Вплив релігії Месопотамії на релігії інших народів
Ассирійська релігія. А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підкорена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р.
до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців. Ассирійська держава виростає з невеликої території в середній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на початку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилювала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоассирійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому відношенні. У XV — поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Вавилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чорного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. відбувається нове піднесення царства — це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю зброєю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За короткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, східне Середземномор’я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Урарту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втрачала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ассирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнована Ніневія столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Каркемиші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав активної асиміляції.За часів існування Ассирійської держави відбувалося піднесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що «вершили долю», утворювали раду старійших у складі 7 чи 12 богів.
Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ритуального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п’ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жертву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд зазнав змін царя замінювали на бідняка чи раба, якого нещадно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чільне місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебували під охороною держави. Храми мали великі господарства і землі, які здавали в оренду.
Контингент жерців комплектувався звичайно за принципами успадковування цього звання. Але, крім права успадкування, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах і жриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які виконували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи. Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мистецтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культурному обміну. Жрецтво широко використовувало ці зв’язки.
У Дворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розвитком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зрошуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.
Розвиток землеробства і будівництва потребував математичних знань, вони з’явилися вже в кінці III тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною системою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, квадратів і кубів чисел, їх коренів, розв’язували квадратні рівняння; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.
У храмах Дворіччя особливо інтенсивно велися астрономічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вираховували час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу, під час яких світило проходить чотири фази по 7 днів; з’явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір’я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила авторитет жерців.
Релігія нововавилонського царства. Після розгрому Ассирійської держави її спадщину розділили Вавилон і Мідія. Вавилон став володарювати майже всім Дворіччям. Ще з 626 р. до н.е. у Вавилоні утвердився халдейський правитель Набопаласар, який правив до 605 р. до н.е. і заснував Халдейську династію. Згодом ця держава дістала назву Халдейського, чи Нововавилонського, царства.
У Нововавилонському царстві поступово відроджується і розквітає землеробство, хоч продовжує існувати землеробська община, але посилюється приватне землеволодіння, зміцнюється рабство. Спостерігається розквіт ремесла і торгівлі. Царська влада вже не має характеру деспотії, вона до певної міри обмежена жерцями, а також військовою знаттю; остання переважно складається з халдеїв.
Особливих успіхів Нововави- лонське царство досягло за царя Навуходоносора II (? -562 рр. до н.е.). Він вів переможну війну з Єгиптом та його союзниками Фінікією та Іудеєю, завоював Іудею і зруйнував у 586 р. до н.е. Єрусалим, а іудейську знать взяв у полон. Після смерті Навуходоносора II почалася боротьба за владу. Зрештою в 555 чи 556 рр. до н.е. трон посів ставленик жрецтва Набонід, який вимушений був вести невдалу війну з Персією. Внаслідок цього в 539 р. до н.е. місто Вавилон було взято персидським царем Піром II, а Вавилонія стала частиною держави Ахеменідів. Біблія помилково називає останнім царем Вавилону Валтасара, буцімто сина Навуходоносора, якому начебто під час нічного прийняття було грізне знамення про близьке падіння держави. Пальці якоїсь людської руки на стіні царського палацу написали: «Мене, мене, текел, уирасін», що означало «полічено, полічено, зважено та поділено», така була доля царства. На ранок у Вавилон вдерлися мідяни. Але Валтасар був лише сином Набоніда і самостійно не царював.Менше століття проіснувало Нововавилонське царство, але це були роки величного розквіту Вавилону. Біблія змальовує його грішним містом, сповненим спокусами, розпустою, розбещеністю.
Вавилон був підданий розбудові. Він являв собою стрункий ансамбль зі складною системою укріплень, широкими проспектами, якими часто рухалися пишні релігійні процесії. Величним виглядав палац Навуходоносора II, з ним змагався красою храмовий комплекс Есагіл; вражала сходинкова вежа (зікурат) Етеменанки заввишки 90 м; це вона викликала біблійний міф про Вавилонську вежу.
Нововавилонське суспільство дістало у спадщину традиційні релігійні вірування Дворіччя. Принципових змін майже не було, хіба що поновлюється авторитет культу Мардука. Помітною подією була спроба Набоніда замінити Мардука як главу богів богом Місяця Сіна, який був головним богом міста Харрана, родом з якого був новий цар. Жрецтво не сприйняло цього проекту. Великі боги Вавилонії і Ассирії були богами стихій і небесних тіл. Як зазначав історик релігій А.Мензіс, вони не пани, не володарі, не характери, запозичені з людських родів, вони не чоловіки і батьки, а творці і космічні сили.
Жерці Нового Вавилону продовжували розвиток науки, мистецтва і літератури, всієї культури в цілому. Але короткочасний період розквіту Вавилону не дав можливості для появи значних наслідків. З 539 р. до н.е. почалося швидке розмивання вавилоно- ассирійської культури і до часів завоювання Вавилону Александром Македонським у 331 р. вона вже була замінена перською культурою.
6.6.
Еще по теме Вплив релігії Месопотамії на релігії інших народів:
- Основні підходи щодо тлумачення сутності релігії І ВИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ: ТЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЛІГІЇ
- Типологія релігії, принципи та критерії класифікації форм РЕЛІГІЇ І ОСНОВНІ МОДЕЛІ КЛАСИФІКАЦІЇ ФОРМ РЕЛІГІЇ
- Концепції релігії
- Тема 24 «ФІЛОСОФСЬКІ РЕЛІГІЇ»
- 3.3. Основні теорії походження релігії
- 4.2. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ І теологія: загальне та особливе
- Становлення історії релігії як наукової дисципліни
- 6.1. ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ
- Час виникнення релігії: основні гіпотези
- Структурно-функціональний аналіз релігії