Особистість та колектив. Проблема конформізму та нонконформізму

Взаємовідносини особистості та колективу багатоманітні. Проте можна виділити два основних аспекти: вплив групи на осо­бистість та вплив особистості на групу.

Одним із аспектів впливу групи на особистість є проблема конформізму - нонконформізму.

Конформізм (лат. - подібний, відповідний, англ. - пристосу­вання, підпорядкування) - підпорядкування думки особистості груповій думці заради уникнення конфлікту; свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням.

Першим експериментально почав досліджувати це психоло­гічне явище американський психолог Соломон Аш у 1951 році. Його експерименти вважаються класичними в цій проблемі.

Один із його експериментів

Групі студентів із 8 осіб було запропоновано порівняти дов­жину лінії з трьома неоднаковими їй відрізками. Кожен досліджу­ваний голосно повідомляв про свою оцінку. Вся група, за винят­ком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони до­мовилися, що будуть давати явно неправильні оцінки про співвід­ношення довжини відрізків. Реально їхні “помилки” були знач­ними (від 1 до 4 см).

Той, хто не був утаємничений у своєрідну змову (“наївний суб’єкт”), мав справу з думкою більшості, яка суперечила його досвіду і власним оцінкам. Ситуація складалася напружена: з од­ного боку, думка всіх, з іншого - реальне сприйняття і власна ду­мка суб’єкта. Залежно від якостей особистості реакція досліджу­ваних була різною: одні продовжували відстоювати свою думку, обґрунтовану сприйманням, і ігнорувати думки решти, інші вияв­ляли згоду з думкою більшості (або щиро, або погоджувалися зо­вні, але насправді лишалися на своїй позиції). Зрозуміло, що щиро погоджувалися найбільш навіювані.

Із 123 “наївних суб’єктів” більше третини (37 %) дали поми­лкові відповіді, тобто не встояли і проявили конформну поведінку.

Узагальнюючи різні точки зору на природу конформної по­ведінки, можна виокремити групу головних чинників, які її викли­кають.

Конформна поведінка виникає у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою. Можливість появи конфліктної 370

ситуації пов’язана з розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи. Побоювання індивіда залишитися наодинці, в ізоляції при­зводить до того, що він приймає точку зору групи. Це підтверджу­ється численними спостереженнями. Так, в експериментах було показано, що із збільшенням одностайних відповідей у групі кіль­кість конформних відповідей піддослідних теж збільшується. Але якщо у цій більшості хоча б одна особа демонструє інакомислення (не погоджується з думкою інших), відсоток конформних відпові­дей значно зменшується. Підтримка позиції суб’єкта хоча б однією особою вже позбавляє його ситуації ізоляції.

Нонконформізм - зовнішня незгода суб’єкта з думкою групи за незгоди внутрішньої. У крайньому, загостреному варіанті пове­дінки - прагнення взагалі в усьому демонстративно заперечувати думку оточуючих.

Нігілізм, бунтарство, свавілля - це абсолютна нонконформ- ність, яка нічим не відрізняється від негативізму, тобто немотиво­ваної поведінки індивіда, і виявляється у незгоді, запереченні пев­них вимог, очікувань, норм соціального оточення.

Нонконформізм є зворотним до конформізму. Так, в експери­менті на порівняння відрізків під час повторної спроби піддослід­них попереджали, що насправді досліджувалась не їхня здатність порівнювати відрізки, а їхня залежність від думки групи. При цьому їм не повідомлялося, яка відповідь є правильною. Вияви­лося, що більше третини піддослідних дали відповіді, протилежні груповим. Отже, їхня залежність від групи знову підтвердилася, хоча й протилежним чином, у формі негативізму, всупереч здоро­вому глузду, як конформність навпаки. Найчастіше це виявляється у дітей і підлітків, тому вони є найбільшими конформістами і вод­ночас найбільшими негативістами.

19.3.