3.3. Основні теорії походження релігії

Історія виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь явище чи річ, то неодмінно поставимо за­питання: звідки, чому, як і коли вони виникли? Лише діставши відповідь на ці запитан­ня, ми здобудемо знання про певні явища чи факти.

Це стосується й релігії.

Але з погляду переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував людству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них віч­на і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Адже існує загальновизнана історія релігії, яка фіксує початок кожної з них. Ми майже в дрі­бних деталях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на початку VII сто­ліття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнства, що завершило своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких глибин століть доходять до нас відомості про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі їх існування свідчать численні факти науки. Усі народи мали свою релігію, немає жодного паростка величезної люд­ської родини, яка не знала б релігії. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювали­ся іншими. Безперечно, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про виник­нення головних сучасних релігій мова йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викла­демо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці точки зору взаємовиключа- ють одна одну.

Теологічні теорії походження релігії. Передусім розглянемо теорії походження релі­гії, які беруть за основу надприродні причини та обставини нього складного процесу.

Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосередньо сам Бог. У християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Бо­гом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблійних персонажів. Цей найортодоксальніший варіант традиціоналізму відкидає будь-яку аргументацію, тим більше наукового плану. Він не апелює ні до розуму, ні до визнання особливих якостей людської душі, яка тягнеться до Бога, заперечує спроби перегляду релігійних цінностей. Він грунтується лише на беззастережній вірі.

Традиціоналістичну концепцію знаходимо і в стародавній філософії. Так, давньо­грецький мислитель Платон (бл. 427-347 до н.е.) вважав, що релігія є наслідком спогля­дання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке за буття не має ні початку ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине — незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єди­не — Бога згадує про нього в нашому матеріальному світі. Ця згадка і є релігія. Тради­ціоналістичне розуміння походження релігії розробляли мислителі, яких церковна істо­рія називає святими отцями церкви. У православ’ї — це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоанн Золотоустий та Іоанн Дамаскін, у католи­ків — Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Єроним, Григорій І Великий. Слід також назвати Орігена і Тертуліана і особливо Тому Аквіната (Аквінського) (бл. 1225-1274), який у своїй головній праці «Сума теології» розмірковував таким чином: людина співвідноситься з Богом як зі своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує до­ведення, бо грунтується на вірі. Це зумовило її значне поширення і багатовікове існу­вання. Ця теорія у християнському богослов’ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. Стосовно інших релігій християнство згодне вжити будь-яких інших пояснень. Але богослов’ю, що вдається до теоретичних мірку­вань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до ми­слення людини, яка є вершиною творчості Бога.

Теїстична теорія. Ця теорія походження релігії природно випливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. — бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духов­ними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії.

Одним з апологетів теїзму був Рене Декарт (1596-1650), що дотримувався дуалісти­чної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей. Декарт вису­нув онтологічний доказ існування Бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу обов’язково передбачає і таку обставину, як існування: ми думаємо про Бога, отже, він існує. Ми ж думаємо про Бога тому, що ідея божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народження і виявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.

Розвивав концепцію Декарта Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716), засновник бо­гословського раціоналізму, за яким ідеї народжуються під впливом досвіду, емпіричних знань, завдяки чому людство і прийшло до християнства — єдиної релігії одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психо­логу і педагогу Йоганну Фрідріху Гербарту (1776-1841). Головне в релігії, вчив Гер- барт, у тому, що вона визнає доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність у природі викликає релігійно-естетичні почуття, примушує нас споглядати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануїл Герман Фіхте (1797-1879) основоположник умоглядного теїзму, за яким ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, що є наслідком дії двох фак­торів: чуття власної конечності, обмеженості, яка потребує допомоги; і чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. З цього народжується благого­віння як вияв тих довічних причин, що є людською сутністю.

Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є Фрідріх Шеллінг (1775­1854) один з творців німецького класичного ідеалізму.

Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на ряд теорій, які для обгрунтування надприродного походження релігії вдаються до міс­тичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх у тому, що ви­никнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане пер­шим людям чи обраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.

Яскрава фігура серед містиків Фрідріх Генріх Якобі (1743-1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки приховує Бога від нас, бо ми ба­чимо в ній клубок причин без початку і кінця. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений, бо приводить лише до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога нам дають лише напґі внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядає­мо Бога в нашому власному духові, але не фізичними, а духовними очима. Це спогля­дання не постійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфічних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри.

Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Во­но має багатовікову історію, особливо яскраві сторінки якої написані на Сході, яке й досі взяте на озброєння неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в на­шій країні.

Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до на­уки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Тому до містичних концепцій православні богослови-теоретики ставляться стримано.

Академічний теїзм. У другій половині XIX ст. в російському богослов’ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796-1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає за можливе поясни­ти дією двох джерел: об’єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і Розгля­немо інше питання. Чим пояснити наявність великої кількості невіруючих у світі? Мо­жливо, в них немає природжених ідей про Бога?

На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вроджена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної людини як уявлення або поняття. Вона не існує на­віть як здатність мати таке уявлення, ні як вроджене прагнення до нескінченного, ні як потреба набуття знань про Бога. А такі припущення окремі богослови висловлювали. На думку Кудрявцева, усі ці припущення хибні, бо всі вони грунтуються на уявленні про одноразовий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровенням. Він має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскільки од­кровення грунтується на природному відношенні між істотою розумово-вільною і Тво­рцем. Кудрявцев називає його природним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має два аспекти. Перший — це безмежні здібності Бога, який може все, а також висока гідність людського розуму. Другий — це сам процес людського пізнання. Перший не потребує доведення, це справа віри. Другий богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію божества першоджерелом релі­гійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Це сві­домість людини. Вона відрізняється від розуму тим, що має вищу якість, здатність ві­дання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Натомість розум оперує відчуттями, які йдуть від оточення, і на цій основі пізнає світ. Свідомість — це вже не звичайне мислення, а вище пізнання, ідеальний погляд, безпосереднє споглядання над­природного. Водночас свідоме споглядання доповнюється працею почуттів і волі, пра­цює все мислення, відбувається пізнання Бога, виникають різноманітні релігійні уяв­лення і поняття (у цьому, між іншим, причина виникнення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворюється релігія. Концепція досить витончена.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок на шляху до вдосконалення богословської теорії походження релігії. Але й він не може перейти межу, яка веде до справжньої науки, не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучас­ного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.

Наукові теорії походження релігії. Розвиток науки і культури, особливо поглиблення досліджень у галузі вивчення людини і суспільства, дали поштовх у розвитку релігієз­навства. Але його не обминули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набува­ють різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки, до «надвойовничого» атеїзму, який в усьому заперечує релігійне. Позначи­лось це і на концепціях походження релігії, і на їх оцінюванні. Мабуть, потрібно шука­ти розумну середину, яка забезпечить об’єктивне наукове дослідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, тому що в кожній з них є своя слушність. Навіть хибні припущення підказують нам, куди не слід спрямовувати дослідження.

Наш огляд наукових концепцій походження релігії не може претендувати на цілко­виту повноту. За останні півтораста років у цій галузі з’явилося стільки припущень, гі­потез, теорій і навіть просто вигадок та фантазій, що розгляду їх усіх треба було б при­святити кілька томів. Англійський лінгвіст М. Мюллер (1830-1900), досліджуючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що початком релігії є міф про Сонце, знай­дений ним у мовних пам’ятках. Так була започаткована міфологічна теорія, що релігії стародавніх починалися з обожнювання життєдайного світила. Хотів цього Мюллер, чи ні, але це було ударом по теологічній концепції (а він сам свого часу поділяв думку про одкровення як джерело релігії), бо певною мірою заперечувалось надприродне похо­дження релігії. На жаль, концепція Мюллера мала хистку наукову основу, оскільки бу­ла неузгоджена з історією виробництва, за якою міфи про Сонце пов’язані з переходом окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення були в людей, які ще жили зі скотарства, полювання і збиральництва.

Наприкінці XIX- на поч. XX ст. набула поширення анімістична теорія, засновником якої був Е.Тайлор (1832-1917). Заперечуючи надприродне походження релігії, Тайлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. — душа, дух). На його думку, згодом анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями, після чого виникла ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але чис­ленні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді у жодних народів ніколи не існував, у багатьох первісних народів анімістичні ідеї були другоряд­ними в їх релігійному здобутку.

Послідовники Тайлора запропонували різні концепції виникнення анімістичних уявлень. Так, концепція Г.Спенсера (1820-1903) народилася з ідеї «двійника», згідно з якою первісна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у мареннях, звідки й з’явилась думка про подвійну сутність людини. Г.Кунов (1862-1936) шукав виникнення анімістичних уявлень у прагненні первісної людини до самопізнання, у самозаглиблен­ні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобутгя.

У процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна концепція виникнення релігії аніматизм, згідно з якою анімістичному комплексові передувала ідея загального одухотво­рення речей, усієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має «свого хазяїна», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм. Цю концепцію активно розробляли видатні ет­нографи В.Г.Богораз (1865-1936) і Л.Я.Штеренберг (1861-1927). Таке явище, яке б одухот- ворювало всю природу шляхом порівняння всіх її речей і явищ з людиною, справді існува­ло, але воно аж ніяк ще не було релігією. Це явище дістало назву уособлення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфологічного світо­розуміння, ВІДМІННОГО від релігійного. Але про це мова піде згодом.

3 критики анімізму виросла також концепція преанімізму. Англійський вчений Р.Маретг (1866-1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивіду­альності і фізичних властивостей, яка не пов’язана з матеріальними тілами, але виявля­ється в них. Користуючись термінологією досліджуваних ним племен, він назвав її «мана». Втім, таке поняття складніше, ніж поняття «душа», тому воно не може переду­вати анімізмові. Припущення Маретга хибне.

Французький психолог Л.Леві-Брюль (1857-1939) висунув ідею, нібито у первісних людей існувало дологічне мислення, глибоко відмінне від мислення сучасних людей. Воно й зумовило створення понять, які не вкладаються в звичайну схему розвитку людського мислення. Але існування дологічного і, виходить, нелогічного мислення не пов’язується з творчою діяльністю людей у виробництві, а без неї не було б розвитку первісного суспільства.

Близькою до преанімізму є теорія французького соціолога Е.Дюркгейма (1858­1917), згідно з якою одвічним елементом релігії є культові обряди тотемізму, які й ста­ли основою для створення різних релігій. Бог — це символ, у якому суспільство обож­нює себе для зміцнення своєї влади, а тому все соціальне є релігійним. Релігія виникає разом із суспільством. Останній висновок не відповідає фактам історії: певний час сус­пільство було безрелігійним.

Преанімістичні теорії, критикуючи вразливі місця анімістичної теорії, не допомага­ли з’ясувати питання виникнення релігії, а навпаки, були кроком назад порівняно з ані­мізмом. Наукове пояснення походження релігії намагається дати магічна теорія, яку за­пропонував Д.Фрезер (1854-1941), автор відомого твору «Золота гілка». Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магію, релігію, на­уку. Основою первісної релігії є магія, у них є спільна риса — вони обидві мають впли­вати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут за допомогою магічних засобів, а переконавшись у їх неспроможності, вдається до релігії. Релігія виходить з магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релігія і наука однакові за значенням, це ланки єдиного ланцюга. Насправді ж — це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка пояснює появу релігії особли­востями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психо­аналізу 3.Фрейд (1856-1939). Релігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань людини, яка перебувала в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини схожий із світорозумінням душевнохворого, релігія і нервова хвороба мають спільне, бо психі­чно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціальному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйняття світу первісною людиною і зумовлює релігійне світорозуміння. Але це да­леко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а насамперед соціальні. Релігію Фрейд розцінює лише як явище індивідуального життя людини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді ж релігія є знач­но більшим, ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є явищем не тільки природи, а й су­спільства.

Окремо слід сказати про концепцію прамонотеїзму, яка більше могла б належати до теїстичних концепцій, але оскільки вона виникла в наукових колах і детально трактує першопочаток релігії, згадаємо її саме тут. Католицький монах і етнограф Е.Ленг (1841­1912) висунув версію, що люди споконвіку визнавали існування Єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковування первісної людини над своєю творчою діяльностью і зі спо­стережень над батьківською владою в людській родині. Отже, Ленг пов’язує виникнен­ня релігії з періодом розвиненого патріархату, але історія свідчить, що це було раніше, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зовсім не дають підстав до їх цілковитого засудження. Вони розкрили грані складного процесу духовного розвитку людства. Пророблена дослідниками робота не була марною, вона звертає нашу увагу на хибність ігнорування матеріального життя суспільства. І, мабуть, головне, що ці дослі­дники зібрали дуже багато конкретних фактів, спостережень тих обставин життя наро­дів, яких колись принизливо називали «відсталими». Ці обставини вже вкрилися міц­ними нашаруваннями впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніше факти і спостереження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах побудоване сучасне релігієзнавство. Разом з найновішими істо­ричними дослідженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони утворили базу для подальшого вивчення процесу виникнення релігії.

3.4.