На початку нової ери в Північній Індії утворюється могутнє Кушан- ське царство, в якому розквітає буддизм.

З розпадом цього царства під­силюється держава Магадга, яка стає ядром імперії династії Ґуптів. У IV ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія. В Північній Індії в цей час утворюються свої, менші, але досить міцні держави.

Починаючи з У-УІ ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утверд­женні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це був уже не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття, а розвинутий пізній брах­манізм, який нині становить основу сучасного індуїзму. Отже, все, що ми побачимо в індуїзмі, який відродився в Індії після згасання там буд­дизму, цілком стосується, з невеликими поправками, до сьогоднішньо­го індуїзму в Індії. Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, що весь час поглиблювали віро­вчення, сприяли його еволюції.

Соціальні колізії в Індії середини 1-го тисячоліття до Р.Х. спричи­нялися до гострих суспільних конфліктів, ускладнюваних етнічною строкатістю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповнювалися кризою релігії. Брахманізм, як релігія аристократів, мав обмежені можливості впливу на народ, а консерватизм робив його не­придатним для потрібних фундаментальних змін. Раптово (хоча це «ра­птово» тривало декілька століть) нитка розвитку класичної релігії Індії переривається. Ні, ця релігія не зникла, не стерлася з пам’яті народної, не стала пам’яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінок, посту­пилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговорила мо­вою, потрібною новому часові. Цією релігією став буддизм. Розпочав­ши свою переможну ходу в VI ст. до Р.Х., він охопив усю Індію. Індія стала буддійською. А через тисячу років починається його занепад, до XII—XIII ст.

Наприкінці І ст. по Р.Х. індуїзм порівняно з буддизмом переважав на території всієї Індії: однаковою мірою задовольняючи і широкі на­родні маси і елітарну верхівку, він поглинув релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму І відродження індуїзму мали свої глибокі причини. І хоча ми вже ознайомлені з буд­дизмом, наголосимо на тих перевагах, які мав індуїзм перед буддиз­мом.

Буддизм, що виступав проти кастового поділу суспільства, мав у своєму розпорядженні більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна, Для надзвичайно строкатого в соціальному та етнічному відношеннях суспільства касти були більш прийнятними. Індуїзм, який добре обґрунтував кастовий поділ, більше відповідав очікуванням суспільства.

Щоб посилити свою здатність обслуговувати феодальне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму — демокра­тизм, звернення до кожної людини, а не тільки до вищих каст тощо. Слід віддати йому належне — зроблено це блискуче.

Індуїзм у процесі свого відродження передусім демокра тизував культ, впровадивши його публічне, тобто за участю народу, відправлення, а також масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїськс духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пиш­них храмів. Розвиваються індуїська іконографія і скульптура. Демок­ратизується і значно розширюється пантеон Індуїських богів, про що мова йтиме окремо.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буддизмом, при­скорило еміграцію останнього в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і забезпечило перемогу. В індуїзмі відсутній священний канон, тобто комплекс книг, що формують віро­вчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він по­слуговується багатющою богословською літературою різного жанру, починаючи від філософських розвідок до жанру популярної літерату­ри типу короткого оповідання, байок, приказок тощо.

Відродження індуїзму почалося з його проникненням в епос, це був один із найліпших шляхів проникнення в народну свідомість.

Індійська культура законно пишається своїм народним епосом, пер­ше місце в якому посідають дві величні поеми — «Магабгарата» і «Ра- маяна», наскрізь пройняті індуїською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль віді­грає епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос, будучи, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить у собі й численні релігійні уяв­лення та ідеї.

Найдавніший індійський епос — «Магабгарата» («Розповідь про великих Бгаратів». «Магабхарата» сягає своїм корінням десь у 2-гу половину 2 тис, до Р.Х., але остаточного вигляду набрала у середині 1 тис. по Р.Х. Записана вона санскритом. Змістом «Магабгарати» є опо­відь про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи самостійне значення, ще одна поема — «Бга- гаватґіта» («Пісня Славетного» або «Пісня про Бога»), Вона розпові­дає про подвиги народного героя Кришни, потім оголошеного перевті­ленням Вішну, який здійснив це перевтілення з метою врятування пле­мен, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором Стародавньої Індії є «Рамаяна» Вона на­писана в IV ст.

Обожнення Кришни і Рами було обґрунтоване в особливих бого­словських текстах-пуранах, які виникли вже у другій половині 1 тис. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїському богові і в ком­плексі з описом звершень цих богів викладає віровчительні принципи індуїзму. Пурани також зберігають форму епічних творів. Як і весь епос Стародавньої Індії він написаний санскритом.

З «Магабгарати», «Рамаяии» та пуран ми черпаємо багату інформа­цію про релігійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом.

9.2.1.