Поняття про методи, прийоми, засоби виховання

“Метод” у перекладі з грецької мови означає “шлях”, “спосіб”. У педагогічній діяльності це — спосіб пізнавальної і прак­тичної діяльності, система дій з метою виховання особистості.

У педагогічній теорії і практиці метод найчастіше трактуєть­ся як шлях до досягнення оптимальних результатів’. В українському педагогічному словнику “сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідо­мості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і зви­чок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення”^{[18] [19].}

Оскільки сучасна педагогічна наука розглядає процес вихо­вання як взаємодію вихователя і вихованця, розвиток їх відносин, то, згідно з нашою концепцією, методи виховання — науково обґрун­товані способи педагогічно доцільної взаємодії всіх суб’єктів виховного процесу, спрямовані на досягнення мети виховання^[20]. Це визначення акцентує суб’єкт-суб’єктні відносини у процесі пе­дагогічної взаємодії, активність вихованця як суб’єкта виховання, співзвучне оновленій особистісно-гуманістичній парадигмі.

Методи виховання, особливо такі, як метод педагогічної ви­моги, громадської думки, прикладу вихователя, заохочення, пока­рання, виступають у ролі методів стимулювання навчання. Більше того, без застосування методів виховання у процесі навчання не­можливо забезпечити його успішне функціонування. Тому серед уче­них є прихильники розробки єдиних педагогічних методів — навчан­ня і виховання (Л.Ю. Гордін, І.С. Мар’єнко та ін.).

Методи виховання реалізують у педагогіці діяльнісно-віднос- ницький підхід, оскільки вони, по-перше, мають за мету пробуджен­ня активності дітей, залучення їх до діяльності, до створення вихову­ючих і розвиваючих відносин, і, по-друге, вони звернені до особис­тості, до суб’єктів виховної взаємодії.

Мета є системоутворюючим фактором виховного процесу. Методи стосовно мети виконують функціональну роль. У загально­му вигляді це можна передати так: яка мета — такі й методи, які методи — такий і результат виховання. Отже, метод є похідним від мети виховання. Тому через методи виховання реалізується взає­мозв’язок мети і результату виховання.

Таким чином, при визначенні поняття „методи виховання”, крім сутності — способи взаємодії вихователів і вихованців, потрібно враховувати їхні функції у розв’язанні завдань виховання: як способів реалізації мети і змісту виховання; як способів забезпечення цілісності педагогічного процесу; як способів взаємозв’язку мети і результату виховання, але головна їхня функція полягає в тому, що метод — основний інструментарій упливу на особистість.

Методи виховання мають свою специфіку. Вона полягає, по-перше, в тому, що ця категорія включає спільну діяльність, взаємодію вихователя і вихованців, а також інших суб’єктів (метод переконування вміщує в собі не тільки інформацію вчителя, а й сприй­няття, осмислення, усвідомлення сказаного учнями); по-друге, органі­зація взаємодії залежить від знань, культури, поведінки, емоційно- вольової сфери всіх суб’єктів виховного процесу. Метод виховання містить внутрішній і зовнішній аспекти. Зовнішня сторона ще не роз­криває внутрішньої дії методу, його якісного аспекту (чи усвідом­лює і переживає учень висловлене вчителем, чи механічно сприй­має його) — педагогічна цінність методу визначається внутрішнім його впливом, а не зовнішньою формою виразу. По-третє, особ­ливість методу виховання полягає й у тому, що він постійно розви­вається; це пов’язано з суспільно економічними перетвореннями, коли змінюється мета і зміст виховання; коли зазнає змін позиція вчителя і учня у виховному процесі (на зміну суб’єкт-об’єктним приходять суб’єкт-суб’єктні відносини).

З поняттям “метод” пов’язані два поняття: “прийом” і "засіб”. Прийом виховання — це деталь методу виховання, тобто “метод” — більш узагальнене поняття стосовно понятия “прийом” Таким чином, поняття “прийом” вужче, воно втілює шлях реалі іяціі методу щодо завдань виховання.

Використання різних прийомів відкриває перед педагогом широкий шлях творчого підходу до методики виховання, уможливлює створення інноваційних авторських технологій виховного процесу. Проте майбутній учитель має усвідомлювати, що при всій різнома­нітності, прийоми, обмежені сутністю методу і не можуть порушу­вати його сенс і призначення. В певних умовах метод може перехо­дити в прийом і навпаки.

Педагогічні дослідження обмежуються накопиченням прийомів виховання: довіра, розуміння, обговорення, спонукання, співчуття, пересторога, критика, актуалізація мрії, звертання до совісті, справедливості, почуття любові, естетичного почуття, ми­лосердя, сорому тощо¹; роз’яснення, доказ, спростування, порівнян­ня, зіставлення, аналогія, посилання на авторитет^{[21] [22], створення ефек­ту присутності[23]. Унікальним вважаються прийоми паралельної дії у вихованні, організація завтрашньої радості дітей А.С. Макаренка. Практична діяльність талановитих учителів дає велику кількість зразків і прийомів виховання.}

На основі знань теоретичних основ виховання, наукового уза­гальнення досвіду вчителів у працях А.М. Бойко розроблена класи­фікація прийомів виховання за обґрунтованими нею рівнями взаємодії педагогів і школярів^[24].

Поняття “засіб” у педагогіці розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні засобами в педагогічній діяльності є її зміст, форми, методи і прийоми.

Сучасна особистісно-гуманістична парадигма передбачає встановлення виховуючих відносин на рівнях співробітництва і співтворчості. Тому прийоми і засоби виховання мусять бути спря­мованими на культивування цінності людини, усвідомлення дитини як мети і сенсу виховання, задоволення її потреб і запитів, самоакту- алізації особистості, досвіду свободи, вміння вибору і самостверд­ження в житті.

За К.Д. Ушинським, слово рідної мови є великим педагогом, адже “засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови, — і засвоює легко й швидко, за два-три роки, стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання” (“Рідне слово”).

Важливо пам’ятати, що всебічне знання учня, опора на позитивне в ньому, врахування громадської думки, використання колективу як суб’єкта виховання забезпечить більш високий вихов­ний ефект. Методи і прийоми вимагають найрізноманітнішої інстру- ментовки, мажору й оптимізму вчителя, професійного самовдос­коналення — від копіювання до творчості у педагогічній діяльності.

6.4.2.