Психологічні, гносеологічні, онтологічні, СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЙ

Історія релігій як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов’язана із соціальним життям та розвитком суспільства.

Давня людина жила в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Зна­ряддя праці були недосконалими, виробничі технології примітивними, продуктивність праці низькою. Людина цілковито залежала не тільки від природи, а й від ще не пізна­них нею сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У такому складному соціальному кон­тексті поставали реальні уявлення про світ, зокрема релігійно-теологічні. Соціальні чинники історії релігій утворюють сукупність правових, релігійних, економічних, тех­нологічних і виробничих відносин і виступають засобами виробництва матеріальних і духовних благ, будучи складовою матеріальної і духовної культури, і в духовній сфері утворюють систему політичних, правових, державних, етичних взаємин, будучи скла­довою духовної культури. Існує комплекс об’єктивних відносин, які панують над лю­дьми в повсякденному житті, продукують залежність людей від зовнішньо незалежних чинників.

Незалежно від етапів суспільного розвитку відносини, в основі яких лежить духовна і матеріальна складова, уявляються суспільству в двох аспектах, а саме: як стосунки людей один до одного, як стосунки людей до природи.

Соціокультурні дефініції в області стосунків людей один з одним перш за все ви­значаються суперечністю суспільного прогресу, в основі якого лежить складна система, пов’язана з поділом на класи і стани, з владою держави й протистоянням держав, що викликає соціальні, класові, міжетнічні та інші конфлікти. Стихійні, часом не контро­льовані сили, що панують над людьми, складали істотну рису суспільного процесу.

Фундаментальною складовою релігії у феодалізмі був низький ступінь розвитку продуктивних сил і відповідна обмеженість стосунків людей рамками матеріального виробництва.

Унаслідок просування науково-технічного прогресу й усе більшого розподілу праці робітник формується як частковий індивід, який виконує певний вид діяльності й воло­діє отриманим соціальним статусом. Чинники, які сприяють збільшенню обмеженості людей і їх залежності від цих обставин життєдіяльності, такі: інтелектуально-духовне виробництво внаслідок розподілу праці на розумову й фізичну; суперечності між міс­том і селом; чітко виражений розподіл матеріального виробництва на промислові й сільськогосподарські види діяльності.

Ступінь і характер ставлення людей до природи перш за все залежить від рівня роз­витку, від ступеня оснащеності засобами виробництва, перш за все знаряддями праці. Важливим чинником є також рівень розвитку учасників суспільного виробництва.

У системі матеріального виробництва при збільшенні зростання продуктивних сил, значною мірою засобів виробництва, незмінно зростає рівень озброєності знаряддями праці, а отже істотно розширюються можливості управління природними процесами, істотно знижується ступінь залежності життя людей від природних сил, що в свою чер­гу ініціює розвиток духовної сфери.

Чинники які сприяють залежності людей від природних об’єктивних обставин, такі: суперечливість науково-технічного прогресу (сам науково-технічний прогрес створює нові координати залежності, незахищеності й ризику, оскільки розвиток науки і техніки не захищає повсякденне життя людей від багатьох стихійних природних процесів і тех­ногенних катастроф); зростаюча небезпека екологічної кризи. У історії релігії все це називають соціальними чинниками.

Отже, релігійна свідомість притаманна лише людині розумній, в якої почали фор­муватися абстрактні поняття, що дало їй змогу відірватися від конкретності, продуку­вати уявлення, в тому числі й такі, що не відповідали реальності.

Істотно сприятливу гносеологічну складову релігійній і теологічній створюють ві­докремлення одне від одного чуттєвого (відчуття, сприйняття, уявлення) і раціонально­го (поняття, мислення) ступеня пізнання й відрив їх від практики.

Релігійні і теологічні відчуття і сприйняття забезпечують безпосередній зв’язок сві­домості із зовнішнім світом, формуючи уявлення людини або групи людей про історію релігій.

Релігійно-історичне і теологічне мислення пізнає дійсність глибше, ніж відчуття, сприйняття, уявлення, оскільки функціонування мислення здійснюються за допомогою мови, результати розумової діяльності виражаються в словесній формі на релігійній ос­нові.

Гносеологічні передумови історії релігій в перетвореному вигляді й обмежених ра­мках відтворюються в певних структурах буденної релігійно-теологічної свідомості. Релігійно-теологічні мислення мають здатність до абстрагування, узагальнення, утво­рення понять. Релігійно-теологічні абстракції розуму тісно пов’язані з уявленням, а то­му непомітно відбувається покладання поза свідомістю їх предметного змісту. Релігій­но-теологічним поняттям є думка про загальні й істотні ознаки об’єкта. Діалектичне мислення, виділивши й відобразивши загальні й істотні ознаки предметів, постійно здійснює синтез одиничного, особливого й загального, тим самим формуючи релігійно- теологічну дійсність. Відбувається процес гіпостазування, а саме перетворення окремих стосунків (властивостей) у самостійні істоти й наділення їх об’єктивним існуванням, формуючи цілісні релігійні явища. Так складалися умови для виникнення історії релі­гій, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер, іншими словами — гносеологічні чинники історії релігій.

Саме релігійно-теологічна свідомість живила онтологічні (онтологія — вчення про буття) чинники історії релігій. Сформульована на цій основі релігійна свідомість стала задовольняти духовну потребу людства.