6.1. ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Релігія - це одна із областей універсуму культури, духовної культури людства. Впродовж усієї історії людства існувало близько 5 тис. різ­них релігій (а може й більше). Це дуже складне питання що таке релігія? Сьогодні вчені про­понують понад 250 визначень, але усі вони не за­довольняють повністю усіх дослідників.

Релігію можна поділити на егоцентричну (духовний зв’язок індивіда зі своїм справжнім “Я” - типу “пізнай самого себе”), соціоцен- тричну (потяг до возвеличення-культу якогось об’єкту - особи, держави, партії, народу), кос- моцентричну (встановлення зв’язку з Богом як енергетичним центром всесвіту, всіх космічних сил; вона існує у формах теїзму, пантеїзму, ате­їзму).

Джерела археології та палеоантропології дозволяють з великою ймовірністю стверджува­ти, що найпростіші форми вірувань повсюдно виникають лише в період повного заміщення неандертальців кроманьйонцями, приблизно 40-30 тис. р. тому (це не суперечить тезі про наявність спеціальних неандертальських по­ховань, що може свідчити про зачатки релігії у неандертальських общинах). В ході історичного розвитку народів і рас різних континентів скла­лися самобутні, відмінні одна від іншої системи релігійних вірувань. Однак усі вони знаходили­ся в рамках первісної міфології, тому першою формою свідомості є міфологічна свідомість.

Міфологію формує певна кількість міфів (від грец. міф - мова, слово, розповідь, ска­зання). Вона виникла стихійно в умовах пер­вісно-родового ладу як результат колективної творчості.

був заборонений. Тотемами в Австралії були» переважно, різні тварини чи рослини, дуже рідко - предмети, такі як небесні світила, деякі мінерали, знаряддя, зброя, печери, море і навіть міфологічні істоти. У багатьох общин існува­ло вірування, що людину і тотема пов'язувала якась сила і вони були залежними одне від од­ного. В племені буандік знаходили подібність поміж людьми і тотемом, якого називали “своїм тілом ”. В південно-східній частині Австралії то­тема вважали за приятеля і товариша, захисника і помічника в різних життєвих ситуаціях. Зазви­чай його іменували батьком або ж братом.

Особливо дивовижною була тотемістична міфологія у племен середньої частини Австра­лії. В їхніх оповіданнях головну роль відігра­вали далекі предки напівзвірячого і напівлюд- ського вигляду, які боролися з темними силами. Під час різних кланових святкувань аборигени у фантастичних костюмах відтворювали сюже­ти багатьох міфів. Вірили, що предки колись залишили цей світ і заховалися в різних місцях глибоко під землею. Кожне таке місце уважало- ся святинею, поблизу якого з’являються духи предків. Ці істоти володіли великою СИЛОЮ 1 могли бути причиною зачаття дитини у якоїсь жінки, яка перебувала в межах святині.

Одним із головних ознак тотемізму є тра­диційні норми і правила, які регулюють сто­сунки людей по відношенню до своїх тотемів. Якщо розглядати первісні племена Австралії, то ці норми були різними у різних місцевостях. Найважливішим було правило, яке регулювало заборону чи дозвіл полювання на тотемну тва­рину і можливість споживання її м яса тощо.

Ці вірування зіграли важливу роль в об’єднанні людей під знаком якогось магічно­го об’єкта, що допомагало вижити у нелегких умовах розвитку первісного суспільства.

Анімізм (від лат. аніма - душа) - віра в над­природні істоти, що знаходяться в якомусь тілі чи предметі - душі, або ж окремі духи, що існу­ють незалежно від людини. Повсюдно зафіксо­вані факти одухотворення природи (тасманійці, австралійці, вогнеземельці). Усі народи най­більше вірили в душі померлих. Поклонялися також домашньому вогнищу, свідченням чому були пізньопалеолітичні жіночі статуетки, що могли символізувати душі праматерів, оберегів домашнього миру і спокою.

Знаменитий етнолог XIX ст. Едвард Тайлор у своїй книзі “Первісна культура” (1871) подає сотні цікавих фактів із життя первісних народів світу із збережених в людській пам’яті перека­зів та легенд. Наведемо кілька прикладів з цієї книги, що стосуються первісних вірувань і за­бобонів.

