Релігійні традиції і історичний процес

Теза багатьох дослідників XIX — першої пол. XX ст. про історичний характер релі­гії досягненнями сучасної історичної науки є незаперечним фактом. Доведено, що релі­гія має свій початок і вона виникла на певному етапі історії суспільства, її виникнення тісно пов’язане з розвитком людської свідомості.

Перший етап у розвитку людської свідомості тривав від появи мавполюдей до неан­дертальської людини (тобто до формування родової общини). Це була ступінь стадної свідомості, свідомості чуттєво-конкретної, безпосередньо включеної до трудового про­цесу. Вона не виходила за межі матеріальної практики. Окремої духовної сфери в дія­льності людей ще не було. Суспільство ще не мало світогляду. Говорити про релігію на цьому етапі розвитку суспільства, яке тільки-но вийшло з тваринного стану, немає жо­дних підстав, жодного сенсу.

У родовій общині людська свідомість переходить до нового стану свого існування, вона залишає тваринний рівень, набуваючи суспільної свідомості суспільної людини. Людина вже має світогляд, на основі якого вона взаємодіє зі світом, який її оточує.

Що ж це була за суспільна свідомість? Яким був цей світогляд?

Первісна суспільна свідомість мала синкретичний характер, вона нероздільно об’єднувала зачатки майбутніх форм суспільної свідомості. У первісних людей наївно- реалістичні погляди на світ перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі ці погляди знаходили своє вираження в міфах. А міф у той час був основним носієм інфо­рмації, він легко запам’ятовувався і передавався від покоління до покоління. Міф вико­нував роль світогляду: давав загальне оцінювання світу, формулював ціннісні поло­ження, встановлював норми поведінки і діяльності.

Основу міфологічного світогляду становить те, що в науковій літературі називаєть­ся уособленням природи, яке полягає в ототожненні людини з природою, коли на при­роду переносяться всі людські якості і насампред здатність діяти свідомо.

Міфологічний світогляд складався в процесі трудової діяльності людини і був зумо­влений необхідністю спілкування за допомогою членороздільної мови. Одночасно роз­вивалося мислення, виникли умови для виникнення складного, системного світогляду.

Поглянемо на найстародавніші сторінки історії людства. Найдавнішими відомими нам викопними предками людини були архантропи, кісткові залишки яких знайдено в Африці, Європі та Азії. У 60-х роках XX ст. сенсацію викликало відкриття Л.Лікі реш­ток архантропа у місцевості Олдовай у Танзанії (Африка), якого він назвав — «людина вміла»). Це, очевидно, був безпосередній нащадок викопного австралопітека (південної людиноподібної мавпи). «Людина вміла» жила близько 2,5, а може й 3 млн років тому. Вона вже виготовляла знаряддя праці, звідки і її назва. Поховань від неї не залишилося. Біля її решток не було жодної ознаки будь-якого релігійного культу. Зрозуміло, що ре­лігії тоді ще не було.

Не виявлено релігії і в наступного за віком нашого далекого предка — пітекантропа (мавполюдини), рештки якого відомі з 1891 р., коли вони були знайдені на о. Ява. Піте­кантропи жили близько 1 мли років тому, у період раннього палеоліту. Зовнішнім ви­глядом вони багато в чому ще нагадували мавпу: мали довгі передні кінцівки, похиле чоло, масивну нижню щелепу. У них не було постійного житла, не користувалися вони й вогнем. Але вже ходили на задніх кінцівках, мабуть, володіли елементарною члено­роздільною мовою і виготовляли найпростіші знаряддя праці. Ознак релігії у пітекант­ропів не виявлено.

Майже те саме можна сказати про синантропа («китайську людину»), рештки якого знайдені в 1927 р. поблизу Пекіна. Хоча він краще, ніж пітекантроп, обробляв знаряддя праці з каменю, користувався вогнем і осіло жив у печерах, мав краще розвинену мову, про що свідчить будова нижньої щелепи. Він був молодший від пітекантропа на 200­300 тис. років.

Минуло ще кілька сотень тисяч років еволюції людини, і з’явився ще один наш да­лекий предок — неандерталець, кісткові рештки його знайдено в місцевості Неапдер- таль у Німеччині в 1856 р.

Природний добір і змінність у процесі пристосування до змін середовища існування робили свою добру справу і людський організм удосконалювався. За фізичною будо­вою неандерталець уже більше схожий на сучасну людину: кремезний, середній на зріст, з трохи зігнутими в колінах ногами. Більшість дослідників датують існування не­андертальців періодом, що лежить десь у межах 100-40 тис. років тому. Саме на цей період припадає велике зледеніння Європи, клімат якої на той час став дуже суворим. Неандертальці жили в печерах, носили одяг із звіриних шкур, могли добувати вогонь, між чоловіком і жінкою вже існував поділ праці. Колективне полювання на великих звірів потребувало спільних погоджених дій. Тому неандертальці жили згуртовапіше, ніж їх попередники, і вільно користувалися мовою. Формою організації суспільного життя на цьому етапі розвитку людини вже була кровно споріднена орда.

