Сучасний учитель-вихователь: Особистість, Професіонал, Громадянин

Із сивої давнини й до наших днів учительська професія, бе­зумовно, є найбільш відповідальною в спектрі соціально-ціннісних ролей людини, адже має досить тендітний предмет, мету і результат діяльності — саму себе, ЛЮДИНУ, відтак — і делікатний інстру­ментарій — науку про виховання.

Власне слово “вчитель”, згідно із сучасними етимологічними дослідженнями^{[CLXXIII] [CLXXIV], у давньоруський період функціонувало у таких се­мантичних оболонках як “проповідник”, “наставник”, “тлумач свя­того письма”, тобто цей термін безпосередньо пов’язувався із сак­ральним змістом, конфесійною діяльністю. “У давньоруських пам’ятках писемності учителем називають Ісуса Христа, святих апо­столів Кирила і Мефодія, князя Володимира, що засвідчено творами різних жанрів”2. Чи це не доказ високої місії, яку покладено на вчите­ля з давніх-давен?!}

Саме така висока місія учителя — учителя-наставника на життєвому шляху людини — пройшла крізь століття, крізь історію, крізь людство. У сучасній філософсько-соціально-педагогічній інтер­претації учитель “є взірцем для наслідування, ідеалом у повному розумінні слова для багатьох людей, як дорослих, так і дітей”³. Учи­тель — активний провідник ідей, своєрідний місток між світом до­рослих і світом дитинства. Вчитель — це насамперед ВИХОВАТЕЛЬ і наставник молоді, особа, яка повинна всіляко спри­яти оптимальному розвитку і становленню унікальної самобутньої особистості людини, відповідати за успішну соціалізацію кожного ви­хованця і створювати анропоекологічне виховуюче середовище. Ко­рифей вітчизняної педагогіки і великий гуманіст загальнопланетар- ного значення В. Сухомлинський визначив учительську професію як людинознавство, постійне неперервне проникнення у складний ду­ховний світ людини, надтонке глибинне занурення у вир її почуттів, прагнень, ідеалів. Найбільша таємниця педагогічної професії, на наш погляд, полягає в тому, що вчитель повинен бути носієм усіх тих осо- бистісних характеристик, які він прагне бачити в своїх вихованцях, володарем здатності педагогічної екстраполяції (передбачення, про­гнозування) і професійного проектування унікальних комбінацій осо- бистісних структур людини.

Водночас, на тлі безперечно відповідальної місії вчителя- вихователя сьогодні змінюється семантика цієї професії. Адже су­часні суспільні екзистенції зумовлюють необхідність існування лю­дини нової формації. Нагальною є потреба формування нового типу людського сприйняття, основною характеристикою якого, передусім, є глобальний дух універсалізму, нового типу мислення, нової свідо­мості, нового розуміння людиною власного місця в історії, суспільстві та світі. Наш час вимагає синергетичного^[CLXXV] полірівневого звер­нення до особистості людини:

— на мікрорівні — як до суб’єкта саморозвитку зі своїм неповторним індивідуальним образом, високорозвиненою духовністю, творчим початком, сформованою позитивною Я-концепцією;

— на мезорівні — як до суб’єкта професійного становлення, основною ознакою якого є наявність цілісного комплексу професійно значимих характеристик: якостей, рис, переконань, ідеалів, ціннос­тей тощо;

— на макрорівні — як до суб’єкта світової цивілізації, уні­версальними (планетарно-космічними) характеристиками якого є ноосферне мислення, планетарна свідомість, полікультурність, гума­ністична культура, громадянськість, здатність до життєтворчості в глобальному масштабі тощо.

Тому одними з першочергових проблем сучасної освіти вис­тупають виховання цілісної творчої особистості на основі одвічних гуманістичних цінностей людства і норм демократичної культури, створення особистісно-гуманістичної аури в усіх ланках освітньої галузі, розробка теоретичних засад нової парадигми виховання та її технологічного забезпечення. Основними принципами вирішення цих питань виступають відкритість, динамізм, демократизація і гумані­зація. Саме вони зумовлюють перегляд екзистенційно-ціннісного підґрунтя освітньої системи як найбільш рухомого й технологічного компоненту культури людства, констатуючи цілком визрілу не­обхідність зміни традиційної виховної парадигми і розробки нової філо­софії виховання.

Мінлива сучасність висуває до педагога сьогоднішнього дня надто відповідальні вимоги. Учитель-вихователь нової генерації повинен бути Особистістю, Професіоналом і Громадянином в одній особі; вміти органічно поєднувати у собі всі ці іпостасі; відповідно володіти такими основними характеристиками як високий професіоналізм, демократичність, гуманність, толерантність, патріотизм, почуття національної і власної гідності, національна свідомість, культуротворчість, креативність, інтерактивність, комунікативність, прогностичність, працелюбність, самобутність, наукова ерудиція тощо. Саме цим зумовлено сучасний погляд на феноменологію класного керівництва через призму традиційності й інноватики.

Класний керівник у виховуючому просторі сучасного за­гальноосвітнього навчальному закладу — це насамперед педа- гог-професіонал, що є духовним наставником для дитини; по­середником між суспільством і школярем в засвоєнні основ людської культури; організатором відносин співробітництва, партнерства і співтворчості в різноплановій діяльності клас-

ного колективу; помічником і консультантом в організації по­всякденної життєдіяльності вихованця, у його професійній орієнтації і вільному соціальному виборі, в усвідомленні соціаль­но-економічного і політичного життя суспільства; творцем виховуючого середовища і сприятливого психологічного кліма­ту в класному колективі; лідером команди педагогів і батьків; координатором виховуючих зусиль школи, родини, громади і держави.

9.3.3.