Лідерство та керівництво. Основні теорії лідерства

Вплив особистості на групу можна охарактеризувати такими поняттями, як авторитет, керівництво, лідерство.

Авторитет (від лат. - вплив, влада) - у соціальній психоло­гії це вплив людини, соціальної групи на інших.

Авторитет особистості чи групи може бути узаконеним, офі­ційним чи неофіційним, неформальним. Узаконений авторитет за­лежить від соціальної ролі суб’єкта (керівник тощо).

Неофіційний авторитет залежить від ставлення людини до ін­ших людей. Він визначається її особистісними якостями, рівнем знань, життєвим досвідом, конкретними уміннями.

Авторитет може бути реальним та фальшивим. Фальшивий авторитет створюється колом осіб, що хочуть мати певні префере­нції від такої особи.

Визначальний вплив на способи організації групової діяльно­сті справляють форми керівництва, які складаються стихійно і не- стихійно. У першому випадку йдеться про лідерство, в другому - про офіційне керівництво.

Керівництво і лідерство - персоніфіковані форми соціаль­ного контролю та інтеграції всіх механізмів і способів соціально - психологічного впливу з метою досягнення максимального ефекту в груповій діяльності та спілкуванні.

Під лідерством (від грец. - ведучий, керівник) звичайно ро­зуміють один із процесів організації малої соціальної групи й уп­равління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптималь­ний термін і з оптимальним ефектом. Лідер - член групи, який спо­нтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах пев­ної, специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити ор­ганізацію спільної діяльності людей для найшвидшого і успішного досягнення спільної мети.

Для того щоб стати лідером групи, людина повинна мати пе­вну сукупність особистісних соціально-психологічних якостей, зо­крема, досить високий рівень ініціативності й активності, досвід і навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, бути поінформованою щодо справ групи, достатньо товариською і особисто привабливою, а також відзначатися висо­ким рівнем престижу і авторитету в групі.

Лідерство за своєю природою є результатом як об’єктивних (інтереси, мета, потреби і завдання групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (індивідуально-особистісні особливості інди­віда) чинників.

Причиною зміни лідера найчастіше є його невідповідність ви­могам, нормам, цілям і завданням групи. Це може статися внаслідок як надмірної авторитарності лідера, так і його нездатності справля­тися з новими, складнішими завданнями групової діяльності.

На відміну від лідерства керівництво є суто управлінським феноменом.

Б. Д. Паригін наводить такі відмінності між функціями лі­дера і керівника:

- лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжо- собистісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регу­ляцію офіційних відносин групи як деякої соціальної організації;

- лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов’язане з усією системою суспільних відносин;

- лідерство виникає стихійно, керівник будь-якої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес є не стихійним, а, навпаки, цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної струк­тури;

- явище лідерства менш стабільне, висунення лідера зале­жить від настрою групи, натомість керівництво - явище більш ста­більне;

- керівництво підлеглими порівняно з лідерством має більш визначену систему санкцій;

- процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно складніший, він опосередкований багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі, нато­мість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосу­ються групової діяльності;

- сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідером, сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Здатність впливати на окремих індивідів і групу, спрямову­вати їхні зусилля на досягнення цілей групи визначає психологіч­ну сутність лідерства.

Керівництво на відміну від лідерства є офіційно регламенто­ваним, соціально організованим процесом.

Спільним для лідерства і керівництва є можливість і здатність розвивати і застосовувати владу, тобто впливати на по­ведінку інших людей чи на ситуацію. Цей вплив здійснюється за допомогою різних засобів: авторитету, права примусу, традицій, економічних чи ідеологічних механізмів.

Теорії походження лідерства і керівництва

Основна ідея особистісної теорії лідерства (теорія рис, те­орія великих людей, виникла в 30-40 рр. ХХ ст.) полягає в тому, що кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей.

Різні дослідники намагалися з’ясувати найбільш необхідні для лідера риси. Такі набори рис ретельно фіксувалися і розгляда­лися як підґрунтя для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства. На жаль, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, властивих великому лідеру. К. Берд, наприклад, склав список із 79 рис. Серед них були такі: ініціатив­ність, товариськість, почуття гумору, ентузіазм, упевненість, дру­желюбність тощо. Але жодна з рис не посідала надійного місця в переліках: 65 % названих рис були згадані один раз, близько 20 % - двічі і лише 5 % - чотири рази.

Абсолютним втіленням теорії рис є поняття харизматич­ного лідера (від грец. - дар, милість, благодать божа). Харизмати­чному лідерові приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Саме для харизматич­ного лідера слушним є прислів’я “Короля грає оточення”. Потреба людей у такому лідері виникає за екстремальних історичних умов, частіше за все в релігійному чи політичному житті. Харизматич- ний лідер викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схи­ляння перед ним.

