Релігія в історії Китаю

Війни китайських держав УІ-Ш ст. до Р.Х. завершилися утворен­ням централізованої імперії династії Цинь (221—207 рр. до Р.Х.). Потім існувала династія Хань (206 р. до Р.Х. — 220 р.

Перехід Китаю від рабовласництва до феодальних порядків різні автори датують часом від V ст. до Р.Х. до V ст. по Р.Х. Мабуть, най- вірогіднішим є віднесення цього процесу до часу падіння династії Хань. Після більш як трьохсот років виснажливих воєн встановлюється ца­рювання династії Суй (581-618), потім Тан (618-907), Сун (960-1279). У ХПІ~ХІУ ст. панувала монгольська династія Юань. Китайська ди­настія Мін царювала з 1368 до 1644 р. З 1644 до 1912 р. існувала маи- джурська династія Цин, За ці часи Китай пройшов історію переходу від рабовласницької держави до феодальної і потрапив під іноземне панування як колоніальна держава. З 1912 р. почалися революційні перетворення, які тривали майже все століття. Весь час до 1912 р. конфуцианство було офіційною ідеологією всіх імператорських динас­тій, але не втрачали свого впливу даосизм та буддизм.

Загалом релігійний процес у Китаї мав консервативний характер. Поступово зростала тенденція до релігійного синкретизму (про який мова йтиме далі), але процес релігійної творчості не припинявся. Він і не міг припинитися, оскільки релігія — живий організм у живому ор­ганізмі суспільства. Суспільний розвиток неминуче веде до релігієтво- рекня. Причому висхідною базою завжди е релігійні досягнення наро-

ду. Так було і в Китаї. Це виявилося у виникненні другорядних релігій­них сект.

Уже з II ст. по Р.Х. В середньовічному Китаї виникають сектанські рухи. Такі секти лаоського напряму, як створена Чжан Цзює організа­ція Тайпіндао («Шлях великої рівності»), що була детонатором повстан­ня «Жовтих пов’язок» 134 р., Чжен’їдао («Шлях істинного Єдиного»), Удоумідао («Шлях п’яти доу рису») та Інші, зберегли свій вплив до середини XX ст„ а на Тайвані — й до нашого часу.

402 р. Хуей Юань створив релігійне братство Ляньше («Товариство Лотоса»), яке, піддаючи буддійське вчення народному трактуванню, демократизувало його. В кінці XV ст. відзначилася секта Лоцзяо («Вчен­ня Ло»), створена освіченим мирянином Ло Цином (1443-1537), яка вимагала від вірних релігійного удосконалення, виходячи з того, що рай, Небо та інше трансцендентне містяться в свідомості самої лю­дини.

Пізніше, в XVI ст., впливовим був виступ філософа, державного діяча Ван Янміна (1472-1529), який теж загострював увагу на можли­вості досягнення мудрості окремою особою шляхом власних інтелек­туальних зусиль, а також вважав, що не тільки Небо, а й сама людина с творцем своєї долі. На основі вчення Ван Янміна утворилося чимало різних шкіл релігійно-філософського характеру.

Створення в Китаї централізованої імперії, яку очолювали декілька імператорських династій, наклало відбиток на процес історичної ево­люції в країні, еволюції, яка розтягнулася на час від III ст. до Р.Х. до XX ст. по Р.Х. Повільна економічна і політична еволюція час від часу переривалася гострими соціальними кризами, народними революцій­ними рухами, династійними потрясіннями. Водночас відбувалися ево­люція культури і досягнення цивілізаційної зрілості.

За свою трьохтисячолітню історію Китай зробив вагомий доробок у розвиток науки і техніки, пізнання людини і суспільства. Відомо, що деякі видатні винаходи та відкриття в Китаї зроблені на декілька сто­літь раніше, ніж у Європі. Велике піднесення переживали в свій час література і мистецтво, філософія, логіка і психологія. Але релігійний розвиток у Китаї не йшов традиційним для світової спільноти шляхом створення монотеїстичної релігії. Він пішов шляхом релігійного син­кретизму, тривалого мирного співжиття трьох основних релігій: кон­фуцианства, даосизму І буддизму, з набуттям етнічних, відтінків і досяг­ненням віровчительних та культових компромісів. Наприклад, прино­ся чи жертву, вірний подавав Богові листа, в якому повідомляв, що він йому підносить (фактично й символічно, приміром, шматочок паперу замість зливків срібла, про які писав у листі) і що він прохає чи просто вимагає від нього.

