Віровчення брахманізму

Написання текстів Брахману зазвичай датують УШ-УІ ст. до Р.Х, їх вважають найдавнішими зразками стародавньоїндійської прози. У Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичні корені.

Брахманізм, як новий, вищий ступінь релігійної свідомості, є но­вим кроком в опануванні людським розумом сутності дійсності, має певний онтологічний і гносеологічний сенс. Як І ведична релігія, це культ природи й обожнення соціальних порядків, про що свідчить пан­теон брахманіських богів. їх очолює триада богів — Тримурті. На чолі їх — Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ними —доброчинний бог-охо- ронець Вішну і грізний бог Шива. Ці боги виконують і багато інших функцій, котрі доповнюють та уточнюють головні функції. Недарма ж Вішну І Шива мають по тисячі імен та епітетів.

Боги Тримурті були в минулому племінними богами, вони потрапи­ли у ведичний, а потім брахманіський пантеон з утворенням ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жінок, дітей, родичів. Наприклад, жінка Шиви — богиня Калі (Дурґа), це племінна бопшя-матір, що уособлює народження і смерть, нагороджує і піддає відплаті. Діти Шиви— бог Ґанеша, людина з головою слона,— це бог мудрості й добробуту, успіху й розвитку, бог Сканда — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Спинімося на розгляді брахманіського розуміння Вішну.

Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ста­виться до людини. Як бог-охоронець, він дбає про долю людства і в будь-який час може прийти йому на допомогу. В його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої ря­тівні функції, втілюючись у конкретну людину, тварину, явище або річ природи, і таким шляхом стає людині у пригоді в потрібний час. Це вчення потім детально і конкретно розробив індуїзм.

До пантеону богів брахманізму входять також численні племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найактивніша роль у боротьбі зі злими духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають великого розвиїку. уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа люди­ни — вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілюється в тіло іншої людини, тварини, навіть у предмети природи. Таке перевті­лення зветься с.ансарою. Перевтілення людських душ відбувається як наслідок оцінки людського життя, це — нагорода або покарання за до­бро чи зло в житті, це — карма. Для кожної людини є своя карма, що означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варіш, бо Брахма встановив для них дгарми — норми, закони життя. Виконання цих законів або нехтуван­ня ними визначають карму.

У брахманізмі отримує застосування традиційна релігійна ідея по­тойбічної відплати. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо людина за житі я виконувала належну їй дгарму, душа її одержує перевтілення в тіло людини, котра процвітатиме, ма­тиме успіх у житті, в тій самій варні, в якій померла людина. Може одержати перевтілення і в тіло людини вищої касти, навіть у тіло бра­хмана, а душа брахмана, якщо він добре виконує свою дгарму, потрап­ляє в рай. Порушення людиною законів і правил своєї верни призво­дить до перевтілення в гірший бік: душа її потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, або й раба, навіть тварини, до того ж иай- гиденнішої, а потім — прямо в пекло.

9.3.2,