На зміну теорії рис прийшла ситуаційна теорія лідерства, згідно з якою взагалі не існує набору особистісних рис, властивих талановитим керівникам, лідерство тлумачать як продукт певної ситуації. У різних конкретних ситуаціях групового життя зви­чайно виявляються окремі члени групи, які мають перевагу над ін­шими хоча б за однією рисою чи властивістю, а оскільки саме вона й необхідна в цій ситуації, людина стає лідером.

Основний аргумент критиків даної теорії полягає в тому, що властивості, риси і якості лідера стають відносними, по суті повні­стю знімається питання про активність особистості лідера.

З метою подолання недоліків цієї теорії Дж. Хартлі запропо­нував пояснення, чому саме певні люди стають лідерами і чому не тільки ситуація визначає їхнє висунення. Це можливо, зокрема, тому що:

по-перше, якщо хтось став лідером в одній ситуації, не виключено, що він же стане лідером і в іншій;

по-друге, внаслідок впливу стереотипів лідери в одній ситуа­ції інколи розглядаються групою як лідери взагалі;

по-третє, людина, будучи лідером в одній ситуації, набуває авторитету, і цей авторитет працює далі на те, що цю людину обе­руть лідером іншим разом;

по-четверте, певні особистісні риси, звичайно, існують, і тому окремим людям властиво “шукати посади”, внаслідок чого вони поводять себе саме так, що їм “дають посади”.

Поведінковий підхід - ефективність лідера визначається не його особистісними якостями, а радше манерою поведінки щодо підлеглих. Суттєвий недолік такого підходу: абсолютизація яко­гось одного оптимального стилю керівництва, але ж ефективність стилю значною мірою залежить і від характеру конкретної ситуа­ції, і коли ситуація змінюється, змінюється і відповідний стиль.

На ґрунті узагальнення попередніх підходів виникла синте­тична теорія лідерства - лідерство розглядається як процес ор­ганізації міжособистісних відносин у групі, а лідер - як суб’єкт уп­равління цим процесом. Лідерство доцільно розглядати з точки зору цілей та завдань групи, хоча і структура особистості лідера при цьому повинна братись до уваги. Рекомендується враховувати й інші змінні, наприклад тривалість існування групи.

Більшість вітчизняних дослідників, вивчаючи динамічні про­цеси в групі, ґрунтуються саме на ній.

Стилі лідерства і керівництва

Стиль лідерства (керівництва) (стиль від грец.

Під керівництвом К. Левіна були виокремлені три стилі лідерства:

- авторитарний, директивний (вольовий, жорсткий, одноо­сібний, адміністративний);

- демократичний, колегіальний (партнерський, колективістсь­кий);

- ліберальний, анархічний (номінальний, вільний, потураль- ний, безвладний).

Об’єктом вивчення в експериментах Курта Левіна були деся­тирічні хлопчики, яких розподілили на кілька груп по різних клу­бах, на чолі яких стояли дорослі з авторитарним, демократичним і ліберальним стилями керівництва.

Авторитарне керівництво відзначалось високою мірою влади керівника: він визначав усю стратегію діяльності групи, ніякі пов­новаження групі не делегувались. Демократичне керівництво здій­снювалось за принципом поділу влади і участі підлеглих в управ­лінні, відповідальність не концентрувалась, а розподілялась. Ліберальне керівництво характеризувалось мінімальною участю керівника в груповій діяльності, група мала повну волю приймати власні рішення.

Г. М. Андреева виокремлює формальну та змістову сторони стилів керівництва. Їх узагальнену характеристику подано в таблиці.

Таблиця 19.1

Змістова і формальна сторони стилів керівництва (за Г. М. Андреєвою)

У своєму дослідженні К. Левін встановив, що авторитарне ке­рівництво веде до виконання більшого обсягу роботи, ніж демок­ратичне, але для нього властиві низька мотивація, менша оригіна­льність, не така міцна товариськість у групі, відсутність групового мислення, більша агресивність, тривожність, залежність і покір­ність у поведінці. Порівняно з демократичним керівництвом при ліберальному обсяг роботи зменшився, якість її знизилась, стало більше гри. Піддослідні перевагу віддавали демократичному стилю керівництва.

Л. І. Уманський виділяє такі типи лідерів: лідер-організатор, лідер-генератор емоційного настрою, лідер емоційного тяжіння, лідер-умілець.

Б. Д. Паригін пропонує модель типології лідерства, яка будується на трьох засадах, пов’язаних із визначенням: а) змісту, б) стилю, в) характеру діяльності.

При цьому за змістом діяльності ним виокремленні: 1) лідер- натхненник, який пропонує свою програму; 2) лідер-виконавець, який організовує виконання заданої програми; 3) лідер, який є од­ночасно і натхненником, і організатором.

За стилем діяльності: 1) авторитарний лідер; 2) демократич­ний лідер; 3) лідер, який поєднує у собі елементи цих двох стилів.

За характером діяльності: 1) універсальний лідер; 2) ситуа­тивний лідер.

19.4.