Теоретичні основи правового виховання. Правова свідомість та правова культура

Правове виховання — це виховна діяльність сім’ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідо­мості та правомірної поведінки особистості. Як складова морально­го виховання, правове виховання сприяє більш повному розкриттю загальнолюдських моральних цінностей.

Правове виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії і практики має такі завдання:

— підвищення юридичної обізнаності учнів, інформуппін їм IX з актуальних питань права;

— виховання поваги до держави і права;

— вироблення умінь і навичок правової поведінки;

— виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативни­ми явищами в житті;

— подолання в правовій свідомості хибних уявлень, нега­тивних навичок і звичок поведінки;

— формування толерантності особистості до виявів особис- тісних прав і свобод інших громадян.

У процесі правового виховання учні знайомляться з окреми­ми положеннями державного, адміністративного, цивільного, кримі­нального та інших галузей права, що мають безпосереднє відношен­ня до їхнього життя, навчання, існування в соціумі. Важливим у цьо­му контексті є знання учнями основних положень Конвенції про пра­ва дитини.

Правове виховання в загальноосвітньому навчальному зак­ладі здійснюється у навчально-виховному процесі (уроки право­знавства, історії, літератури та ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок “Підліток і закон”, “Закон і ми” тощо).

Критеріями ефективності правового виховання є глиби­на та міцність правових знань, повага до права і визнання його вер­ховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедли­вості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до право­порушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття. Найвищим критерієм ефективності правового виховання є вироблення в учнів навичок правового самовиховання.

Правове виховання, як педагогічна проблема, що тісно пов’язана з моральним, громадянським, національно-патріотичним вихованням, має такі суттєві компоненти'.

1. Морально-правове самоусвідомлення. Воно тісно по­в’язане з політикою, трудовим вихованням, соціально-побутовими й економічними відносинами, які формуються на рівні суспільства й на рівні окремої сім’ї, а також відокремленої від неї особи. Морал ь- но-правове самоусвідомлення є водночас і показником культури: за­гальної, фахової, індивідуальної чи групової. У зв’язку з цим будь- який уплив на правосвідомість накладає відбиток також і на політичні погляди, моральний статус людини, змінює її поведінку.

2. Правові й моральні знання. Законодавчі акти, кодекси, процес законотворчості ставлять вимогу формування відповідного ставлення громадян до них. Формування поваги до закону є спра­вою правового виховання, оскільки впливає на волю, почуття вихо­ванця з метою вироблення особистісної життєвої позиції і поведінки, узгодженої з законом.

3. Правова вихованість у широкому її розумінні, яка впли­ває на формування переконань. Моральні, естетичні переконання особи виробляються на основі наукових знань про права та обов’яз­ки, про закон, про писані й неписані (традиційні) принципи й правила поведінки людини в різних життєвих ситуаціях: у сім’ї, на виробництві, в громадських та державних установах.

4. Повага до закону й законності, що є свідченням мо­ральності особи. Належне ставлення до закону, формування зако­нослухняності є завданням сімейного, шкільного і вузівського вихо­вання. Воно веде особу до опанування правовою культурою, полег­шує гармонійне входження в систему морально-духовних цінностей і орієнтацій: людина, опановуючи знання про закони, права й свободи кожної особистості, намагається діяти у відповідності до них.

Результатом правового виховання є формування правової свідомості та правової культури.

Правова свідомість — це сукупність ідей, поглядів, уяв­лень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного або бажа­ного права і до дій людей як до правомірних чи неправомірних.

Найбільш узагальненим і зрозумілим для нас є визначення правосвідомості, яке подано в навчальному посібнику „Теорія дер­жави і права” за загальною редакцією В.В. Копейчикова та С.Л. Лисенкова:

„Правова свідомість (правосвідомість) — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про пра­во, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей”^[73].

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічного, психологічного і поведінкового. Особіїинн і к> правової ідеології є те, що вона розробляється й упроваджуєгы м н суспільну свідомість певними структурами — державою, політичними партіями або іншими об’єднаннями громадян.

Правова психологія — ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, їх переживання, почуття, емоції, оцінки і т. ін.

У її структурі такі складові: сталі (правові звичаї, традиції, звички, настрої); пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди, емоції);регулятивні (правові звички, традиції, звичаї).

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки, вольові, раціональні й емоційні компоненти.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки, правові установки.

Форми правової соціалізації — правове виховання, юри­дичні види навчання, правова пропаганда й агітація і самовиховання.

У посібнику „Правознавство” професор В.В. Копейчиков пропонує таке визначення правової свідомості: „Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного пра­ва, форм і методів правового регулювання”¹.

Правова свідомість поділяється автором на буденну про­фесійну і наукову, а за ступенем узагальнення — на масову, гру­пову й індивідуальну.

В. Котюк зазначає, що правова свідомість особистості — це така форма відображення правових явищ, яка включає психічні, інте­лектуальні, емоційні й вольові процеси та стани: знання чинного пра­ва і законодавства, правові уміння і навички, правове мислення, пра­вові емоції й почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові пе­реконання та настанови, які синтезуються в прийнятих рішеннях і спрямовані на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин^{[74] [75].}

Науковці здебільшого пов’язують правосвідомість із право­вою культурою, зокрема вказуючи, що правова культура особи — це перш за все певний рівень (стан), сукупність характеристик її пра-

восвідомості. Цей стан правосвідомості характеризується такими властивостями, як знання права, повага до нього, позитивна наста­нова щодо повсякденної правомірної поведінки. Отже, право і мо­раль — важливі елементи людської культури.

Щоб глибше зрозуміти сутність правової свідомості, потрібно розглянути функції, які вона виконує у процесі застосування право­вих норм. У наукових юридичних джерелах висвітлюються різні функції правосвідомості особи. В. Котюк розрізняє функції: відобра­ження, пізнання, правового мислення, оцінкові, орієнтовні, ре­гулюючі, праксеологічні, прогнозуючі, моделюючі, конструктивні і деструктивні, цілеспрямовуючі, евристичні, мотиваційні, ко­мунікативні, трансформаційні; за структурою правосвідомості особи — емоційні, інтелектуальні, вольові та інші функції^[LXXVI].

7.3.4.