Щодо первісних вірувань, то їхні витоки, корені треба шукати у пережитках. Ці пере­житки збереглися ще на рівні XIX ст. (коли їх описував Е. Тайлор), але збереглися вони і до сьогодні. Наприклад, повір’я проти шлюбів у травні -“маї”, тому що такі шлюби будуть не­щасливими. Сьогодні люди кажуть, що подруж­жя все життя буде “маятися”. Виявляється, що 2 тис. років тому Овідій згадував про існування цього повір’я.

о ж ти ими

Повертаючись до австралійських первісних племен, відзначимо величезне багатство їхніх вірувань в душі померлих і живих людей, в про­видіння снів - яскраво виражений анімізм. Існу­вала віра в реінкарнацію душ чи в щось подібне. По відношенню до душ покійників були різні вірування. У деяких покійників, які могли при­нести шкоду чи інші неприємності, зв’язували шнурком великі пальці ніг, викручували го­лову лицем до долу, завивали тіло в сітку і т.п. Обов’язковими були жіночі плачі і завивання над померлими, посипання голови і тіла попе­лом, завдавання собі ран тощо, оскільки вірили, що в іншому випадку дух покійника може пом- ститись живим за невиконання цих обрядів.

сушення на сонці чи залишення до повного при­родного розкладу трупів і т.п. Усі ці звичаї мали у СВОЇЙ ОСНОВІ віру в злих і добрих духів, демонів.

Азартні ігри та гадання на різних предме­тах, кидання жеребу також беруть свій початок у давніх первісних народів. У давніх племен жеребкування чи гадання на зорях, наприклад, сприймалося дуже серйозно. Війни відмінялися, якщо планети не були “налаштовані позитивно” У племені маорі для того, щоб відшукати злодія, брали кількох підозрюваних і кидали жереб і були абсолютно впевненими, що жереб вибере справжнього злодія [Тайлор, 1989, с. 66]. Старо­давні люди свято вірили, що над жеребом літає якийсь дух, що саме він змішує фішки і виби­рає жереб, ставить кості таким чи іншим чином. Такий погляд дожив до середніх віків і навіть практично до наших днів - про те, що кожне жеребкування не обходиться без надприродних сил, адже ворожба та азартні ігри дуже подібні поміж собою, оскільки основані на вірі.

Народні перекази також несуть в собі дав­ні повір’я, наприклад, “встати не з тієї ноги” чи . "встати з лівої ноги” означає погано провес­ти день, мати поганий, кепський настрій. Чому? Тому, що в стародавні часи поняття “правий” і “лівий” означали “добро” і “зло”. Тому й існує приказка “сходити наліво” а не направо!

В австралійських племен при багатьох тра­диційних обрядах застосовуються т.зв. чуринги. Це спеціально виготовлені або ж вибрані при­родні предмети з дерева чи каменю у вигля­ді пласкої дощечки, обв’язаної з одного кінця шнурком. Якщо браги за шнурок і крутити над головою, чуринга видає різний звук в залежнос­ті від розмірів і форми предмету.

Що таке пити на здоров’я? Для чого ми тис­немо руки при зустрічі? Цілуємося з рідними і близькими, якщо надовго прощаємося (або ж ненадовго)? Нарешті, навіщо говоримо “добрий день” чи “до побачення”? Усі ці звичаї та риту­али ховають своє коріння глибоко в давнині. Звичай пити в честь богів, королів, імператорів має уже не менше 3 тис. років (а то і більше). Гіо- суті, це заміна жертвоприношення, вияв своєї покори і любові до богів, живих і мертвих вож­дів та героїв.

Зулуси вважали чихания і позіхання озна­кою одержимості злим духом. Стародавній індус при чиханні повинен стиснути пальці і кілька разів згадати ім’я бога Рами. ГІерси при­писували чихання і позіхання діям злих духів. Мусульмани при позіханні прикривали рота рукою і говорили: “Аллах, вбережи мене від зло­го сатани”. За їхнім переконанням, сатана має звичку стрибати в рота тому, хто позіхає.

В середньовіччі у хворих виганяли бісів-ди- яволів через ніздрі і рот, шмаркаючись, кашляю­чи і заклинаючи. Таким чином, маємо пережит­ки віри в духів - анімізм.

