§ 58. Правова культура, її види і функції.

Правова культура являє собою різновид загальної культури, що складає з духовних і матеріальних цінностей, що відносяться до правової дійсності. При цьому правова культура включає лише те, що є в правових явищах щодо прогресивного, соціально корисного і коштовного.

Як і правосвідомість, правова культура підрозділяється на

правову культуру суспільства, групи (колективу)

індивідуальну правову культуру (особистості).

Вищий рівень правової культури індивіда — це правова активність. Вона виявляється, по-перше, у готовності особистості до активних свідомих, творчих дій як у сфері правового регулювання, так і в сфері реалізації права, по-друге, у законодоцільності (чи законності) поводження (діяльності), в основі чого лежить переконання в необхідності служіння закону як вищої цінності. Особливий різновид групової й індивідуальної правової культури складає професійно-правова культура юристів.

Соціально-правову активність варто відрізняти від правомірного поводження. Не всяке правомірне поводження можна вважати здійсненням такої активності. Критеріями розмежування тут служать мета, засоби її досягнення і суспільно значимий результат діяльності в правовій сфері. Не слід відносити до неї і просто ініціативне виконання своїх обов'язків посадовою особою. Така ініціатива є прямим службовим боргом, зокрема професійним боргом юриста, і полягає в обов'язку бездоганно служити закону.

Правова чи активність, точніше, інтелектуальна активність, відповідно до концепції Д. Б. Богоявленської, має три рівні:

1) якщо суб'єкт права при самій сумлінній і енергійній роботі залишається в рамках заданого чи спочатку знайденого способу дії, його інтелектуальна активність відноситься до пасивного рівня, що підкреслює не відсутність розумової діяльності взагалі, а те, що ця діяльність щораз визначається дією якогось зовнішнього стимулу;

2) якщо суб'єкт права, маючи досить надійний спосіб рішення своєї задачі, продовжує аналізувати склад, структуру своєї діяльності, зіставляє між собою мети і задачі, що приводить його до відкриття нових, зовні більш дотепних способів рішення, до формулювання закономірності, те такий рівень інтелектуальної активності називається евристичним. Цей рівень найбільш характерний для слідчих і представників інших подібних професій;

3) найвищий рівень інтелектуальної активності зветься творчого. Тут виявлена закономірність стає не евристичною — формальним прийомом (способом) дії, а самостійною проблемою. Не стимульована ззовні, самостійна постановка проблеми — якісна особливість особистостей, що володіють цим рівнем інтелектуальної активності. Інтелектуальна активність, у тому числі в правовій сфері, є інтегративною характеристикою особистості, що поєднує її розумову і мотиваційну сфери.