Наші далекі предки залишили мало свідчень про те, що вони думали про навколиш­ній світ. Мабуть, думок було не так уже й багато, то ж і свідчень про ці думки теж об­маль. Та й час минув немалий, він зробив своє. Але є одна річ, яка може багато розпові­сти про їхнє мислення. Це поховання.

Ні «людина вміла», ні пітекантропи, ні синантропи не ховали своїх померлих родичів. їх трупи вони залишали на місці смерті чи викидали геть з печери, а може, з’їдали. І таке могло бути в голодні часи. Мабуть, саме тому до нас дійшло так мало їхніх решток. Що ж до неандертальців, то вони вже почали ховати своїх померлих чи загиблих родичів. Опублікування наслідків вивчення неандертальських похо­вань, відкритих у печерах Кіїк-Коба (Крим, 1924 р., Г.А.Бонч-Осмоловський) і Те- шик-Таш (Узбекистан, 1938 р., О.П.Окладников) спричинили в 30-х, а потім у 50-х роках жваву дискусію.

На стоянці в печері Кіїк-Коба виявлено поховання дорослої людини і дитини. Обоє були покладені на бік, із злегка зігнутими в колінах ногами. Яму для поховання свідомо вирили короткою, в ямі виявлено сліди вохри — тіла, очевидно, були пофарбовані.

У печері Тешик-Таш труп теж не був безладно кинутий. Це було поховання дитини. Навколо її черепа лежали парами роги козлів, які, очевидно, були предметом традицій­ного полювання людей цього племені.

У 1946-1948 рр. М.Є.Воєводський, а в 1949 р. А.Н.Рогачов була дослідили стоянку первісної людини на території України. Там вони знайшли, серед іншого, статуетку жі- нки-матері, ознаку культу предків. Видно, що в цих випадках неандертальці проявляли певне ставлення до самого факту смерті, до померлого, оскільки піклувались про нього так, як робили це за його життя. Можливо, у них виникали якісь думки про надприрод­не у зв’язку з вражаючим їх фактом смерті родича. Можна припустити, що цс одне зі свідчень невиразних уявлень про можливість існування за межами реального буття.

Однак інші дослідники вважають, що ніяких релігійних уявлень у неандертальців не було. Свідомі поховання — це ознака появи певних санітарно-гігієнічних поглядів, які потребували заходів для знешкодження трупа, чи ознака зрослого авторитету в общині жінки-матері, що боронила свою дитину і після її смерті, не давала їй бути з’їденою чи викинутою. Це питання дискусійне.

Більш-менш чіткими релігійними уявленнями відзначалася і кроманьйонська люди­на, останки якої знайдено ще в 1868 р. в печері Кро-Маньйон у Франції. Існування цієї людини датується пізнім палеолітом, близько 40 тис. років тому. Вона дістала назву — «людина мисляча». Кроманьйонці застосовували вдосконалені засоби полювання, вмі­ли будувати землянки для житла, носили одяг. У них була вища форма суспільної орга­нізації праці — вони ж жили в кровно родинній общині, у них існував матріархат.

Недалеко від міста Іркутська у долині річки Білої, поблизу села Мальта, О.П.Окладников на стоянці кроманьйонської людини знайшов поховання дитини. По­руч з рештками кістяка знайдено численні прикраси, а саме намисто з кісток, браслети, скульптурне зображення пташки, пластинка з бивня мамонта, жіноча статуетка з під­кресленими рисами жінки-матері.

Цікаве поховання знайдено відомим археологом П.Й.Борисковським поблизу м. Во­ронежа на річці Дон. Похована людина була зв’язана. Це, очевидно, зробили з метою «знешкодження» мерця, оскільки в людей уже існувало уявлення про можливість пев­ної діяльності людини після смерті. Як і на мальтійській стоянці, тут знайдено численні жіночі статуетки культового призначення.

Беручи до уваги час існування цих та інших пам’яток кроманьйонської культури, можна вважати, що цілком виразні релігійні уявлення виникли десь вже 50-30 тис. ро­ків тому. Ми вказуємо дві дати тому, що було б неприпустимим спрощенням вважати виникнення релігії одномоментним актом. Очевидно, цей процес тривав близько 20 тис. років, він охопив останній період епохи розкладу первіснообщинного ладу і початко­вий період становлення класового суспільства.