Одним із жорстоких звичаїв, пов’язаних із жертвоприношенням, є звичай замуровувати дітей чи дорослих людей у фундаменти великих громадських чи навіть культових споруд. Сьо­годні це уже легенди, але Е. Тайлор подає низку фактів про такі випадки ще 100-200 років тому. Археологи іноді знаходять людські кістки під фундаментами великих будівель, однак у біль­шості випадків - це кістки домашніх тварин, яких приносили в жертву замість людей. Вважа­лося, що без принесення жертви, усе, ЩО було збудоване вдень, вночі буде розметане темними силами, злими духами тощо. Е. Тайлор зазначає, що у 1463 р. в Ногаті, коли треба було відремон­тувати зруйновану греблю, селяни напоїли яко­гось жебрака і п’яним замурували в греблі.

В тюрінзькій легенді говориться, що при закладці замку в Лібенштейні у однієї матері за великі гроші купили дитину і змурували живою в стіні.

Так само весь час падав міст через р. Арту в Італії аж поки будівельники не замурували туди жінку одного муляра. Помираючи, жінка прокляла міст, щоб він завжди трусився і кодй- вався як стебло під вітром (так він коливається дотепер).

Слов’янські князі при спорудженні якоїсь великої будівлі посилали воїнів, щоб ті ВХОПИ­ЛИ першого із зустрічних хлопчиків і вмурували його в основу фундаменту. Пізніше, уже в істо­ричні часи знаходимо факти заміни кривавої людської жертви на символічне жертвоприно­шення. Замість людей в жертву приносили ягня, курку, зайця, навіть кота. Інколи археологи зна­ходять кістки кота в основі фундаменту навіть культових християнських будівель.

За однією з німецьких легенд, злий дух за­важав будівельникам спорудити міст, тому вони пообіцяли йому принести в жертву першого, хто пройде по новозбудованому мосту. Після того, як міст уже був готовий, будівничі обду­рили Духа і пустили першого через міст півня, якого потім принесли в жертву (це і був той пер­ший, хто пройшов через міст). Ось чому, коли ми в’їжджаємо в нове мешкання, то першим в кімнату пускаємо кота чи собаку. Це символічна жертва духу житла для його задобрення. Зга­даймо народні казки, в яких злому змію треба було кожен тиждень віддавати на з’їдання ко­трусь людину (знову сюжет жертвоприношення злому духові).

І далі черпаємо відомості з книги Едварда Тайлора “Первісна культура” (1871). Він, зокре­ма, пише про те, що за старими звичаями та за­конами народів Помор’я не можна рятувати вто­паючого, бо це принесе велике нещастя не лише тому, хто врятував, але й усьому поселенню. Подібні повір'я збереглися як у жителів далеких океанічних островів, так і в човнярів на Дунаї. Індуси не стануть рятувати людину, що тоне в священному Ганзі і так само жителі Малайсько­го архіпелагу. Не можна було не тільки рятувати, а навіть більше - вважалося обов’язком добити утопаючого, щоб не смів пручатися. Якщо ти ви­берешся самотужки з води, то все одно помреш, бо ніхто уже тебе не впустить в домівку, не за­говорить з тобою, не дасть шматок хліба. Пада­ючи у воду, ти ставав жертвою для духа води, підводних стихій. Забирати жертвоприношення у злих духів - це викликати їхнє незадоволен­ня і накликати велику біду, наприклад, якусь страшну бурю, смерч, тайфун чи розлив ріки, що стане причиною загибелі багатьох сотень, а то й тисяч людей. Отже, якщо хтось випадково падав до води, то сприймався як спеціальна (не випадкова) жертва підводним духам. В таких випадках справою честі вважалося допомогти втопаючому швидше потрапити на стіл до ду­хів води. До сьогодні втоплеників хоронять не на християнському кладовищі, а осторонь, по­ряд із самогубцями. Існує дуже багато повір’їв у різних народів світу, що, падаючи у воду - люди, тварини, речі - стають пожертвами для духів водоймища (водяних). Для чого люди і сьогодні кидають монети у якісь святі водоймища, кри­ниці, джерела? Це своєрідна плата-жертва духу води за те, що дав напитися (адже вода раптово може піти під землю, зникнути).

Фетишизм (від порт, фетіко - зачарова­на річ, талісман, амулет) - віра в надприродні якості деяких неодухотворених предметів печер, каменів, дерев, знарядь. Існували спеці­ально приготовлені фетиші - чуринги. Це віра переважно в чудодійну силу та допомогу від конкретних речей. Цим речам приписувалась здатність зцілювати, оберігати від ворогів, до­помагати при полюванні та ін.

