Причини та соціокультурні умови виникнення буддизму

У Північній Індії в УІ-ІУ ст. до н.е. відбувалися складні історичні процеси. У виро­бничій практиці почали застосовувати залізо, були винайдені засоби поліпшення його якості додаванням вуглецю.

Середина І тис. до н.е. в Індії була часом остаточного розпаду сільської общини. Брахманізм, що освячував родоплемінні, але вже і рабовласницькі відносини, своє від­жив. У суспільстві почалися посилені світоглядні пошуки, які виходили з того запасу ідей, якими оперував брахманізм.

Носіями цих пошуків були численні проповідники-мандрівники, блукачі (парівра- джали, шамани). Шамани до певної міри підготували буддизм: вони заперечували авто­ритет Вед і тих соціальних та моральних норм, що виходили з них, посилено розробля­ли проблеми етики.

Привертає увагу релігійно-філософська течія санкх’я («та, що перелічує істині принципи»), перші згадки про яку вже є в Упанішаді ІХ-УПІ ст. до н.е. Санкх’я вихо­дить з того, що основу світу становить матерія, яка проходить ряд матеріальних і пси­хологічних стадій. Поряд з практирі існує окреме й незалежне духовне начало пурушу. Воно функціонує в етичній сфері, в душі людини і разом з цією душею бере участь у тривалому процесі існування — сансарі, де зазнає страждань.

Брахманізм рятує душу людини перед Богом жертвами. Але як ми знаємо, до жертв у ведичному суспільстві допущені далеко не всі. Відомий історик Індії К.М. Паніккар зазначає, що, стародавня ведична релігія, яка грунтувалася на жертвоприношеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Більше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гарантова­не відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програ­ють, теж страждають. І навіть загибель усього світу, яка періодично має відбуватись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджується новий і знову з’явиться нова сансара.

Санкх’я проголошує новий шлях рятування, а саме цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення душі в істину шляхом споглядання. Хай чуттєвий світ продовжує

свою круговерть, душа, заглиблена сама в себе, вийде з неї і спасеться. Причому це спасіння можливе для всіх людей, усі люди рівні в стражданні і в спасінні. Раб стає рів­ним вільному, варни втрачають своє значення, заміна рабовласництва феодальними відносинами -вже не кінець світу, а його поліпшення.

Ці ідеї трапляються і в буддизмі, але в іншій інтерпретації. А сама санкх’я продов­жувала існувати як оригінальна філософська течія аж до XV ст.; у ній співіснують ма­теріалістичні та ідеалістичні тенденції. Деякі дослідники підкреслюють навіть перева­жання першої. Згодом санкх’я зливається з ведантою у філософській її частині.

Санкх’я розглядають як важливого ідейно-філософського попередника буддизму. Мабуть, це вчення вплинуло на буддизм у плані його акцентування на філософських проблемах, про що мова йтиме нижче.

11.2.