творчої діяльності й збері­гання всіх психологічних особливостей об’єктивної творчості.

На заняттях, присвячених розвиткові творчості, необхідно передусім створити вільну ігрову атмосферу, спрямовану на забез­печення комфортності спілкування, впевненості у своїх силах, твор­чих потенціях і відповідному потенціалі інших членів групи. На цій базі вже можна продовжувати роботу щодо тренінгу спеціаль­них творчих моментів (наприклад, бачення завдання й самостійна постановка, сформування задуму тощо) в ігрових та інших умовах.

Отже, творча уява - найважливіша складова творчої діяльно­сті людини - передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Твор­чість вимагає кропіткої та наполегливої праці в певній галузі та базується на розвинених мисленні та уяві. Водночас творчість має властивість змінювати свою інтенсивність у певні проміжки часу. Продуктами творчості можуть бути: відкриття, винаходи, нові ху­дожні образи та художні твори.

Серед критеріїв творчості виділяють: новизну, оригіналь­ність, гуманність, соціальну й особистісну значущість та прогре­сивність.

Виокремлюють мету, об’єктивні та суб’єктивні передумови для творчості. Розглядають фактори, які у сукупності складають єдиний творчий механізм, а саме: інтелектуальний, емоційний та несвідомий фактори, органічні умови уяви та початок єдності.

9.3.