Ця віра вперше була відкрита португаль­ськими моряками в Західній Африці в XV ст., після чого аналогічні вірування були відзна­чені майже у всіх примітивних народів земної кулі. Досить часто фетишами ставали диковин­ні предмети, іцо вражали свідомість первісної людини - обвуглене блискавкою сухе дерево, незвичайної форми камінь, зуб дикої хижої тва­рини, цікава фігурка з дерева чи ювелірна при­краса. Частіше всього такий предмет вибирався методом спроб і помилок. Якщо ж внаслідок ви­бору того чи іншого предмета в житті людини починало везти, то це приписувалося магічним чарам фетиша і тоді предмет залишався при людині і оберігався (до нього можна було звер­татися як до друга чи старшого брата). Якщо ж людина терпіла невдачу, то такий фетиш вики­дався і вибирався інший. За виявлену допомогу фетишу дякували, але якщо траплялися невдачі, то фетиша сварили і навіть били.

Суть фетиша полягала в тому, що йому приписувалися властивості, яких не було в ін­ших речах, що виникало внаслідок випадкових асоціацій або ж невірно зрозумілих причинно- наслідкових зв'язків. Ті чи інші елементи фе

тишизму можна помітити практично у всіх ре­лігіях, але й не тільки в релігійних віруваннях. Фетишизм широко розповсюджений в повсяк­денному побутовому житті у вигляді забобонів. До цих пір збереглася віра в амулети, талісмани, предмети, що приносять удачу, чи такі, що від­водять небезпеку, порчу. Усе це пережитки пер­вісного фетишизму (Яблоков, 1998, с. 506].

Магія (від грец. - чародійство, чаклунство)

- це сукупність уяви, дій та обрядів, в основі яких знаходиться віра в здатність людини яки­мось чином впливати на інших людей, тварин чи явищ природи. Випадкові співпадіння - при­чина віри в магію.

Корені магічних вірувань найповніше були досліджені і описані видатним польським етно­логом Броніславом Маліновським, який довів, що сфера магії - це діяльність в умовах підви­щеного ризику. Магія приходить на допомогу людині, коли вже не має віри в досягнення успі­ху звичайними методами, коли людина не впев­нена в своїх силах і шукає зовнішньої надійної підтримки, коли над людиною починає панува­ти випадковість і невизначеність. Саме ці умови та причини заставляють людину звертатися до магії як до останнього засобу впливу на ситуа­цію.

У глибоку сиву давнину магічні дії мали нерозчленований синкретичний характер, включаючи в себе й інші вірування та обряди (фетишизм, анімізм), але дещо пізніше вона ви- членилася в окреме дійство. Сучасні етнографи класифікують магію за методами та цілями її впливу.

За методами вона поділяю ься на контактну

- шляхом безпосереднього дотику носія магіч­ної сили з об’єктом, на який направлена сила магії; ініціальну - магічний акт направлений на об’єкт, який знаходитися за межами безпо­середнього впливу; парціальну - опосередкова­ний вплив через відтяті нігті чи волосся, рештки харчів об’єкта; імітаційну - вплив на об’єкт за­собом створення, імітації його подібності у ви­гляді ляльки, зображення тощо.

За направленням, цілями впливу розрізня­ють магію шкідливу, лікувальну, любовну, про­мислову, військову га ін. Магічні дії здійснюва­ли переважно чарівники, шамани, знахарі, які користувалися особливою повагою у первісних людей. У пізніший історичний час вони були відтіснені на задній план жерцями та священ- носл уж ителя м и.

Після появи світових релігій магія була за­суджена як язичество та демонізм, а самі знаха- рі-шамани переслідувалися. Між тим, в окремі історичні періоди спостерігався сплеск магіч­них дійств і з’являвся підвищений попит на ча- родіїв-знахарів (Яблоков, 1998, с. 404].

У стародавні часи магії були переплетені із ритуалами, культами, священнодійствами, різ­ними календарними святами. Поширеною була обрядова магія. У печері Тюк д’Одубер виявле­но глиняні зображення бізонів і сліди босих ніг хлопців 10-12 років. Вважається, що в цій печері проводилися ініціації - посвята молодих людей у дорослий стан, а також обрядово-театралізо вані свята. У таких діях досить часто використо­вувалася вохра - червона мінеральна фарба, що символізувала кров та життя.