Взагалі, в розвиткові релігійних культів у країні явно відчувалася тенденція до символізму, і держава цьому сприяла.

Втручалася державна влада в культові справи і безпосередньо. При­міром, опозиційні щодо офіційних релігій культи оголошувалися не­пристойними і підлягали виправленню або й забороні, Так поступово були усунуті криваві жертвоприношення, екстатичні, з ухилом до по­силеної сексуальності, обряди зносин вірних з божествами.

В імператорському Китаї склалася практика впровадження офіцій­них культів з урахуванням учень трьох основних релігій. Ці культи впро­ваджувалися шляхом раціональної редакції традиційних культів з на­голосом на обслуговування поточних політичних потреб. Циньська, а за нею певний час і Хаиьська династії встановлювали особливе покло­ніння і жертвоприношення п’яти божествам і, наповнюючи містичним змістом розуміння цих дій щодо божеств як п’яти царів стародавності, п’яти кольорів, чотирьох сторін світу та їхнього центру, п’яти фаз СВІ­ТОВОГО кругообігу, ханьський імператор-диктатор У Ди встановив по­клоніння божеству землі Гоуту, котре здійснювалося на п’яти вівтарях на острові посеред озера, що символізувало центр світової (за китай­ським розумінням) Піднебесної імперії.

Релігійний синкретизм неминуче прийшов і в китайське релігійне життя, Конфуцианство, даосизм і буддизм не могли не впливати один на одного. На вищому рівні, серед ідеологів цих релігій, ще зберігала­ся певна спеціалізація релігійних пошуків; конфуцианці мудрували, буддисти розмірковували над сутрами і вдавалися до тонкощів медита­цій, даосисти винаходили обереги й еліксири вічного життя. Що ж до релігійних низів, то тут синкретизм був загальним явищем. За потреби китаєць звертався до будь-якого бога чи до всіх разом.

І все ж при всьому цьому панівне становище в китайському релігій­ному житті зберігалося за конфуцианством.

Конфуцианський культ предків був доповнений буддійським і лао­ським вченнями про рай та пекло. Буддизм та даосизм знайшли точки зіткнення у визнанні цінностей аскетизму, пустельництва та мона­стирського життя.

З кожної культури китаєць брав собі те, що відповідало його ідеоло­гічним запитам, релігійним потребам.

Відбулося поступове взаємопроникнення пантеонів трьох релігій, одні й ті самі божества були об’єктом поклоніння або ж ішов процес Ідентифікації різноіменних богів ЗІ схожими функціями. Спільним для всіх трьох релігій було поважання імператорського культу.

Так поступово через суміщення трьох релігійних вчень утвердила­ся релігія, яку навіть звуть народного — сань-цзяо.

Імператорська влада, зі свого боку, підтримувала ці релігії, накла­дала свій відбиток на релігійні культи. Так, формалізовані взаємини між владою і підданими виявлялися у взаєминах вірного і бога, до яко­го він звертався. Особливої пишноти і складності набирали імпера­торські культи, котрі мали характер вшанування не тільки родинних предків, а й предків політичних. Офіційна ідеологія тут втручалася в релігію. Релігія відверто запрошувалася для виправдання й обґрунту­вання певних політичних претензій. З боку релігійних діячів та ідеоло­гів не було жодного заперечення, а навпаки, сам смисл моральної по­зиції всіх трьох основних релігій зумовлював активну підтримку духо­венством цих вимог імперської влади до релігії.

Сучасний Китай є багатонаціональною країною, в якій мешкає 56 етнічних груп, з яких ханьцІ (власне китайці) становлять переважну більшість, близько 93% населення. Звідси— надзвичайна релігійна строкатість: більшість ханьців сповідують даосизм (сюди офіційна ки­тайська ідеологія включає і конфуцианство), народи хуей, уйгури, ка­захи, киргизи, татари, узбеки, таджики, дунсян, салари і баоань спові­дують іслам; тибетці, монголи, тай і югури — ламаїзм і буддизм; мяо, мео і яо — християнство; орочі, евенки і даури — шаманство.

Складні політичні обставини розвитку демократичного Китаю по­стійно змінюють умови релігійного життя. Під час «культурної рево­люції» (1965-1969) посилилися релігійні гоніння, особливо на буддизм. Тоді були ліквідовані всі буддійські організації, сплюндровані та зруй­новані монастирі, унікальні скульптури перетворені на брухт, знищені дорогоцінні манускрипти, старовинні й сучасні книги, ченців піддава­ли перевихованню працею, буддійських діячів — репресіям.