Особистість Будди, буддійська традиція ПРО ЗАСНОВНИКА БУДДИЗМУ СіДХАРТХУ ГАУТАМУ

Релігійні пошуки середини І тис. до н.е. привели до виникнення нової релігії будди­зму, якому судилося стати першою світовою релігією. Засновником її був давньоіндій­ський мислитель Сідхартха Гаутама, якому дали ім’я Будда, що означає «просвітле­ний».

Питання про реальне існування Будди дехто вважає спірним. Критики буддизму ча­сто починають свої атаки на нього заявою, що ніякого, мовляв, Будди не було, тому й буддизм як релігія сумнівний. Але в такому міркуванні немає ніякої логіки. Без автора немає жодної людської думки, жодної ідеї. На початку будь-якої ідейної течії завжди стоїть видатна людина, яка бачить далі від всіх і мислить активніше від всіх. Інша річ, подобається його система думок комусь, чи ні.

Дослідник релігії Індії А.Барт не без підстав вважає, що буддизм є справою Будди так само, як християнство, є справою Христа, а іслам Магомета, хоч разом з тим він твердить, що буддизм є явищем чисто індуським, він природний продукт часу і середо­вища, в якому зародився.

І. Франко переклав з французької мови на українську твір буддолога Л. Фера «Буд­да» і Буддизм», в якому рішуче заперечується відмова Будді в історичному існуванні. Проте висловлюється думка, що в його життєпису чимало міфічного. Важко також припустити, що він був автором усіх теоретичних положень і практичних діянь. Одне безсумнівне, він був автором чотирьох істин, про які мова йтиме далі.

За відсутністю документальних свідчень дуже важливою стороною справи є встано­влення особи цього мислителя. Його реальна біографія зазвичай міфологізується, наби­рає рис фантастичності, щоб надати йому (а звідси і його ідеям) більшого авторитету. Тому, безумовно, не все, що пишуть біографи Будди, є незаперечним фактом. І це сум­нівне є зовсім не підставою для оцінювання його вчення, яке слід розглядати за його змістом і висновками, що з нього випливають.

Отже, Гаутама реальна, історична особа, як здебільшого реальні й ті люди, серед яких, згідно з його біографією, він жив, хоч ми мало що знаємо про його життя.

Видатним біографом Будди є індуський поет Асвагоша, який написав поему «Життя Будди» у 28-ми піснях. Поема була перероблена і доповнена поетом Дгармаракаша. Ще одним літературним джерелом, яке заслуговує на увагу, є поема Едвіна Арнольда (1832-1904) «Світло Азії, чи Велике Відродження», в якій біографію Будди і його вчен­ня автор викладає в поетичній формі від імені шанувальника Будди.

С.Рейнак навіть вважає, що, можливо, Будда походив від одного із скіфських пле­мен, що постійно проникали до Індії з північного заходу.

Суперечності про час його життя не мають істотного значення. Можна сказати, що він жив і між 550 і 480 рр. до н.е. або 563 чи 566-486 рр. до н.е., чи 567 — 487 рр. до н.е. Такі розходження в датуванні нічого не змінюють.

Батько Будди Шуддходана був царем невеликого племені Шак’я в Північній Індії на кордоні з Непалом. Звідси ще одне ім’я Будди Шак’я-Муні («пустельник з роду Шайя»). Мати, старша дружина царя Махамайя. Згодом міфи про Гаутаму розповіда­тимуть, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином, що його чудесне народження передбачали мудреці, що на його народження відбулось 32 затем­нення, прозріли сліпці, зцілилися каліки, урочистою стала вся природа, навіть у пеклі на деякий час припинилися катування.

Мати Гаутами померла тоді, коли він був дитиною, виховувала його тітка Гаутамі Мага-Праджапаті, потім вона стає черницею. В нього був друг дитинства Ананда, його двоюрідний брат, який був відданий йому аж до смерті. Був у Будди брат Девадата. Між ними з дитинства склалися ворожі відносини. Перші непорозуміння виникли тоді, коли Девадата підстрелив лебедя, який вів свою зграю до Гімалаїв, щоб там вити гнізда. Царевич Сідхартха підняв підстрелену птицю і зцілив її. Девадата зажадав віддати йому птицю. Але Сідхартха сказав, що з цього починається його вчення співчуття, він зупи­нить потік страждань, і не тільки для людей.