Е. Тайлор пише, що магія належить до най­давніших ступенів цивілізації, корені якої зако­вані ще в дикому стані людей. З часом розвину­лися нові прийоми магії, але старі не зникли, а настелилися поверх нових і утворилася незрозу­міла суміш, в яку, між тим, люди вірять ще біль­ше (через те, що за допомогою здорового глузду нічого незрозуміло).

Магія більше властива племенам нижчого рівня розвитку, з примітивною культурою. За Е. Тайлором, джакун - дуже примітивне плем’я, яке малайці зневажають, прирівнюючи його до тварин, проте якого дуже бояться. Джакуни вважаються чарівниками і можуть зробити з ін­шими людьми усе, що їм заманеться.

Наприклад, незалежно від відстані і часу, джакун може подумати погано про якусь люди­ну і буде ударяти паличками одна об іншу до тих пір, аж поки та людина не захворіє і не помре. Ми також приписуємо чудодійну силу, напри­клад, не культурним французам, а неосвічсним циганам, які можуть “навести туману на люди- ну.

Усі ці магічні чари основують ідей - властивості пов’язувати не образи і бажання, але й їх здійсне цію бажаного на практиці.

Інший спосіб магічного впливу - через осо­бисті речі якоїсь людини, її одяг, особливо нігті та волосся. Впливаючи спеціальними діями та заклинаннями на ці речі, можна було цю люди­ну зачарувати, ‘‘навести на неї порчу” чи якесь інше зло.

Ще один спосіб магії - з’єднати дві речі або ж істоти шнурком чи мотузкою і вірити у мож­ливий вплив одного на другий. В Австралії ту- земний знахар обв’язував шнурком те місце у хворого, що болить, а з другого кінця шнурка ссав хворобу і випльовував. Після такої операції хворому ставало переважно легше. В наші дні буддійські монахи зв’язують себе зі священними предметами, тримаючись за довгу нитку, якою обв’язано весь храм. А для чого ми торкаємося священних предметів в соборі, або ж до труни покійника під час похорон тощо?

Взагалі чарів та чародійств є безкінечне число у кожного із народів. Зулус жує шматок дерева, щоб зм’якшити серце жінки, яку хоче взяти за дружину. Ще сотню років назад німець­кий селянин з дивовижною вірою сприймав ви­ття собаки: якщо вона виє, дивлячись в землю, то це віщує смерть, якщо ж вона дивиться вверх, то це - оздоровлення від хвороби.

По усій Європі існує повір’я, що в будинку померлого треба відімкнути усі замки і засови, щоб душа померлого не затримувалася в домі. А наш звичай запинати дзеркала тканинами, якщо в хаті покійник? Що це - магія чи анімізм? Ско­ріше, і те, і друге, оскільки дуже рідко трапля­лися прояви чистої форми первісних вірувань. Переважно, вони були комплексні, з елемента­ми анімізму, магії, фетишизму тощо.

Усі ці забобони виникли в силу асоціації ідей, механізм дії яких ми не можемо цілком зро­зуміти. Хоч для стародавніх людей усі ці ознаки давали практичні результати. Наприклад, зу­стріч з якимись звірами чи птахами в давнину у різних племен сприймалася по-різному. Калмик кланяється і дякує за добре знамення, якщо бі­лий сокіл летить справа від нього, але якщо злі­ва - він щулиться і чекає біди. Особливо багато забобонів при зустрічі з людьми чи тваринами зранку. Стародавні слов’яни вважали зустріч з хворим чоловіком чи старою жінкою - на біду. А чорний кіт, який перебігає нам дорогу? Дав­ній німець вважав, що зустріч зі стадом свиней - погано; зустріч з стадом овець - на удачу. Ан­глійський рудокоп з жахом відвернеться, якщо по дорозі в шахту зустріне стару жінку чи кро­лика.

Безкінечно багато трактувань сновидінь. А різні гадання та ворожба? Згадаймо лише деякі з найрозповсюдженіших. Хіромантія - гадання по лініях долоні руки. Картоманія - гадання на різних картах. Скапулімантія - гадання по кіст­ках. Гаруспікація - гадання на нутрощах убитих тварин. Ауспікація - гадання по голосу та по­льоту птахів. А також знаменита астрологія. Усе це в основі своїй бере початок з первісності, як спосіб виявлення за особливими знаками лінію долі, волю богів чи духів, які заховані у звичай­ній поведінці людей, звичайних причинах та на­слідках.

6.2.