Теоретичні основи морального виховання і самовиховання

У сучасних непростих умовах реорганізації системи освіти України, зміни ціннісних орієнтацій суспільства в напрямі побудови гуманного, демократичного співтовариства, яке передбачає культ Людини і Народу, гармонії їх співжиття, на одне з перших місць вихо­дять питання морального виховання.

—утвердження принципів загальнолюдської моралі — прав­ди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доб­рочесних якостей;

— прищеплення шанобливого ставлення до культури, зви­чаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

— формування духовної культури особистості; створення умов для самостійного вільного вибору нею своєї світоглядної по­зиції.

Поняття „мораль” зазвичай розглядається у широкому і вузькому розумінні. Термін використовується вузько, коли врахову­ють інтереси лише своєї школи, сім’ї, жителів окремого населеного пункту тощо. У загальному аспекті мораль — це ідеї, принципи й закономірнос гі, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдоскона­люваних норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх людей. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удос- — 220—

коналюються гуманні відносини, повага і любов до людини, добро та, верховенство народної культури¹.

Центральним у понятті моралі є ставлення людини до приро ди, до міжособистісних і суспільних відносин, власне гуманні відно­сини. У процесі спільної діяльності і гуманних відносин народжую і вся і викристалізовуються принципи, закони, норми та правила співжит­тя, якими регулюються відносини між людьми та природою у будь- яких ситуаціях. Отже, мораль — це система ідей, принципів, за­конів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні відносини між людьми за будь-якої життєвої ситуації на основі взаємної поваги.

У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і властивостями. У народних оцінках вихованість передусім поєднується з гуманізмом, здійсненими людиною добри­ми вчинками та справами^{[69] [70].}

Моральне виховання — це цілеспрямований процес орга­нізації різноманітної діяльності учнів та їхнього спілкування, спрямо­ваний на оволодіння школярами моральною культурою, яка базуєть­ся на кращих досягненнях українського народу і визначає ставлення дітей до навколишнього світу. Провідними завданнями морального виховання завжди були: виховання доброти, чуйності, готовності прий­ти на допомогу будь-якій людині в біді, здатність до співчуття і співпереживання.

Моральна культура — це провідний компонент духовного життя особистості, який характеризує її досягнення в оволодінні ос­новами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, що ре­гулюють поведінку в усіх сферах життя. Моральна культура є осно­вою морального самовиховання і поведінки особистості.

Головним поняттям моральної культури і морального вихо­вання є поняття добра, яке відбиває все те позитивне, що спрямова­не на благо людей. Розкриваючи його суть, В.О. Сухомлинський нише: “Добро — це думка, яка помножена на волю, тільки при цій умові отримаємо непримиримість до зла, — а це і є сама суть добра. Те, що повинно стати моральним осердям твоєї особистості — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла — залежить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, сутністю твоєї душі—твоєю органічною потребою застосовувати на кожному кроці міру оцінки того, що відбувається в світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх стосунках з іншими людьми переборювала зло”^[71].

І Тому провідними завданнями морального виховання у сучасній українській школі є:

— послідовне прилучення дітей і підлітків до моральних норм суспільства;

— формування позитивного морального досвіду дітей, що конкретизується у моральних звичках і вчинках;

— спрямування свідомості і почуттів школярів на оволодін­ня і реалізацію у повсякденній поведінці моралі суспільства;

— формування морального обличчя особистості як члена суспільства на кращих традиціях українського народу.

Моральність людини оцінюють за її поведінкою, але поведін­ка — поняття досить широке і охоплює майже всі сторони людсько­го життя. Тому для розкриття його моральної сутності виділимо най­меншу одиницю, яка б зберігала властивості цілого. Такою одини­цею поведінки є вчинок. Загальну структуру вчинку можна подати у вигляді схеми (рис. 7.3.2.1).

Рис. 7.3.2.1. Схема структури вчинку

Із учинків складається поведінка. Поведінка — це сукупність учинків, які виявляють моральні якості людини, ставлення до суспільства, інших людей і самого себе (рис. 7.3.2.2).

Рис. 7.3.2.2. Схема структури поведінки

Моральна свідомість і моральна поведінка взаємообу- мовлені. Формування моральної свідомості є одним із провідних зав­дань морального виховання. Воно відбувається у процесі етичної освіти і має озброїти учня знанням моральних норм і правил куль­турної поведінки. Формування моральної свідомості та поведінки школярів — єдиний, нерозривний процес. Так етичні бесіди будуть ефективними лише тоді, коли вони доцільно поєднуватимуться з різно­манітними видами діяльності — навчальною, трудовою, спортивною, естетичною, екологічною, у процесі яких учні оволодіють досвідом моральної поведінки.

Таким чином, моральне виховання — це невід’ємна складо­ва цілісного педагогічного процесу, компонентами якої є організація різноманітної практичної діяльності учнів і формування у них мораль­них ставлень.

Рис. 7.3.2.3. Схема формування моральної поведінки учня

Основою змісту морального виховання дитини є ставлення, які вона реалізує у своїй етично-діяльнісній сфері. Мірою реального та потрібного суспільству типу моральних відносин виступає ідеал особистості. Він визначає близьку та далеку перспективу для ви­ховання і самовиховання. Ідеали є різні: створені на основі багатства народної мудрості (від Котигорошка до героїв народних дум, борців за волю народу і справедливість); ідеали особистості, що їх пропо­нують кращі представники нації (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Леся Українка, Г. Ващенко, І. Франко, О. Довженко); християнський ідеал; “буденний” ідеал (батько, товариш, учитель).

Ідеал має дві основні форми. З одного боку, він — побудова­на суспільством модель людини вищого рівня буття, “сильна ідея”, ідеальний образ її суті. В ідеалі відображено все найкраще, що існує та розвивається в особистості та суспільстві. Це — теоретична форма ідеалу. З іншого боку, існує первинна форма ідеалу як відоб­раження живої дійсності, реальної живої людини, поведінку якої на­слідують.

Ідеал — це творчо усвідомлена мислителями модель май­бутньої людини. Ідеальне завжди відповідає своїй епосі. Ідеали на­лежать їй не тільки генетично, але й функціонально. Вони слугують критичною корективою для регулювання поведінки кожної людини.

Визначені вище поняття становлять теоретичну основу мо­рального виховання і самовиховання особистості.

7.3.3.