Брахманізм

Віровчення брахманізму. Написання текстів Брахмана звичайно відносять до VIII— VI ст. до н. е. і вважають їх найяскравішими зразками давньоіндійської прози. У Брах­мані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння.

Брахманізм це нова, вища ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кро­ком в опануванні людським розумом суті дійсності, має певний онтологічний і гносео­логічний зміст. Як і ведична релігія, — це культ природи і обожнення соціальних по­рядків. Про це свідчить пантеон брахманістських богів. їх очолює тріада богів трімурті. На чолі їх Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним добротворний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. Ці боги мають багато різних імен, пов’язаних з їх властивостями і атрибутами або з їхніми подвигами.

Боги трімурті в минулому були племінними богами, вони потрапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утворення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жінок, дітей, родичів. Наприклад, жінка Шиви богиня Калі (Дурга), — це пле­мінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Ши­ви бог Ганеша, людина з головою слона, — це бог мудрості і добробуту, успіху і розви­тку; бог Сканда —бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну. Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, він дбає про долю людства і в будь-який час може прийти йому на допомогу. У його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої ря­тівничі функції шляхом утілення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким шляхом стає людині в пригоді в потрібний час.

До пантеону брахманізму входять також і численні племінні боги, боги окремих мі­сцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боро­тьбі із злими духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа оду­хотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілюється в іншу людину чи тварину, навіть у предмети природи. Та­ке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ відбувається як наслі­док оцінювання людського життя, — це нагорода чи відплата за добро чи зло в житті карма. Для кожної людини є своя карма, — це означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встано­вив для них дхарми норми, закони життя. Виконання чи нехтування дхарми і є проявом карми. У брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічної від­плати. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо людина ве­ла праведне життя, душа її переселяється в тіло більш «благородної» людини, а якщо грішила в тіло «нижчої», а то й тварини чи комахи. За найбільш праведне життя люди­на може досягти мокші, тобто спасіння, або «звільнення». Досягнення цього «звільнен­ня» іменується нірваною. Досягнути нірвани, вчили ранні буддисти, можуть лише мо­нахи, хоч прагнути до неї повинен кожен віруючий.

Брахманістський культ. Брахманізм як нова ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробленні релігійного культу.

Усі боги набирають націоналізований скульптурний вигляд. Так, Брахма зображу­ється чотириликим і чотирируким, що має підкреслити його фізичну досконалість: він усе бачить, усе чує, все може, він набагато вищий за інших богів, не кажучи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохався в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всі­ляко уникала його, ховалася від нього.

Сарасваті піднялась угору, на небо. Брахма надбав і п’яту голову. Сарасваті змуше­на була стати його дружиною. П’яту голову Брахма все ж утратив у боротьбі з Шивою.

Богиня Сарасваті є богинею мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, які тримають книгу, квітку лотоса і барабан. Так унаочнювали сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твариною. Вішну з міфічним птахом Іарудою, Шива з биком, його дружина Калі з тиг­ром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною росли­ною лотос.

У період існування брахманізму культові споруди ще були примітивними. Здебіль­шого — це були ритуальні майданчики з постійним чи тимчасовим вівтарем чи просто жертовним вогнищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвоприношення. Жертвоприношення, згідно з брахманістським віровченням, становлять сенс життя, вони є головним засобом досяг­нення кращого перевтілення, це якраз і є те добро, яке відкриває шлях до нього, а не- принесення жертв це і є те зло, яке непереборно перешкодить кращому перевтіленню. Отже, віруючий брахма-ніст весь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення су­проводили всі більш-менш значні події в житті віруючого. Укладання шлюбу, наро­дження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання усі ці і багато інших подій потребували вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвоприношень, і тут уже без брахмана не обійтися. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймні в перші часи його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у великій кількості, сотнями голів, а й людей з місцевого насе­лення. Брахмани утвердили пурушамедху як принесення в жертву людини.

Одночасно з жертвоприношенням великого значення надавалося обрядам очищен­ня. Дотримання ритуальної (а водночас і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішного жертвоприношення. Ритуальна практика обов’язково включала в себе при­готування та вживання соми. Для цього з рослини (назву якої точно ще не встановле­но), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою давильних каменів, проціджува­ли, змішували з водою та молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюциногенний ефект, викликало екстатичний стан. Згодом цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома всезнаючий, небесний, все збуджуючий то­що. Його викликали і йому вклонялися при приготуванні священної соми.

З розвитком релігійного мислення особливо виросла роль жерців-брахманів. Вони монополізували практично всі сфери життя давньоіндійського суспільства. З утворен­ням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не тіль­ки релігійні функції, а й світські, вони були чиновниками, суддями, управителями, утворивши основу індійської інтелігенції і цим відігравши певну роль у розвитку індій­ської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

У стародавні часи в релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру (від санскр. — духовний наставник, учитель). Для кожного брахманіста гуру є найвищим авторитетом, провідником і представником Бога на землі.

Ще однією особливістю брахманістського культу було пустельництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив у самоті, був аскетом, для брахма­ніста був ідеалом закінчення життєвого шляху. Пустельництво було також необхідною умовою для одержання вищого знання, надбання слави святого мудреця.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увійшли в індійський побут, на­були стійкої традиції і живуть у сьогоднішній Індії.