Релігія дуже складне явище духовного життя суспільства, вона виникала в непрос­тих умовах становлення людства, створення ним цивілізації. Відбувалось це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї, до того ж у складних, змінних умовах. Насамперед слід звернути увагу на те, що релігія соціальна за своєю природою, пов’язана із соціа­льним життям суспільства, з його соціальними умовами, з їх змінами. Життя наших да­леких предків проходило в умовах первісного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалі, виробничі технології елементарні, продуктивність праці мізерна. У важких умовах люди здобували таку кількість засобів до життя, якої ледве вистачало на животіння. Кожної миті вони відчували свою залежність від природи. Але первісна людина була пригнічена не тільки силами природи, а й таємними для неї силами суспільного життя. Суспільне життя весь час ускладнювалось, воно дедалі більше зв’язувало людину силами традицій та звичаїв, невпинно зростала залежність від суспільства.

Залежність людини від явищ природи і суспільства в умовах її слабкості зумовлю­вала відчуття безсилля. Пошуки причин цього безсилля, своєї залежності від навколи­шнього світу породжували в людині явлення про світ як реальні, так і перекручені, фа­нтастичні. Серед них були й релігійні уявлення, про щось надприродне. У релігієзнавстві цю причину виникнення релігії вбачають у соціальному підгрунті.

Але чому релігійна свідомість стала притаманна лише «людині мислячій»? Адже в первісному стаді «людей умілих», пітекантропів чи синантропів рівень розвитку виро­бництва був ще нижчий, залежність від природи ще більшою?

На це питання ми відповімо, розглянувши процес сприйняття людиною навколишнього світу в ті далекі часи дитинства людства, коли пітекантроп тільки починав мислити. Його трудові дії з фізіологічної точки зору мало відрізнялися від інстинктивних дій тварин, його свідомість ще мала стадний характер, мислення було вкрай обмежене, а мозок нерозвинеі- ппі. Немає жодних сумнівів, що нерозвинений мозок і елементарне мислення такої істоти не надавались до абстракцій у їх широкому розумінні. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. Але згодом у неандертальця і тим більше у кроманьйонця у мисленні з’явилися абстрактні поняття. Поява таких понять зумовила мо­жливість відриву від конкретності, дійсності, виникнення уявлень, не відповідних їй. Пі­знання роздвоюється, однак не не є негативом, оскільки помилки збагачують досвід, допо­магають у пошуках істини. Але ці самі помилки породжують перекручені, фантастичні уявлення. Так створюються умови виникнення релігії, які мають гносеологічний (теорети- ко-пізнавальний) характер. Інакше кажучи, її гносеологічні причини.

Однією із внутрішніх закономірностей розвитку людської свідомості є прагнення осягнути сенс і суть світу, природи, самої себе. Це глибокі філософські питання, над розв’язанням яких і тепер б’ється людська думка. Не слід думати, що первісна людина була така вже й примітивна, що її свідомість ніколи не виходила за межі їжі, тепла, продовження роду. Ні, коли складались більш-менш сприятливі умови життя, людина не могла не відчувати світ у його складності, гармонії і суперечностях. Людська свідо­мість уже тоді намагалася знайти відповідь на кардинальні питання свого існування, які в узагальненому вигляді зводяться до основного питання філософії. Звісно, в первісно­му суспільстві філософів ще не було, суспільна свідомість ще не включала в себе філо­софську свідомість, але вже й в аморфній міфологічній свідомості були всі зародки майбутньої складної структурної свідомості цивілізованого суспільства. Майбутнє он­тологічне питання філософії зароджувалося, започатковувалося в міфологічній суспі­льній свідомості. Відтак релігійна свідомість стала задовольняти духовну потребу люд­ства. Так виникла онтологічна потреба в релігії.

На виникнення релігійної картини дійсності у первісної людини величезний вплив справили обставини психологічного характеру. Безвладність людей над силами приро­ди і суспільства спричиняло постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх, він загострював увагу, тримав у мобілізаційній готовності весь організм, і цим добре служив людині. Але одночасно він штовхав на перебільшення, викликав у свідо­мості фантастичні картини, які ототожнювалися з дійсністю. Маємо на увазі також і те, що постійні життєві труднощі, постійна небезпека вели до того, що життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Це ще одна причина ослаблення елементів істинного відображення світу. Фантастичне починає панувати над реальним. Так складалися психологічні причини виникнення релігійного відображення дійсності.

Усі названі нами причини виникнення релігії діяли в комплексі, зумовлюючи одна одну, взаємопідсилюючи, домінуючи в певних умовах, але переважали завжди соціальні.

3.5.