§ 59. Поняття, структура, види правосвідомості. Функції правосвідомості.

Правосвідомість — явище ідеальне, безпосередньо не спостерігайоме. Воно являє собою чи сферу область свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань і оцінних відносин до права і практики його реалізації, соціально-правових установок і ціннісних орієнтації, що регулюють поводження {діяльність) людей у юридично значимих ситуаціях,

Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності і виявляється в ній.

Відповідно до теоретичної концепції, поділюваної багатьма авторами, основні функції правосвідомості — пізнавальна/ оцінна і регулятивна. Всі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогностична й ін.

Пізнавальної функції відповідає визначена сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності і “правова підготовка, що виражаються в понятті,”.

Оцінна функція викликає визначене емоційне відношення особистості до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової практики. Емоційне відношення виражається у визначенні значимості отриманих знань у конкретній чи ситуації на майбутнє з погляду індивіда, групи, суспільства. Коштовним визнається те, що служить об'єктом бажання і цілей діяльності, що піддається вибору і перевазі в ряді інших явищ.

У зміст правосвідомості входять чотири основних види оцінних відносин: до права і законодавства (його принципам, нормам, інститутам); до правового поводження навколишніх і до об'єктів діяльності (злочинності, злочинам, злочинцям); до правоохоронних органів (прокуратурі, адвокатурі, суду, юстиції, органам внутрішніх справ, їхньої діяльності); до свого правового поводження (самооцінка).

Регулятивна функція правосвідомості здійснюється за допомогою правових установок і ціннісно-правових орієнтації, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності.

Правова підготовка людей не вичерпується їх формальними юридичними знаннями. Можна мати знання, але не вміти ними користатися.

Експериментальні дослідження правосвідомості різних груп і шарів населення показали, що центральним компонентом правосвідомості, що визначає відповідність поводження (діяльності) нормам права, є ціннісні відносини із законом. Для юристів-професіоналів поряд з відношенням до закону однаково значимими є правові знання й уміння застосовувати їх. На відміну від населення, якому досить знать принципи, аксіоми права і найбільш ходові (потрібні) норми права, юристи повинні досконально знати аксіоми, принципи і норми тих галузей права, з якими вони працюють, достатньо добре — всіх інших, суміжних галузей, обов‘язково — джерела права, наукову літературу (рекомендації) і судову практику по реалізованих галузях права. :

Вони повинні бути готові освоїти в необхідному обсязі нові знання з будь-якої галузі права, науки і техніки, що виявляться потрібними в роботі.

Відомі різні види правосвідомості. По суб'єктах правова свідомість підрозділяється на: індивідуальне, групове, суспільне.

Індивідуальна і групова правова свідомість носить суспільний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальним.

З погляду глибини відображення правової діяльності звичайно виділяють три рівні правосвідомості: повсякденне (емпіричне), наукове (теоретичне), професійне.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правового утворення, доступного населенню.

Теоретичне (наукове) правосвідомість, на відміну від повсякденного, формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знання і закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, служити удосконалюванню юридичної практики, тому що немає нічого більш практичного, чим гарна теорія.