У V-VІ ст. до Р.Х. в Стародавній Індії склалося чимало великих рабовласницьких держав, серед яких особливо виділялися Магадга, Кошала, Вандгара.

В цих чималих державах з’явилися значні міста, як столиці царств або просто великі населені пункти в місцях, дуже придат­них для землеробства. Вільне населення і раби — такі дві основні со­ціальні групи цих держав.

Населення Індії поділялося на варни — спадкові соціальні групи, які пов’язані передусім професійною діяльністю, що й визначає їхнє місце в суспільстві. Шлюби дозволяються лише в межах варн. Надалі варни почали називатися кастами.

Кастова будова суспільства, яка усталилася в Стародавній Індії, була зафіксована десь у V ст. до Р.Х. у збірнику настанов, що дістав назву Закони Ману.

Закони Ману регламентували поділ суспільства на чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайш’їв і шудр. Найвища— це брахмани, тобто жерці, які тлумачили Веди і здійснювали жертвоприношення та інші релігійні церемонії, а також брали участь у керівництві державою. Ва­рку кінатріїв становила військово-племінна адміністрація, яка трима­ла в своїх руках владу. КшатрІЇ обіймали різні державні посади, були воїнами, володіли землями. Вайш’ї — вільні члени громад, що займа­лися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Шудри — найнижча варна, варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. Вона вербувалася з прийшлих до громад або зі своїх же вайш’їв, збід­нілих і таких, що втратили минуле становище. Це — ремісники, селя­ни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені у соціальному відно­шенні, в тому числі й в участі у релігійних церемоніях.

Перші три варни можна було б назвати громадянами ведичного су­спільства, четверта — це негромадяни.

Міф, який зафіксований у Законах Ману, пояснює виникнення варн так: Брахма для збереження Всесвіту створив із частин свого тіла лю­дей, із уст — брахманів, щоб вони вивчали Веди, творили жертвопри­ношення, отримували І роздавали милостиню; Із рук — кшатріїв, щоб вони охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви І вивчали Веди; Із стегон — вайш’їв, щоб вони пасли худобу, роздавали милостиню, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; із ніг — шудрІв, яким було приписане одне заняття — служити цим вар- нам з цілковитою покорою.

Ці положення Законів Ману повторює один із стародавніх тракта­тів — Артгашастра зазначаючи, що дотримання кожним свого закону веде на небо І у вічність, у разі його порушення світ загине від змішан­ня каст.

Народжені в перших трьох варнах за досягнення брахманами семи років, кшатріями — десяти, вайш’ями— одинадцяти проходили по­свячення у свою варку і одержували шнур, який покладався на ліве плече і проходив під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варнІ й звалася другим народженням, а члени цих трьох варн — двічі народженими.

Процес суспільного розвитку всередині 1 тис. до Р.Х. був дуже інтен­сивним і потребував ідеологічного обґрунтування. А духовний розви­ток суспільства мав переважно релігійний характер. Цей розвиток від­бився у поступовому перетворенні ведичної релігії у брахманізм. На­зва цієї релігії походить від збірника релігійних текстів Брахман. По суті — це пізньоведична релігія.

9.3,1,