Біографи Будди розповідають, що дитинство його було щасливим. Коли він виріс, то оженився на царівні Ясодхарі, яка народила йому сина Рагулу.

Будда жив до 29 років щасливим життям у палаці свого батька. Але одного разу він поцікавався що там за залізними брамами? Йому відповідали: місто, храми, сади, лани, інші володіння царя і обширні землі з сотнями тисяч людей. Сідхартха сказав, що хоче їх бачити. І на другий день він на колісниці виїхав у світ. Незважаючи на те, що за на­казом царя від царевича приховували будь-які ознаки горя і нещастя, все ж сталося так, що він побачив нещасного старого каліку. Вражений побаченим, царевич вернувся до­дому. Потім Сідхартха вийшов на прогулянку ще раз і, побачивши хворого, який стра­ждав у пилюці при дорозі, а потім похорон він взнав, що таке смерть. Це так вразило царевича, що він повернувся додому і через деякий час потай покинув палац батька і пішов у світ, щоб рятувати його від страждання.

Залишивши сім’ю, він сім років мандрував, потім був пустельником. У пустелі бив­ся з підступами демона Мари, розмірковував про світ.

Коли царевич Гаутама пішов у пустелю, щоб разом з п’ятьма вірними учнями відда­ватися найтяжчим умертвлінням тіла, він вів виключно аскетичне життя. Бувало так, що він споживав одне зерно рису на день, затримував надовго своє дихання тощо. Че­рез шість років він був ослаблений і схудлий, мов скелет. І раптом він зрозумів, що умертвлюване тіло не дає звільнення, що він на хибному шляху.

У день квітневого чи травневого повного місяця (за буддійським календарем це був місяць вайшакта) він раптом прозрів і став мудрим, «просвітленим» Буддою.

Іван Франко переклав термін «Будда» словами «збуджений», «прояснений», «такий, що дійшов до зрозуміння».

Будда заснував першу чернецьку общину (сангху), почав творити чудеса і пропові­дувати. Вважають, що перші проповіді він проголосив у місті Бенаресі. Народження, прозріння і смерть Будди трапились у день травневого повного місяця.

Спочатку в Будди було всього п’ять учнів, вони й заснували буддійську общину. Коли Будда став главою общини, він вибрав собі долю мандрівника-проповідника. Він обійшов усі села і міста долини середнього Гангу. Релігійне вчення, якого він навчав, дістало назву «вчення Будди» («буддихадаршана», «буддхагама», чи «дхарми»; тут під дхармою розуміється «праведний закон»). Його проповіді мали великий успіх, число його учнів невпинно зростало. Звали їх «буддхами» — «прибічниками Будди», чи «шак’ями».

К.М.Паніккар каже, що в Будди був співчутливий, людинолюбивий, м’який харак­тер, енергія його була невичерпною, а вчення напрочуд простим. За Буддою пішли і прості, і знатні люди. Будда в своїх проповідях звичайно користувався мовою звичай­них людей і з метою повчання часто розповідав про свої минулі існування, про минулі й майбутні перевтілення своїх учнів та інших людей. А головне він відкрив можливість врятуватися кожній людині. Вчення його було для всіх.

Причина смерті Будди привертала увагу його численних біографів.

Англійський дослідник буддизму Бетгані, посилаючись на твір «Книга про велику кончину», яка, на його думку, написана через сто років після смерті Будди, повідомляє, що престарілий Будда, здійснюючи своє останнє мандрування по Індії, захворів на ди­зентерію. Він стійко переносив страждання і до останньої хвилини життя навертав у свою віру нових учнів.

Будда помер у місті Кушінарі. Перед смертю він заповідав: «Усі складові буття ми­нущі; ретельно працюйте для вашого спасіння».

Будду поховали з почестями, як царя царів. Його тіло загорнули в п’ятсот паперових і вовняних саванів, поклали у дві залізні скрині і спалили на духмяному вогнищі на бе­резі Гангу. Після спалення не було ні попелу, ні сажі, а лише одні кістки. На останки кісток, як на реліквії, претендувало немало правителів і народів Індії. Було вирішено поділити їх на вісім частин. Вони зберігаються й тепер у буддійських каплицях-ступах, збудованих царями Ашока і Кацішка, які славилися як ревні послідовники Будди.

11.3.