§ 57. Соціалістична правова родина.

Соціалістична правова родина (чи соціалістичні правові системи) складає, чи точніше багато в чому складала, ще одну велику правову родину.

На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, що складали "соціалістичний табір" істотний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська.

Отже на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, властивому соціалістичному праву.

Соціалістичне право виявляє відома подібність з романо-германською правовою системою. Воно досить широко зберегло її термінологію, а також хоч би по зовнішньому вигляді - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, що мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, багато західних авторів, особливо англійці й американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і поміщають її в романо-германські правові системи.

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право - це надбудова, відображення визначеної економічної структури.

Соціалістичне право обумовлене яскраво вираженим класовим характером. Єдиним чи основної соціалістичного права була спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалося, що вони виражають волю трудящих, що придушується більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Нормативно-правові акти, що приймалися, велику частину яких складали підзаконні (секретні і напівсекретні накази, інструкції і т.д.) фактично виражали насамперед і головним чином волю й інтереси партійно-державного апарата.

Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. У своїх роботах радянські автори постійно посилалися на основоположників марксизму-ленінізму, праці і мови радянських керівників, програму і рішення комуністичної партії.

Радянське право сприйняло від старого російського права таку концепцію правової норми, що близька до її розуміння в романо-германскій правовій системі. Що ж стосується категорій і інститутів, те тут не можна не визнати оригінальності радянського права. По зовнішньому вигляді в ньому збережені категорії й інститути романо-германської системи. Однак по своїй істоті вони докорінно обновлені. У суспільстві нового типу, заснованому на іншій економічній системі, і керуючись іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права по зовнішньому вигляді залишається такою ж, що і система романо-германського типу. Існують і істотні відмінності: сімейне право відділене від цивільного, зникло торгове право, з'явилося колгоспне і житлове право. Радянські автори заперечували, щоб відмінності в системах права зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту галузей права. У державі соціалістичному і не соціалістичному встають різні проблеми, марксистсько-ленінські навчання вимагають їхній розгляду під новим, не індивідуалістичним кутом зору.

Конституційне право найвищою мірою відрізняється від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичною партією, і здійснення влади і керування радами всіх рівнів. Оригінальність радянського права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративному праві, карному, трудовому, цивільному і т.д. Юристам західних країн було не зрозуміло адміністративне право, що не сконцентроване на охороні особистості і судовому контролі над адміністрацією.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення радянськими юристами приватного права. Права на думку теоретиків марксизму-ленінізму - це не більш ніж аспект політики, інструмент у руках пануючого класу. У цій концепції не залишається місця для приватного права, що претендувало б на незалежність від яких би то ні було упереджених думок і політичних обставин; "право - це політика, і, навпаки, те, що не є політикою, не є правом".

Для радянської правової системи залишилися далекими ідея панування права і думка про те, що треба вишукувати право, відповідне почуттю справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим образом зв'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних (каральних) органів. У теорії виключалася можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй приділялася лише роль строгого тлумача права. Це принципова позиція якоюсь мірою підкріплювалася і відсутністю в країні судової "касти", що претендувала б на те, щоб стати незалежної від державної влади, якщо не суперничає з нею. Незважаючи на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом у руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування й охороняв насамперед його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконавчу галузі влади. У СРСР важко було знайти що-небудь подібне до контролю за конституційністю законів.

В даний час, у результаті змін, що відбулися у першу чергу в колишньому СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. Це в черговий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право є "інструментом у руках пануючого чи класу партії" - така держава заздалегідь прирікає себе на розвал і загибель.